Постанова № 46607668, 08.07.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.07.2015 р. справа №908/5643/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Татенко В.М.суддівКолядко Т.М. , Скакуна О.А. за участю представників сторін: від позивача:не з'явився, від відповідача:Бєлах С.С. - за довіреністю Хіміч О.П. - за довіреністю розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженною відповідальністю "СОТІС-ГРУП", м. Донецьк на рішення господарського суду Запорізької області від22.04.2015 року по справі№908/5643/14 (Алейникова Т.Г.) за позовомДержавного підприємства "Вугілля України", м. КиївдоТовариства з обмеженною відповідальністю "СОТІС-ГРУП", м. Донецькпростягнення 9485011,56 грн.

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Вугілля України», м. Київ (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТІС - ГРУП», м. Донецьк (далі - «Відповідач») суми 9' 485' 011,00 грн. З яких 8' 152' 813' 011Ю56 грн. - основний борг, 463' 964,25 грн. - пеня, 451' 179,09 грн. - інфляційні витрати, 57' 055,19 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.04.2015 року у справі № 908/5643/14 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясуванні та досліджені докази, та обставини справи, які мають значення для справи, а наслідком є невірно зроблені висновки.

Зокрема, заявник в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідач має право на відстрочку оплати вугільної продукції за спірним договором відповідно до п. 5.1 договору, оскільки позивач не надав в повному обсязі документи, передбачені п. 6.1 договору. Крім того, на думку заявника апеляційної скарги, оскільки строк оплати продукції ще не настав, зобов'язання не може визнаватись порушеним, а тому суд першої інстанції неправомірно стягнув пеню, 3% річних та інфляційні витрати з відповідача.

До того ж, апелянт зазначає про неможливість виконати договірні зобов'язання своєчасно через наявність форс-мажорних обставин у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, де Відповідач провадить свою господарську діяльність.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надіслав, свого представника для участі у розгляді справи - не направив.

Враховуючи те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника Позивача.

Представники Відповідача було заявлено клопотання про відкладання розгляду справи для з'ясування можливості правонаступництва за згаданим договором у зв'язку з тим, що ним від Позивача надійшла пропозиція укласти договір про відступлення права вимоги, що підтверджується проектом відповідного договору № 13-15/Ц від 02.06.2015р.

З огляду на те, що на підтвердження клопотання надана незасвідчена копія договору № 13-15Ц; правонаступництво, згідно приписів ст. 25 ГПК можливе на будь-якій стадії судового процесу, явка представників сторін не визнавалася обов'язковою - суд не вбачає підстав для задоволення цього клопотання.

Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України»), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - «ГК України»), ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 251 ЦК України встановлені поняття "строк" та "термін" виконання.

Терміном, зокрема - є певний момент у часі, з настанням якого має бути здійснене виконання зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. Цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи - між Державним підприємством «Вугілля України» (надалі Постачальник або Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОТІС -ГРУП» (надалі Покупець або Відповідач ) був укладений договір поставки № 02-КС від 31.03.2014 року ( надалі - «Договір»), за яким , Постачальник зобов'язується поставити вугільну продукцію належної якості, а Покупець прийняти її та оплати.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вугільну продукцію ( надалі - Товар ) за марочним складом, цінах та в кількості, вказаних у Специфікаціях, що є невід'ємною частиною Договору.

Також, згідно з п. 5.1. Договору, розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Постачальника за поставлену партію Товару протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати поставки за умови дотримання Постачальником строків пред'явлення документів, вказаних у п. 6.1 Договору, якщо інщі строки не передбачено специфікацією до цьому Договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СОТІС - ГРУП», м. Донецьк в апеляційній скарзі посилається на те, що оригінали зазначених документів, вказаних у п. 6.1 Договору передаються Покупцю або вказаному їм представнику « з рук у руки». У разі невиконання Постачальником умов передбачених цим пунктом, Покупець має право продовжити строк на оплату Продукції на період прострочення виконання своїх обов'язків Постачальником». Крім того, Відповідач зазначає, що окрім актів прийому-передачі товару Позивач Відповідачу інших документів по неоплаченому товару не надав, що свідчить про невиконання Позивачем п. 6.1. Договору, а відтак ненастання терміну оплати, передбаченому п. 5.1. Договору.

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. № П-6 (приймання продукції по кількості) здійснюється за транспортними і супровідними документам (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні. Відповідач не заперечує проти отримання від позивача товару, однак Відповідних актів, з яких вбачалося б про відсутність певних документів чи доказів наявності будь-яких заперечень під час отримання товару (невідповідність товару за кількістю), у відповідності до цієї Інструкції, Відповідачем не надано, що спростовує його твердження про не отримання від Позивача повного пакету документів відповідно умовам Договору.

Згідно ч. 1 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 Цивільного кодексу України, товари, від яких покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Матеріали справи не містять доказів відмови від продукції та прийняття її у встановленому порядку на відповідальне зберігання.

.Тому суд вважає, що продукція за договором була поставлена відповідачем у відповідності до його умов та з усіма документами, визначеними у цьому Договорі та умовах специфікації.

Таким чином, відповідачем не доведено, що мало місце прострочення кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тобто що позивач (Продавець) не вчинив дії, що встановлені договором, до вчинення яких відповідач, як боржник, не міг виконати свого обов'язку з оплати отриманої вугільної продукції.

До матеріалів справи додано акти приймання-передачі вугільної продукції, що підтверджують кількість поставленої продукції Державним підприємством «Вугілля України» Товариству з обмеженою відповідальністю «СОТІС - ГРУП» на загальну суму 28' 913' 058,03 грн, та - довідки банків про рух коштів які свідчать, що станом на 10.11.2014р. Покупець здійснив оплату поставленого Товару у розмірі 20' 400' 245, 00 грн.

Судом враховано, що підписані відповідачем акти приймання-передачі продукції містять посилання на рахунки-фактури.

На підставі зазначеного, на момент подачі позовної заяви, заборгованість Відповідача перед Позивачем складала 8' 512' 813,03 грн. з ПДВ.

Відповідно до статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити повну ціну товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, отримавши товар та не сплативши його вартість в повному обсязі, Покупець порушив вимоги Договору та вимоги ст. 692 ЦК України.

Відповідно до п. 7.1. та п. 7.2. Договору у разі не виконання або неналежного виконання обов'язків, передбачених Договором, винна сторона відшкодовує добросовісній стороні заподіяні в зв'язку з цим збитки.

Прострочення сплати товару тягне за собою право Постачальника стягнення пені з винної сторони у розмірі подвійної ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

До цього ж, відповідно до ст.. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правильності нарахування Позивачем на Відповідача санкцій, відповідно до ст. 625 ЦК України та умов Договору у вигляді 3% річних в сумі 57' 055,19 грн., інфляційні нарахування в сумі 451' 179,09 грн., та пені в сумі 463' 964,25 грн. та - щодо правомірності стягнення цих сум

Крім того, в обґрунтування своїх заперечень апелянт також посилається на форс - мажорні обставини, що були зумовлені проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області, а саме тим, що на території міста Донецька не виконуються жодні фінансові операції. Тому порушення грошових зобов'язань відповідачем відбулося внаслідок обставин, що не залежали від його волевиявлення. Втім на підтвердження факту не можливості виконання прийнятих за договором зобов'язань Відповідач не надав суду жодних доказів.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТІС - ГРУП», м. Донецьк - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 22.04.2015 року у справі №908/5643/14 - залишити без змін.

Головуючий В.М. Татенко

Судді: Т.М. Колядко

О.А. Скакун

Надруковано: 4 прим.

1. позивачу

2. відповідачу

3 у справу

4 ДАГС