Рішення № 46569726, 08.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3492/15 Справа № 205/7642/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року м. Дніпропетровськ 08 липня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Демченко Е.Л., Лаченкової О.В.

при секретарі Назаренко А.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства

ОСОБА_2 «ПриватБанк»

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ КБ «ПриватБанк» у вересні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на іпотечне майно та виселення відповідача та інших осіб які зареєстровані та проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2014 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено /а.с. 55-59/.

Як на підстави апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що рішення суду є незаконним і необгрунтованим, оскільки ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та доказам по справі /а.с. 62-67/.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення змінити в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08.02.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DNHDGL00000388 на підставі якого ОСОБА_2 зобовязався надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії в розмірі 34000 доларів США на купівлю житла, а також 3066,19 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,04% від суми виданого кредиту щомісячно з кінцевим строком повернення 08.02.2027 року.

Відповідно до п. 1.3 договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає договір застави майнових прав на квартиру № 30, проектною площею 34,11 кв. метри, згідно договору № 30/08.02 про резервування квартири від 08.02.2007 року підписаного між ТОВ «Приват Комплект» та ОСОБА_3, яка знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, проспект Петровського, 45 /а.с. 16-18/.

08.02.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір залогу майнових прав № DNHDGL00000388, відповідно до п.2 якого ОСОБА_3, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, надано в заставу право вимоги передачі майнових прав на квартиру 30, розташовану на 2 поверсі реконструйованого житлового будинку за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Петровського, 45, а також інших прав за договором № 30/08.02 про резервування квартири від 08.02.2007 року, укладений між ТОВ «Приват Комплекс», який є боржником перед заставодавцем з моменту сплати повної вартості майна за договором купівлі-продажу.

Відповідно до п.6 договору з моменту передачі продавцем майна заставодавцю на підставі договору купівлі-продажу майна визнається сторонами іпотекою та є забезпеченням зобов'язань заставодавця перед заставодержателем за кредитним договором.

Відповідно до п.9.3.1 цього договору звернення стягнення на права вимоги проходить шляхом відступлення вимоги від заставодавця до заставодержателя. Заставодавець уступає заставодержателю право вимоги до продавця за договором купівлі-продажу в повному обсязі. Ця умова вступає в силу у разі настання обставин передбачених п. 9.2 цього договору. Про виникнення права заставодержателя на стягнення з заставодавця заборгованості за кредитним договором заставодержатель направляє заставодавцю письмову заяву (вимогу) за адресою м. Дніпропетровськ, пр.-т Кірова, 107 г, гуртожиток. На підставі письмового звернення направленого заставодавцю, заставодержавець має право вимагати від продавця передачі майна особам вказаним заставодержателем.

У своєму позові ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що ОСОБА_3 свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконує, тому станом на 07.07.2014 року у неї утворилася заборгованість в сумі 114682, 10 доларів США, що еквівалентно 1350955, 14 грн. та просить звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки, на підставі договору застави майнових прав з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем та виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у квартирі.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню через те, що позивачем не надано доказів того, що вказане нерухоме майно не використовується як місто постійного проживання іпотекодавця, та те, що у іпотекодавця у власності знаходиться інше нерухоме майно, що на час ухвалення рішення вступив у силу Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року.

Однак, з таким обґрунтуванням підстав відмови у задоволенні позовних вимог погодитися неможна, так як вони не відповідають обставина справи, а тому колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності зміни обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно правових позицій Верховного Суду України вказаних у Постанові від 10.06.2015 року у справі № 6-333-цс15 поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобовязання (п.2 ч.1 ст. 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобовязання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом «Про мораторій», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобовязань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства у встановлений договором строк, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як передбачено ст.ст.572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом, як передбачено ст.590 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права) що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

В матеріалах справи знаходиться інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.12.2014 року відомості про право власності ОСОБА_3 - відсутні /а.с. 50/.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна відносно квартири АДРЕСА_2 відсутні /а.с. 94/.

Таким чином, ПАТ КБ «ПриватБанк», звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3 не врахував вищевказані умови договору застави майнових прав, та просить звернути стягнення на предмет іпотеки, на квартиру АДРЕСА_2 не надавши жодного підтвердження щодо існування цієї квартири та правовстановлюючих документів на неї.

Щодо позовних вимог про виселення відповідача з квартири, то вони є похідними від вимог щодо звернення стягнення на цю квартиру, а тому також не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2014 року в частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення змінити.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2014 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Демченко Е.Л.

ОСОБА_4