Рішення № 46572194, 08.07.2015, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження № 2/263/2057/2015

Справа № 263/10514/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя у складі головуючого судді Степанової С.В., при секретарі Соколової С.Б., за участю позивача ОСОБА_1, представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_4, третя особа Орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради про визнання договору іпотеки недійним,

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійним. В позовній заяві вказала, що 21.05.2013 року між нею та відповідачем в забезпечення виконання зобовязань позивача за договором позики грошей від 21.05.2013 року, був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8 Предметом іпотеки є трьохкімнатна квартира №53 по бул. Шевченко, буд. 305, в м. Маріуполі Донецької області, яка згідно договору дарування належить позивачу. В даній квартирі на момент укладення договору іпотеки проживали малолітні діти позивача: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Іншого житлового будинку або квартири як на час укладання договору іпотеки, так і на час подання позову родина не має. Просила визнати договір іпотеки недійсним у звязку із тим, що вона не мала права без дозволу органу опіки та піклування його укладати.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги на підставах, вказаних в позовній заяві та просила їх задовольнити. Суду додатково пояснила, що коли вона укладала з відповідачем договір позики, вона розуміла, що у разі його невиконання, квартира, яка була предметом іпотеки, може перейти у власність відповідача. Але вона була упевнена в змозі повернути гроші. За договором позики вона вже повернула відповідачу борг в сумі 91230 грн. та останній раз повертала заборгованість у серпні 2014 року. Коли вона не змогла сплачувати позику, вона звернулася до юриста, щоб він допоміг не залишитися на вулиці. Вона показувала як відповідачу, так і нотаріусу при укладенні договору іпотеки, свій паспорт, в якому є відмітки, що вона має двох малолітніх дітей. Хоча під час приходу відповідача в квартиру, яку вона надала у іпотеку, вона відвела дітей на вулицю, але відповідач був обізнаний про наявність у неї дітей та коли він приходив до неї у квартиру, він питав, чи зареєстровані в квартирі її діти, на що вона відповіла, що діти в квартирі не зареєстровані. При укладенні договору іпотеки у присутності нотаріуса, вона прочитала договір поверхово, нотаріуса не просила розяснити статті законодавства, зазначені в договорі іпотеки, не памятає, щоб підписувала заяви до нотаріуса при укладенні договору іпотеки. Особовий рахунок нотаріусу вона подавала особисто. Вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, який є батьком малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, але він проживає окремо зі своїми батьками. Підтвердила, що 02.06.2015 року вона дійсно подарувала нежитлове приміщення, яке використовувала під магазин та яке їй належало на праві власності, своїй матері, яке раніше, а саме у 2013 року, вона отримала у якості подарунка від своєї матері. У судовому засіданні 08 липня 2015 року відмовилася від свого представника ОСОБА_2

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні 19.12.2014 року, до відмови позивача у його послугах, пояснив, що коли позивач укладала з відповідачем договір займу грошових коштів та договір іпотеки, вона розуміла, що у разі неповернення грошів, вона буде позбавлена предмета іпотеки, але їй були необхідні гроші. Чи читала позивачка договір іпотеки, та чи було їй нотаріусом розяснено його положення, він не знає. У судовому засіданні 02.06.2015 року відмовився від допиту у якості свідка батька позивача ОСОБА_10 та замість його допиту просив допитати у якості свідка позивачку.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав позовну заяву на підставах, зазначених в ній та просив її задовольнити. Суду додатково пояснив, що від договору позики позивач не відмовляється, але наполягає, що отримала від відповідача лише 167000 грн. Дійсно у позивач є інше майно будинок в с. Безіменне Новоазовського району Донецької області, але він не введений в експлуатацію та у нього під час АТО знесло дах, тобто не придатне до проживання. Вважав, що нотаріус допустив халатність, оскільки не отримав дозвіл органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки. Крім того, заяви до нотаріуса при укладенні договору іпотеки, позивачка не підписувала.

Представниктретьої особи - органу опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради у судове засідання не зявився, наддав суду заяву з клопотанням розглянути справу у відсутність його представника з урахуванням прав та законних інтересів дитини. (а.с. 104, 132)

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні. Суду пояснив, що ініціатором укладання договору позики була ОСОБА_1, яка зі своєю матерю звернулася до нього з проханням надати у позику гроші. В день укладання договору позики він передав відповідачу гроші в сумі 249607 грн. 60 копійок. В забезпечення виконання зобовязань за договором позики в той самий день у нотаріуса він уклав з позивачем договір іпотеки, предметом якого була належна відповідачу квартира. Відповідачем були надані нотаріусу всі документи, які були необхідні для реєстрації договору іпотеки. Крім того нотаріус запитувала у відповідача, чи зрозумілі ОСОБА_1 умови договору іпотеки, при цьому ОСОБА_1 пояснила нотаріусу, що діти в квартирі, яку вона надає в іпотеку, не проживають та надала крім інших документів, виписку з особового рахунку, згідно якої діти в спірній квартирі також не були зареєстровані. Звернув увагу суду на те, що позивач 02.06.2015 року подарувала нежитлове приміщення, яке використовувала під магазин та яке їй належало на праві власності, своїй матері, хоча мала можливість продати його та повернути гроші за договором позики. Також надав письмові заперечення, в яких вказав, що даний позов є спробою позивача уникнути від виконання зобовязань за договором позики та іпотеки відповідно, позивач та її мати, яка зареєстрована в спірній квартирі, надавали нотаріусу заяву, в якій зобовязувалися у випадку звернення стягнення на квартиру, звільнити її та знятися з реєстрації, згідно п. 18 договору позики, позивач свідчила, що внаслідок укладення договору не буде порушено прав та законних інтересів малолітніх дітей, укладення договору відповідає її інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає її внутрішній волі, умови договору їй зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. При укладенні договору іпотеки, позивач в п. 3.7 договору свідчила, що на момент укладення цього договору права третіх осіб, в тому числі права власності або користування неповнолітніх та малолітніх дітей не порушені.

Представник відповідача судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні. Суду додатково пояснив, що договором іпотеки передбачена кримінальна відповідальність за шахрайство, підробку і використання підроблених документів. Позивач крім квартири, яку вона надала в іпотеку, має на праві власності ще будинок у с. Безіменне Новоазовського району Донецької області, а магазин у червні 2015 року подарувала матері.

Позивач, яка за її згоди та за клопотанням її представника ОСОБА_2, була допитана у якості свідка, суду показала, що її малолітні діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з часу їх народження проживають з нею за адресою: м. Маріуполь, Донецької області, по бул. ШевченкоАДРЕСА_1. У неї був магазин, який вона надавала в оренду та з орендної плати вона сплачувала відповідачу гроші згідно договору позики. Після того, як орендарі перестали орендувати у неї магазин, їй нічим стало сплачувати відповідачу борг. Останній платіж сплатила у серпні 2014 року. На час укладення договору іпотеки, в квартирі, яка є предметом іпотеки, була зареєстрована вона та її мати, діти в ній не зареєстровані, але вважала, що відповідач та нотаріус знали про існування у неї дітей, оскільки вона показувала їм свій паспорт, в якому є про це відмітка. Коли відповідач при ходив до неї у квартиру, він бачив, що є дитяча спальна, в якій знаходилися речі дітей, їх спальне місце.

Свідок ОСОБА_11 суду показала, що позивач є її донькою. Відповідач знайом через оголошення в газеті. Діти позивача проживають в квартири 53 по бул. Шевченко, буд. 305 в м. Маріуполі з початку їх народження. Коли відповідач був у них в квартирі, вона сказала докері відвести дітей на вулицю. Після вона показала відповідачу квартиру, дитячу спальню. Відповідач питав, чи зареєстровані в квартирі діти, на що вона йому відповіла, що діти не зареєстровані в квартирі, але вона повідомляла його, що діти в квартирі проживають. Вона була приватним підприємцем, у неї був магазин продовольчих товарів, але у вересні 2013 року вона закрила бізнес та подарувала його доньці. В Новоазовському районі будинок також оформлений на доньку. Квартиру 53 по бул. Шевченко, буд. 305 в м. Маріуполі вона подарувала доньці у лютому 2013 року, договір дарування читала її донька та задавала питання нотаріусу, вона договір дарування не читала, але в ньому все вірно зазначено. Особовий рахунок при укладенні договору дарування, вона особисто надавала нотаріусу, чому в ньому зазначено, що діти не проживають в квартирі, вона не знала.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, показання позивача у якості свідка, показання свідка, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.05.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений безпроцентний договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8 за реєстровим № 1798. Пунктом 10 договору позики передбачено, що сторони домовилися, що виконання зобовязання за цим договором забезпечується іпотекою трьохкімнатної квартири, житловою площею 43 кв.м., загальною площею 62,6 кв.м., яка знаходиться в місті Маріуполі Донецької області, бул. ШевченкоАДРЕСА_2, яка є приватною власністю позичальника на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_12 21.02.2013 року за реєстром № 491, право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 21.02.2013 року за № 187364. (а.с. 8-9)

Згідно п. 18 договору позики, сторони свідчать, що внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких сторони зобовязані утримувати за законом чи договором.

З метою забезпечення виконання договору позики грошей 21.05.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, предметом якого стала квартира № 53, в будинку 305, по бул. Шевченко, в м. Маріуполі, з визначеною сторонами вартістю в розмірі 250000 грн. (а.с.10-13).

Згідно п. 3.7 договору іпотеки, іпотекодавець засвідчує, що на момент укладання цього договору предмет іпотеки за цим договором правами третіх осіб (в тому числі правом власності або користування неповнолітніх та малолітніх, відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», за умовами оренди, найму, чи іншими), як у межах так і за межами України, не обтяжений, в обмежене користування чи в управління третім особам не переданий, і всі такі дії з предметом іпотеки іпотекодавець не буде здійснювати до закінчення виконання основного зобовязання.

Згідно пунктів 6.10, 6.11 договору іпотеки, вимоги законодавства щодо змісту, значення та правових наслідків правочину, що укладається сторонами, нотаріусом розяснено. При посвідченні цього договору сторонами договору нотаріусом крім інших правових норм, розяснено зміст статей 33-39, 42 розділу V Закону України «Про іпотеку» щодо задоволення вимог іпотеко держателя за рахунок предмета іпотеки, зміст ст. 65 Сімейного кодексу України. Іпотекодавець підтверджує, що їй відомі вимоги статей 190, 192, 358 Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за шахрайство, підробку і використання підроблених документів.

При укладення договору іпотеки, позивач надала нотаріусу особовий рахунок №168 від 18.05.2013 року, в якому зазначено, що в квартирі 53 по бул. Шевченко, 305 в м. Маріуполі проживають та зареєстровані лише позивач та її мати ОСОБА_11 (а.с.81)

Отже на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_1 письмово засвідчувала про відсутність прав користування жилим приміщенням, яке є предметом іпотеки, за її малолітніми дітьми.

Також згідно відповіді з Державної міграційної служби Жовтневого районного відділу у м. Маріуполі, діти позивача: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 реєстрації в Жовтневому районі не мали. (а.с. 57)

При цьому 21.05.2013 року позивач та її мати ОСОБА_11 подали до нотаріуса заяву, яка зареєстрована в реєстрі під № 1802, 1803, в якій стверджували, що у разі звернення стягнення на квартиру 53 по бул. Шевченко, буд. 305 в м. Маріуполі Донецької області, та яка є предметом іпотеки, що укладається ОСОБА_1 та ОСОБА_4, зобовязуються фактично звільнити зазначену квартиру на знятись з реєстраційного обліку з цієї адреси. (а.с. 82). При цьому дана заява не містить будь-яких застережень щодо наявності немайнових (житлових) прав дітей ОСОБА_1 на цю квартиру.

Заперечення представника позивача про те, що позивач та її мати не підписували цієї заяви, та пояснення позивача про те, що вона не памятає, щоб підписувала цю заяву, жодним доказом не підтверджено.

Крім того, суд враховує той факт, що 21.02.2013 року між матірю позивача ОСОБА_11 та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір дарування квартири 53 по бул. Шевченко, буд. 305 в м. Маріуполі Донецької області, який був нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 11817714123, в п. 6 якого зазначено, що ОСОБА_11 стверджує, що діти, малолітні та/або неповнолітні не мають права користування цією квартирою, що підтверджується довідкою ТОВ «Жилье-22» № 168 від 18.02.2013 року. (а.с. 14-16, 85-91)

Тому суд вважає, що позивач та її мати, коли особисто надавали довідки ТОВ «Жилье-22» до нотаріуса як при укладенні договору дарування, так і при укладенні договору іпотеки, розуміли, що даною довідкою вони підтверджували факт не проживання дітей в квартирі 53 по бул. Шевченко, буд. 305 в м. Маріуполі.

Пояснення представника позивача про те, що будинок, який позивач має в с. Безіменне Новоазовського району Донецької області не введений в експлуатацію, спростовується Інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно № 3715992 від 21.05.2013 року, згідно якої позивачу даний будинок належить на праві власності, а доказів того, що у нього знесло дах, взагалі не надано. (85-91)

Також суд враховує, що у власності позивача було нерухоме нежитлове приміщення (магазин), який вона подарувала у червні 2015 року своїй матері, про що позивач не заперечувала, хоча вона могла продати його та за отримані гроші сплатити відповідачу заборгованість за договором позики та квартира, в якій вона проживає, могла б залишитися у неї після виконання умов договору позики.

Суд критично ставиться до пояснень та показань ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_11, оскільки вони перебувають у родинних відносинах між собою, заінтересовані у визнанні договору іпотеки недійсним та їх показання спростовуються нотаріально завіреними письмовими доказами у справі та іншими письмовими доказами.

При цьому позивач мала право просити суд допитати сусідів квартири 53 по бул. Шевченко, буд. 305 в м. Маріуполі, яке є сторонніми особами та не заінтересованими у результатах розгляду справи, але такого клопотання не заявляла.

Медичні довідки, які надала суду позивач, де зазначено місце проживання її дітей, а саме квартири 53 по бул. Шевченко, буд. 305 в м. Маріуполі, є неналежними доказами та не беруться судом до уваги, оскільки деякі з них датуються 2014-2015 роком, тобто не на час укладення договору іпотеки, та в них не зазначено і не надано суду, згідно яких офіційних документів лікарем було зазначено вказану адресу, оскільки крім пояснень самого позивача, жодних письмових доказів проживання дітей у вищезазначеній квартирі не надано.

При цьому наявність малолітніх дітей у ОСОБА_1 ніким не оспорюється та наявність про це відмітки в паспорті позивача підтверджує лише цей факт, а не факт їх проживання з позивачем, оскільки діти згідно ст. 29 ЦК України, мають право проживати також зі своїм батьком, при цьому, як пояснила позивач, вона з батьком дітей перебуває в зареєстрованому шлюбі, він має в користуванні житло та проживає окремо від неї зі своїми батьками.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Згідно ст. 6 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», з оглядом на права дитини при укладенні іпотечного договору, зазначив, що суди повинні зясовувати, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Таким чином, суд вважає, що нотаріусом при посвідченні спірного договору іпотеки було вірно встановлено, що на момент посвідчення договору в квартирі, яка є предметом іпотеки, неповнолітні та малолітні діти не проживали, у зв'язку з чим згоди органу опіки та піклування на укладення оспорюваного договору іпотеки не вимагалось.

У звязку з задоволенням позову суд відповідно до ст. 88 ЦПК України не стягує з відповідача понесені позивачем судові витрати.

На підставі ст.ст. 29, 203 ЦК України, ст.ст. 1-6 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 213, 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_4, третя особа Орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради про визнання договору іпотеки недійним, залишити без задоволення.

Зняти арешт, накладений ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 01 липня 2015 року на квартиру № 53, що знаходиться у будинку 305 по бул. Шевченко у місті Маріуполі, загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 43,0 кв.м., яка належить ОСОБА_1.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.В. Степанова