Рішення № 46604922, 13.07.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.07.15р. Справа № 904/1388/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія" (м. Луцьк)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором постачання товарів № 153 від 04.01.2011 у загальному розмірі 1 747 593 грн. 60 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі - відповідач) заборгованість за договором постачання товарів № 153 від 04.01.2011 у загальному розмірі 1 749 496 грн. 49 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання товарів № 153 від 04.01.2011 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений в період з 27.11.2014 по 29.12.2014 товар (молочні продукти) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 1 749 496 грн. 49 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.03.2015.

Представник позивача у судове засідання 11.03.2015 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 23.02.2015 не виконав.

Представник відповідача у судове засідання 11.03.2015 з'явився, вимоги ухвали суду від 23.02.2015 не виконав, але заявив клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю подання мотивованого відзиву на позовну заяву та додаткових доказів, які знаходяться за попереднім місцезнаходженням відповідача. Крім того, він зазначив, що строк виконання грошового зобов'язання по спірним правовідносинам не настав, у зв'язку з тим що позивачем не передані відповідачу документи, визначені пунктом 2.10. договору, а доказів протилежного позивачем не надано.

Так, ухвалою суду від 11.03.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.04.2015, у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача, необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудторг" 07.04.2015 звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія" про внесення змін до пункту 4.3. договору постачання товарів № 153 від 04.01.2011 шляхом викладення його у наступній редакції: "Покупець сплачує за поставлений товар протягом 365 календарних днів з моменту отримання товару".

У зв'язку з перебуванням судді Фещенко Ю.В. на навчанні, на підставі пункту 2.3.52. Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату № 261 від 08.04.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/1388/15 для розгляду зустрічної позовної заяви, вказану справу передано на розгляд судді Петренко Н.Е.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2015 (суддя Петренко Н.Е.), на підставі пунктів 4, 6, частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" повернуто судом без розгляду.

Від позивача 14.04.2015 надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначає, що заперечення відповідача щодо ненадання документів, визначених пунктом 2.10. договору, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, з огляду на те, що, у випадку ненадання вказаного переліку документів, згідно з пунктом 3.4. договору, сторони зобов'язані були скласти акт про виявлені недоліки. Вказаний акт сторонами жодного разу не складався, а отже можна дійти висновку, що відповідач отримав всі товаро-супровідні документи.

У судове засідання 14.04.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засідання 14.04.2015 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача просив суд розгляд справи відкласти, з метою надання часу для ознайомлення з додатковими пояснення позивача та підготовки мотивованого відзиву на позов.

Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечував.

Суд не знайшов підстав для відкладення розгляду справи на тривалий час, оскільки за півтора місяці розгляду справи відповідачем не було надано жодного доказу на спростування позовних вимог та відзиву на позов, а для ознайомлення з додатковими поясненням, поданими у судовому засіданні позивачем, достатньо декілька годин.

Отже, з метою надання часу для ознайомлення з додатковими поясненнями позивача, у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 14.04.2015 оголошувалась перерва до 14.04.2015. о 15:00 год.

Після перерви у судове засідання з'явився представник позивача.

Від позивача 14.04.2015 надійшло клопотання, в якому він просив суд продовжити строк розгляду справи на 15 днів, з метою надання часу для надання додаткових доказів.

Ухвалою суду від 14.04.2015 вказане клопотання позивача було задоволено та строк розгляду спору було продовжено на 15 днів, терміном по 08.05.2015 включно.

Ухвалою суду від 14.04.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 29.04.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Відповідачем 21.04.2015 подано до суду апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2015, відповідно до якої зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" повернуто без розгляду.

На підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі № 904/1388/15 було зупинено до її повернення з Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2015 зупинено провадження у справі до її повернення з Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Від позивача 22.04.2015 надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором постачання товарів № 153 від 04.01.2011 у загальному розмірі 1 747 593 грн. 60 коп.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, шляхом часткової відмови від позовних вимог. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 1 747 593 грн. 60 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

При цьому, судом встановлено, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія" - Войтович Л.М., який підписав заяву про зменшення розміру позовних вимог, наділений даним правом.

Таким чином, сума позовних вимог з урахуванням зазначеної заяви складає 1 747 593 грн. 60 коп., що є сумою основного боргу та, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.04.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2015 повернуто без розгляду, справу скеровано до господарського суду Дніпропетровської області, у зв'язку з чим обставини, що зумовили зупинення провадження у справі були усунуті.

Так, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2015 провадження у справі було поновлено, справу призначено до розгляду в засіданні на 19.05.2015.

Від Дніпропетровського апеляційного господарського суду 13.05.2015 надійшов запит справи, у зв'язку з надходженням касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2015, для подальшого направлення її до Вищого господарського суду України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2015 зупинено провадження у справі до її повернення з Вищого господарського суду України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2015 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.04.2015 повернуто без розгляду.

Справа № 904/1388/15 з Вищого господарського суду України 19.06.2015 надійшла до господарського суду Дніпропетровської області, у зв'язку з чим обставини, що зумовили зупинення провадження у справі були усунуті.

Так, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2015 провадження у справі було поновлено з 13.07.2015, справу призначено до розгляду в засіданні на 13.07.2015.

У судове засідання 13.07.2015 представники позивача та відповідача не з'явилися, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, ухвалою суду від 19.06.2015 у разі виконання вимог даної ухвали у повному обсязі явку у судове засідання повноваженого представника позивача було залишено на розсуд сторони; явку повноваженого представника відповідача було визнано обов'язковою.

Отже, враховуючи, що позивачем вимоги попередньої ухвали (від 14.04.2015) були частково виконані, що відбулося шляхом зменшення розміру позовних вимог, а саме: в частині вимог про стягнення заборгованості за зворотню тару-європіддонів. Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

З приводу неявки представника відповідача, суд зазначає таке.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2015 була отримана відповідачем 25.06.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994526977696 (4903806151887), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання. Крім того, адреса відповідача, на яку здійснювалось відправлення ухвал суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.04.2015 (а.с.25 том 2).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 19.06.2015, як і інші ухвали суду, була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: ухвали суду направлялись відповідачу завчасно, крім того, відповідачу надано можливість реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, оскільки судом було задоволено його клопотання та відкладено розгляд справи, але будь-яких доказів на спростування позовних вимог відповідач так і не надав.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач своїм правом прийняти участь в судовому засіданні 13.07.2015 не скористався, а явка сторін в судове засідання є правом, а не обов'язком; також, запобігаючи невиправданому затягуванню розгляду спору по справі, яка вже тривалий час розглядається, як з урахуванням об'єктивних та поважних причин, так і з огляду на невиконання відповідачем вимог ухвал суду та для забезпечення реалізації відповідачем своїх процесуальних прав по справі, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 13.07.2015 без участі представників позивача та відповідача, за наявними в матеріалах справи документами, що визнані судом достатніми для прийняття обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

04.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір постачання товарів № 153 (далі - договір) (а.с.10-15 том 1), відповідно до умов якого постачальник передає, а покупець приймає й оплачує на умовах і в порядку, визначеному договором, продукти харчування, що поставляються (далі - товар), в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у накладних, що свідчать про прийом-передачу товару від постачальника до покупця, і які є невід ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

Постачання товару здійснюється на умовах DDU склад покупця (м. Донецьк, вул.Рогачевська, 1в або м. Луганськ, 8-й Лутугінський проїзд, 5) у редакції Інкотермс-2000. Точна адреса доставки товару зазначається покупцем у відповідному замовленні (пункт 2.1. договору).

У пункті 10.1. сторони узгодили, що договір набирає сили з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.7. договору сторони погодили, що постачання товару постачальником покупцю проводиться окремими партіями на підставі замовлення покупця у терміни, зазначені в замовленні.

Право власності на товар, а з ним і ризик випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладних, що свідчать про передачу товару (пункт 2.3. договору).

Так, позивач посилається на те, що між сторонами існують тривалі відносини з постачання товарів згідно договору постачання товарів № 153 від 04.01.2011, але починаючи з листопада 2014 року відповідачем стали порушуватись строки оплати отриманого від позивача товару. Так, в матеріалах справи містяться декілька актів звірки взаєморозрахунків за минулі періоди, які підписані обома сторонами, відповідно до яких за відповідачем обліковується різного розміру заборгованість.

Відповідно до пункту 4.1. договору загальна сума договору визначається згідно з накладними, що свідчать про прийом-передачу товару від постачальника до покупця.

Отже, позивач на виконання умов договору у період з 27.11.2014 по 29.12.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 1 748 327 грн. 35 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 68833 від 27.11.2014 на суму 61 722 грн. 13 коп. (а.с.106);

- видаткова накладна № 68921 від 27.11.2014 на суму 44 115 грн. 25 коп. (а.с.107);

- видаткова накладна № 68926 від 28.11.2014 на суму 88 248 грн. 50 коп. (а.с.108);

- видаткова накладна № 70525 від 04.12.2014 на суму 66 150 грн. 97 коп. (а.с.109);

- видаткова накладна № 70957 від 08.12.2014 на суму 73 413 грн. 47 коп. (а.с.110);

- видаткова накладна № 71402 від 09.12.2014 на суму 99 217 грн. 79 коп. (а.с.111);

- видаткова накладна № 72016 від 10.12.2014 на суму 125 209 грн. 96 коп. (а.с.112);

- видаткова накладна № 72244 від 11.12.2014 на суму 233 766 грн. 05 коп. (а.с.113);

- видаткова накладна № 72261 від 11.12.2014 на суму 142 020 грн. 10 коп. (а.с.114);

- видаткова накладна № 73774 від 17.12.2014 на суму 424 832 грн. 44 коп. (а.с.115);

- видаткова накладна № 74465 від 19.12.2014 на суму 93 863 грн. 16 коп. (а.с.116);

- видаткова накладна № 74463 від 22.12.2014 на суму 102 267 грн. 96 коп. (а.с.117);

- видаткова накладна № 75714 від 24.12.2014 на суму 90 422 грн. 90 коп. (а.с.118);

- видаткова накладна № 76130 від 25.12.2014 на суму 22 425 грн. 14 коп. (а.с.119);

- видаткова накладна № 76833 від 29.12.2014 на суму 80 651 грн. 53 коп. (а.с.120).

При цьому, суд враховує, що до кожної з вище перелічених видаткових накладних в матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна, податкова накладна на поставку товару, що складена на господарську операцію з поставки товару за спірними видатковими накладними та довіреності (а.с.191-249 том 1, а.с.1-17 том 2).

Податкові накладні, що надані позивачем, складено у період дії Податкового кодексу України, відповідно до пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи не викладене, судом оцінюються податкові накладні, що складені позивачем, як докази того, що позивачем відображені господарські операції за спірними видатковими накладними у своїх податкових зобов'язаннях.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткових накладних, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.

Крім того, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, комплектності, маркування, тари та іншого, поставленого позивачем товару, як це передбачено умовами пунктів 3.3., 3.4., 3.5. договору (пункти 3.3. та 3.4. в редакції протоколу розбіжностей до договору від 05.01.2011).

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктах 4.2. та 4.3. договору сторони погодили, що покупець сплачує за поставлений товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару. Форма оплати - безготівкова.

В порушення умов пункту 4.3. договору відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 747 593 грн. 60 коп. При цьому, позивач зазначає, що відповідачем було частково оплачено лише товар за видатковою накладною № 68833 від 27.11.2014 в сумі 733 грн. 75 коп.

В свою чергу, позивачем направлялись відповідачу вимога про сплату заборгованості в сумі 1 357 962 грн. 91 коп. (а.с.121-122), а також вимога про сплату заборгованості в сумі 1 749 496 грн. 49 коп. (а.с.123-124), які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

При цьому, згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом також враховано, що у пункті 2.10. договору визначено зобов'язання постачальника надавати разом з кожною партією товару наступні документи:

- товарну (товарно-транспорту накладну);

- податкову накладну;

- у разі повернення товару - коригувальну накладну;

- замовлення;

- санітарно-гігієнічний висновок;

- посвідчення якості товару;

- ветеринарне свідоцтво (на товари, що підлягають ветеринарному контролю);

- копію декларації виробника про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання або для імпортного товару повідомлення (лист) про митну вартість товару з урахуванням транспортних витрат;

- на товари, які підлягають сертифікації, постачальник надає належним чином оформлений сертифікат відповідності;

- інші документи на товар, надання яких передбачено чинним законодавством України;

- довіреність на представника постачальника або перевізника, що надає право передачі товару, складання актів невідповідності товару умовам договору або вимогам законодавства.

Якщо вище зазначені документи не будуть надані у строки, визначені даним пунктом договору або будуть надані в неналежному вигляді, то покупець має право відстрочити дату розрахунку з постачальником на строк затримки оформлення (надання) необхідних документів.

Отже, з приводу зобов'язання, визначеного у вказаному пункті договору, а також стосовно заперечень відповідача щодо ненадання йому вказаних документів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 2.10. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору постачання товарів № 153 від 04.01.2011;

- доказів повного повернення отриманого в період з 27.11.2014 по 29.12.2014 товару на загальну суму 1 748 327 грн. 35 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Отже, відповідач з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами статті 666 Цивільного кодексу України правом встановити постачальнику строк для передачі необхідних документів, що стосуються товару, а в разі не виконання вимог - відмовитися від договору та повернути товар. Відповідач у період з часу отримання товару не відмовився та не повідомив позивача про намір відмовитися від товару через відсутність будь-яких документів, що його стосуються, водночас і не вимагав від позивача надання цих документів.

Крім того, ненадання зазначеного відповідачем пакету документів не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.

Наведені представником відповідача у судовому засіданні 11.03.2015 доводи не спростовують встановлений господарським судом факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем, та не звільняють відповідача від виконання зобов'язання за договором.

Крім того, відповідно до положень спірного договору, а саме пункту 2.3. договору право власності на товар, а з ним і ризик випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладних, що свідчать про передачу товару.

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані з боку позивача та з боку відповідача, відповідно скріплені печатками підприємств. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 4.3. договору, порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 1 747 593 грн. 60 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 747 593 грн. 60 коп.

Крім того, позивач разом з позовною заявою подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту, в межах пред'явлених позовних вимог, на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" та на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках, відкритих на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг", згідно наведеного позивачем переліку.

Вказана заява позивача мотивована тим, відповідач не відреагував на надіслані йому вимоги щодо сплати заборгованості, жодної відповіді не надав. Крім того, позивач посилається на значний розмір заборгованості, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

При цьому слід зауважити, що абзац 3 частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір передбачає зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі.

Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду (пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України").

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія" сплачений судовий збір у сумі 34 989 грн. 93 коп. згідно з платіжним дорученням № 185 від 11.02.2015 (а.с. 9), а також за подання заяви про забезпечення позову - у сумі 1 827 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 190 від 12.02.2015 (а.с.12).

Між тим, позовна заява та заява про забезпечення позову подана до господарського суду Дніпропетровської області в один день, що підтверджується штампами господарського суду про реєстрацію позовної заяви (вх.суду 1391/15 від 23.02.2015) та заяви про забезпечення позову (вх.суду 10971/15 від 23.02.2015).

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору підлягає зменшенню на суму 1 827 грн. 00 коп., а зазначена сума відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія".

Щодо розподілу судових витрат по справі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову станом на момент звернення із позовною заявою до суду становила 1 749 496 грн. 49 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 34 989 грн. 93 коп. (2% ціни позову). При цьому, після зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову стала складати 1 747 593 грн. 60 коп., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати 34 951 грн. 87 коп. (2% ціни позову).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, суд вважає за доцільне повернути позивачу частину сплаченого ним судового збору у розмірі 38 грн. 06 коп. (34 989,93 - 34 951,87).

Відповідно до пункту 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Отже, з урахуванням вище описаного повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 1 827 грн. 00 коп., на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України 1 865 грн. 06 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, судовий збір у сумі 34 951 грн. 87 коп. покладається на відповідача, як на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія" про забезпечення позову.

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (49038, м.Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27; ідентифікаційний код 37133981) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія" (43000, м. Луцьк, вул. Лідавська, 2; ідентифікаційний код 37425007) - 1 747 593 грн. 60 коп. - основного боргу, 34 951 грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою суду повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська сирна компанія" (43000, м. Луцьк, вул. Лідавська, 2; ідентифікаційний код 37425007) надмірно сплачений судовий збір у сумі 1 865 грн. 06 коп., перерахований згідно платіжного доручення № 185 від 11.02.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко