Ухвала суду № 46546137, 07.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ К/800/43452/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Кошіля В.В.,

Приходько І.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Бєлицька І.В.

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014

у справі № 810/892/14-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Скіф"

до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014, частково задоволено позовні вимоги: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.09.2013 № 0002572201 та № 0002582201; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.09.2013 № 0002562201 в частині нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 918 893,00 грн. та за штрафними санкціями - 459 446,50 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

В судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, складено акт перевірки від 30.08.2013 № 60/22-011/34374620, в якому встановлено порушення вимог: п. п. 135.1, 135.2, 135.3, 135.4, 135.5, ст. 135, п.137.16 ст. 137, п. 138.4 ст. 138, п. 146.13 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 973 584,33 грн.; п. 188.1 ст.188, п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 145 345,93 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки, відповідачем 11.09.2013 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення № 0002582201, № 0002562201 та № 00025762201, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 80943,00 грн., нараховані грошові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1460376,50 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 99556,00 грн. відповідно.

Колегія суддів, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, беручи до уваги наступне.

Відповідно до пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно із п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як встановлено судами, висновок податкового органу щодо реалізації позивачем готової продукції за цінами нижче собівартості зроблено на підставі аналізу наданих позивачем до перевірки первинних бухгалтерських документів по операціям з реалізації меблевих виробів та комплектуючих до них, а саме: договорів купівлі-продажу, актів виконаних робіт, накладних на продаж товарів, банківських виписок, рахунків-фактур, оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерським рахункам.

З матеріалів справи, а саме з пояснень позивача, вбачається, що вказаний факт пояснюється специфікою роботи на ринку меблевих виробів.

Так, позивачем зазначено, що такі випадки можуть бути зумовлені рядом причин, зокрема: зниженням попиту, необхідністю оптової реалізації товарів, запровадженням маркетингових програм, розпродажем старих колекцій тощо.

Таким чином, оскільки, за умови отримання підприємством доходу, чинним законодавством не встановлено прямої заборони на реалізацію товарів власного виробництва нижче собівартості їх виробництва, вірним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 11.09.2013 № 0002562201 в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 42 6018,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 213 009,00 грн.

Крім того, у відповідності із п. 135.5.4 ст. 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості.

Згідно із п.14.1.11 ст. 14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість це - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що 15.08.2012 між позивачем та ТОВ «Техобладнання» укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 20.03.2008 № 20/03-08, відповідно до умов якої строк дії договору спливає 31.12.2014.

Також, в матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ВП «Скіф» та ТОВ «Техобладнання», зокрема, станом на 31.12.2012, у яких позивач визнає наявність у нього кредиторської заборгованості перед ТОВ «Техобладнання» у розмірі 1 481 678,47 грн.

Отже, як вірно зазначено судами, позивач не заперечує наявності у нього заборгованості перед ТОВ «Техобладнання» та має намір її сплатити. ТОВ «Техобладнання», у свою чергу, підписанням додаткової угоди підтвердило відсутність у товариства претензій до позивача щодо невиконання ним умов Договору.

Факт ненадання позивачем зазначеної додаткової угоди під час проведення перевірки, не скасовує її дію, а відтак, по даному договору у разі несплати позивачем власних зобов'язань термін позовної давності розпочне свій перебіг лише 01.01.2015.

Крім того, як свідчать матеріали справи, 25.03.2008 між позивачем та Skayline Corporation Ltd було укладено Контракт № 318 на поставку товарів (кромка для меблевих виробів), відповідно до умов якого Skayline Corporation Ltd постановлено позивачу товарів на загальну суму 92 718,80 грн. оплати за вказаний товар позивачем здійснено не було.

Матеріали справи містять Додаткову угоду від 13.07.2012 № 1 до Контракту від 25.03.2008 № 318, відповідно до умов якої строк дії укладеного між позивачем та Skayline Corporation Ltd контракту спливає 31.12.2014.

Отже, як вірно зазначено судами, висновок податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу внаслідок невіднесення до такого доходу безнадійної кредиторської заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «Техобладнання» у розмірі 1 481 678,47 грн. та Skayline Corporation Ltd на загальну суму 92 718,80 грн., є необґрунтованим.

Щодо заборгованості позивача перед ТОВ «Медіа-Лідер» та перед Integra capital Ltd, слід зазначити наступне.

Відповідно до умов Договорів купівлі-продажу від 03.09.2007 б/н та від 23.01.2008 № 12/2008, позивачем придбано у ТОВ «Медіа-Лідер» та у Integra capital Ltd основні засоби (виробничі станки).

Товар був отриманий позивачем, проте, повної оплати за отримані станки товариством не здійснено. На момент проведення перевірки, заборгованість перед контрагентом становила 200280,00 грн.

По договору з Integra capital Ltd проплата взагалі не відбувалась, станом на момент проведення перевірки, заборгованість перед контрагентом становила 60 154,92 грн.

Як свідчать матеріали справи, актів звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ВП «Скіф» та ТОВ «Медіа-Лідер», Integra capital Ltd не проводилось, додаткових угод щодо продовження дії договорів не укладалось.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що відповідачем правомірно визначено заборгованість позивача перед ТОВ «Медіа-Лідер» та Integra capital Ltd як безнадійну кредиторську та, відповідно, правомірно донараховано позивачу податок на прибуток з вказаних сум.

У відповідності із п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються, зокрема, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно із п. 138.10.3 ст. 138 Податкового кодексу України, до витрат на збут відносяться витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2012 року позивачем продано ТОВ «Скіф Мс» кромко-облицювальний станок, який обліковувався на підприємстві як основний засіб з балансовою вартістю 688 750,00 грн. Станом на день продажу сума амортизації станку склала 269 367,00 грн., а залишкова вартість, відповідно, 419 383,00 грн.

Основний засіб продано позивачем за ціною 206 903,25 грн., що підтверджується податковою накладною від 13.07.2012 № 195897.

Отже, твердження відповідача, що у декларації позивача з податку на прибуток за 2012 рік підприємством до графи «інші витрати» до підпункту «собівартість реалізованих виробничих активів» помилково віднесено балансову вартість проданого станку у розмірі 688 750,00 грн., є невірним, оскільки, позивачем було надано Довідки-розшифровки до податкової декларації з податку на прибуток ТОВ «ВП Скіф» за 2012 рік, з яких вбачається, що до графи «собівартість реалізованих виробничих активів» підприємством віднесено зовсім інші витрати (реалізація корпусів, кромок, фасадів та стільниць), що спростовує висновок податкового органу про «подвійне» списання позивачем реалізованого основного засобу.

Крім того, на думку податкового органу, під час списання реалізованого основного засобу (станку) позивачем завищено витрати на збут на суму самостійно донарахованого при продажі станка податку на додану вартість у розмірі 83 876,54 грн.

При цьому ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду відповідачем не вказано, які саме норми Закону порушив позивач при віднесенні до витрат суму самостійно донарахованого при продажі станка ПДВ у розмірі 83876,54 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що за результатами продажу основного засобу (станку) за ціною 206 903,25 грн. (без ПДВ, оскільки товар продавали за кордон) позивачем у відповідності до положень статті 189 Податкового кодексу самостійно донараховано та сплачено до бюджету суму податку на додану вартість у розмірі 83 876,54 грн.

Згідно із п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

На думку податкового органу, позивачем після реалізації зазначеного основного засобу не донараховано та не сплачено податок на додану вартість у розмірі 42 495,85 грн. Разом з тим, відповідач зазначає, що позивачем віднесено до витрат суму самостійно донарахованого податку на додану вартість у розмірі 83 876,54 грн.

Однак, судами встановлено, саме сума у розмірі 83 876,54 грн. у відповідності до вимог статті 189 Податкового кодексу підлягала сплаті до бюджету після реалізації позивачем основного засобу (20% від залишкової вартості станку на момент продажу), а, отже, висновок податкового органу про недонарахування та несплату податку на додану вартість у розмірі 42 495,85 грн. є безпідставним.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 11.09.2013 № 0002572201 та № 0002582201, а також, № 0002562201 в частині нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 918 893,00 грн. та за штрафними санкціями - 459 446,50 грн.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) В.В. Кошіль (підпис) І.В. Приходько