Ухвала суду № 46563656, 22.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2015 р. м. Київ К/800/6891/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пантек-виробництво»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 року

у справі № 810/4224/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пантек-виробництво»

до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пантек-виробництво» звернулось до суду з адміністративним позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 23.04.2014 року №0002152203.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Пантек-виробництво» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з ТОВ «Бівер груп» за період з 01.08.2013 року по 30.09.2013 року та з ТОВ «Агросервіс інвест плюс» за період з 01.01.2013 року по 31.01.2013 року, відповідачем складено акт від 08.04.2014 року № 277/22-010/32167106, яким встановлено порушення: - пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п.п. 201. 6, 201.10 ст. 201, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України; - ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; - ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, в результаті чого встановлено неправомірне формування податкового кредиту в загальній сумі 557 354, 84 грн., в тому числі з ТОВ «Агросервіс інвест плюс» за січень 2013 року в сумі 183 341, 42 грн., ТОВ «Бівер груп» за серпень 2013 року в сумі 273 829, 42 грн., за вересень 2013 року в сумі 100 184, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.04.2014 року №0002152203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 835 978, 26 грн., у тому числі за основним платежем - 557 318, 84 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 278 659, 42 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо протиправного прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за відповідні періоди податок на додану вартість з придбання послуг від його контрагентів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують виконання спірних господарських операцій.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реквізити, які повинна містити податкова накладна, визначені у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають при наявності документального підтвердження господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у господарській діяльності платника податків та є однією з визначальних підстав для виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реальності вчиненої операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в періоді, що перевірявся, позивачем укладено договори купівлі-продажу з ТОВ «Бівер Груп» та ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс».

Судом першої інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами за спірними правочинами, зокрема договорами, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, подорожніми листами.

Отримана продукція позивачем використана у власній господарській діяльності, що підтверджується звітом про випуск продукції за відповідний період, звітом про облік номенклатури за відповідний період та журналом проводок, наказом та нормами витрат.

Транспортування придбаного товару здійснювалось власним транспортним засобом позивача, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. На підтвердження відвантаження виготовленої продукції замовникам позивача, товариством надано реєстр накладних на відвантаження.

Встановлено, що вказані контрагенти на момент укладення та виконання договорів були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість і мали право виписувати податкові накладні.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з відсутності у первинних документах відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що такі висновки суду не відповідають матеріалам справи по відношенню до наявних у них копій податкових накладних.

Колегія суддів зазначає, що податковий кодекс України не відносить до обов'язкових реквізитів податкової накладної зазначення у ній зокрема, посади особи, яка підписує податкову накладну. Натомість у податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, містяться всі інші обов'язкові реквізити, зазначені у п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України.

З приводу інших документів, які надані на підтвердження отримання товару, слід вказати, що податкове законодавство не пов'язує відсутність деяких реквізитів з правом платника податків на податкові відрахування з податку на додану вартість або формування валових витрат. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача по ланцюгу постачання правомірно не прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, матеріали досудового розслідування не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів позивача, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Тож, у даній справі суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про задоволення позову.

Виходячи з зазначеного вище, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пантек-виробництво» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 року у справі № 810/4224/14 скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року у справі № 810/4224/14 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук