Постанова № 46607805, 07.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа № 908/2519/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК", м. Донецьк (вх. №3391 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2014р. у справі № 908/2519/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК", м. Донецьк в особі Запорізького відділення ПАТ КБ "ПІВДЕНКОМБАНК", м. Запоріжжя

про стягнення 43 048,56 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.10.2014 року у справі № 908/2519/14 позов задоволено частково та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" в особі Запорізького відділення ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" на користь ФОП ОСОБА_1 10 247,10 грн. пені, 3 % річних в сумі 842,22 грн. та 470,64 грн. судового збору.

Відповідач, ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК", звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2014 року скасувати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" повернуто скаржнику на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю доказів сплати судового збору.

Не погодившись з ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року про повернення апеляційної скарги, ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування, у зв'язку з порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статті 97 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", якою встановлено пільги щодо сплати судового збору для уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2015р. по справі № 908/2519/14 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "ПІВДЕНКОМБАНК" задоволено. Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року у справі № 908/2519/14 скасовано. Справу направлено до Харківського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2015р. по справі № 908/2519/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК", м. Донецьк прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07 липня 2015 р. о 12:30 год.

Розпорядженням від 06.07.2015р. секретаря третьої судової палати Харківського апеляційного господарського суду Потапенка В.І. у зв'язку з відпусткою судді Істоміної О.А., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М., суддя Тарасова І.В.

06.07.2015р. відповідачем електронною поштою направлено на адресу суду апеляційної інстанції копію клопотання № 09/3227 від 06.07.2015р. (вх. № 10213) про розгляд справи без участі його представника за наявними у справі матеріалами. Оригінал цього клопотання поданий відповідачем до суду 07.07.2015р. та зареєстрований службою діловодства під вхідним номером 10349.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав та у призначене 07.07.2015р. судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. п. 3.9.2, 3.9.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представників сторін в засідання суду апеляційної інстанції в даному випадку не є перешкодою для перегляду прийнятого у даній справі рішення в апеляційному порядку, а справа може бути розглянута без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами і наведеними відповідачем в апеляційній скарзі доводами. Додаткових пояснень по суті спору, окрім зазначених в апеляційній скарзі, відповідачем суду не надано.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Як свідчать матеріали справи та обґрунтовано встановлено господарським судом Запорізької області, 22 березня 2012 року між позивачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" в особі Запорізького відділення ПАТ КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" (Банк) укладено договір № 646Р-17Ю банківського рахунка (далі - Договір, том 1 аркуш справи 21-25).

Частинами 1, 2 статті 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Пунктом 1.1. даного Договору сторони передбачили, що Банк відкриває Клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривнях відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ та умов цього договору та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

Згідно з пунктом 2.1.5. Договору Банк зобов'язався своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та нормативно-правових актів Національного банку України. У разі відсутності або недостатності коштів на рахунку Клієнта на момент подання розрахункових документів до Банку, повертати розрахункові документи без виконання не пізніше наступного робочого дня з відміткою про причини повернення.

Укладеним між сторонами у справі Договором також передбачено, що Клієнт має право безперешкодно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, за винятком випадків примусового списання (стягнення) (пункт 3.2.1. Договору), а розрахункові документи, що надійшли до Банку протягом операційного часу, виконуються в день їх надходження (пункт 4.2.5. Договору).

Відповідно до частин 1-3 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно статті 1074 Цивільного кодексу України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком, за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Пунктом 8.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Частина 3 статті 1075 Цивільного Кодексу України визначає, що залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховуються на інший рахунок в строки і в порядку, встановленому банківськими правилами.

Згідно частини 1 статті 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 статті 1090 Цивільного кодексу України унормовано, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Згідно пункту 20.1. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003р. № 492, поточні рахунки клієнтів банків закриваються, зокрема, на підставі заяви клієнта.

Закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням обов'язкових реквізитів. Заява про закриття поточного рахунку юридичної особи підписується керівником юридичної особи або іншою уповноваженою на це особою і засвідчується відбитком печатки юридичної особи (ч. ч. 1, 2 п. 20.5. Інструкції).

Відповідно до п. 20.6 Інструкції, Банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно з дорученням клієнта тощо).

Згідно з частиною 1 статті 1075 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір банківського рахунку може бути розірвано за заявою клієнта у будь-який час незалежно від наявності або відсутності обставин, які зумовлюють його розірвання.

У зв'язку з численними порушеннями Банком умов договору, зокрема невиконанням у повному обсязі доручень Клієнта, позивач звернувся до Банку із заявою № 73 від 15.05.2014р. (том 1 аркуш справи 26) про розірвання договору банківського рахунку № 646Р-17Ю від 22.03.2012р. та в цей же день подав до Банку розрахунковий документ - платіжне доручення № 36 від 15.05.2014р. (том 1 аркуш справи 27), який містив доручення Клієнта здійснити переказ залишку грошових коштів в розмірі 1024706,16 грн. зі свого рахунка на інший рахунок позивача - ФОП ОСОБА_1, який відкритий у ПАТ КБ «Хрещатик».

Згідно із п.1.12. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувана на облік за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: «Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку» (додаток 23); ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Згідно зі статтею 1091 Цивільного кодексу України Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Банк має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

Відповідач дану заяву отримав 15.05.2014р. за вхідним номером 4906/233, а також прийняв дане платіжне доручення, про що свідчать відповідні відмітки Банку (штамп) на заяві та на розрахунковому документі, проте доручення Клієнта не виконав, залишок грошових коштів не перерахував, поточний рахунок позивача у гривні не закрив, про причини порушення договірних зобов'язань позивача не повідомив, про результати розгляду заяви про закриття рахунку та перерахування коштів відповідачу не надав, чим порушив умови Договору та вищезазначені вимоги чинного законодавства, що в даному випадку регулюють правовідносини сторін.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення визначена статтею 1092 Цивільного кодексу України: у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Відповідно до п. 32.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктом 5.1. договору сторони обумовили, що за несвоєчасне (пізніше наступного дня після отримання відповідного документу) чи помилкове списання з вини Банку суми з рахунку Клієнта, а також за несвоєчасне чи помилкове зарахування суми, яка належить власнику рахунку, Банк сплачує Клієнту пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день, починаючи від дати здійснення помилкового переказу до дня повернення грошей включно, але не більше 1% суми переказу

Згідно з положеннями статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Так, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У зв'язку з порушенням Банком строків виконання доручення позивача (Клієнта), а саме прострочення переказу коштів з рахунку відповідно до платіжного доручення № 36 від 15.05.2014р., позивачем нарахована пеня в розмірі 10 247,10 грн. за період з 16.05.2014р по 25.05.2014р., вимога про стягнення якої є предметом даного судового провадження.

Розглянувши дану вимогу господарський суд обґрунтовано визначився, що вона підлягає задоволенню, оскільки нарахування суми пені здійснено позивачем на підставі Договору, вимог чинного законодавства та у період, що жодним чином не стосується часу, з якого у Банку впроваджено тимчасову адміністрацію, а поданий розрахунок пені перевірений судом першої інстанції у повному обсязі є арифметично вірним.

Колегія суддів повністю погоджується із даним висновком господарського суду та повторно розглянувши справу в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень також встановила, що рішення № 37 щодо запровадження тимчасової адміністрації Банку, прийнято Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) 26.05.2014р. строком на 3 місяці з 26.05.2014р. по 25.08.2014р. Крім того, даним рішенням № 37 призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.08.2014р. № 71 дію тимчасової адміністрації продовжено до 25.09.2014р.

Постановою Правління Національного банку України від 24.09.2014 № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «КБ «Південкомбанк» з 26.09.2014р.

26.09.2014р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 101 про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну строком на 1 рік з 26.09.2014р. по 26.09.2015р.

Відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

На час прийняття господарським судом оскаржуваного рішення та перегляду справи в апеляційному порядку ліквідація ПАТ «КБ «Південкомбанк» ще не завершена.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом України.

Відповідач не довів як суду першої, так і апеляційної інстанції жодними належними та допустимими доказами з посиланням на відповідні норми матеріального права, правові підстави для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань по спірному Договору у вигляді сплати пені в сумі 10247,10 грн. (період з 16.05.2014р по 25.05.2014р.).

Натомість колегією суддів під час розгляду апеляційної скарги відповідача за наявними у справі матеріалами і додатково наданими поясненнями з'ясовано факт порушення Банком строків виконання доручення позивача (прострочення переказу коштів з рахунку відповідно до платіжного доручення № 36 від 15.05.2014р.) у період, який жодним чином не стосується часу, з якого було впроваджено тимчасову адміністрацію, в зв'язку з чим посилання відповідача на приписи статей 36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації, є безпідставним з огляду на наведені вище мотивування.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач з урахуванням вимог зазначеної норми нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 969,12 грн. за період з 16.05.2014р. по 15.07.2014р. та втрати від інфляції за період з 16.05.2014р. по 15.07.2014р.

При перевірці поданого позивачем розрахунку 3% річних місцевий господарський суд з урахуванням дати впровадження у Банку тимчасової адміністрації - 26.05.2015р. обґрунтовано визначився, що вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню лише частково в розмірі 842,22 грн., а саме за період з 16.05.2014р. по 25.05.2014р. В іншій частині заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних у позові відмовив, як безпідставно заявленим.

Колегія суддів вважає, що оскільки три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому господарський суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 842,22 грн. 3% річних.

Однак разом з цим заявлені до стягнення інфляційних втрат в сумі 27832,34 грн. за період з 16.05.2014р. по 15.07.2014р. правомірно визнані судом першої інстанції такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується із висновком господарського суду в цій частині, враховуючи наступні обставини.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

При перевірці здійсненого позивачем розрахунку сум інфляційних втрат, судом першої інстанції правомірно були враховані вимоги вказаного листа Вищого господарського суду України, взято до уваги зазначений порядок розрахунку інфляційних втрат, досліджено правильність проведеного позивачем розрахунку сум інфляційних, встановлено фактичну дату виникнення прострочення виконання відповідачем зобов'язання за Договором, а також період, за який зазначена сума може нараховуватись в даному випадку (до дати впровадження тимчасової адміністрації відповідача), що відповідає вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Запорізької області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності його заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2014р.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК", м. Донецьк залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2014р. у справі № 908/2519/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 13.07.15р.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Тарасова І. В.