Ухвала суду № 46545291, 30.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" червня 2015 р. м. Київ К/800/10737/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.

суддів Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку,

встановила:

У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції про визнання протиправними наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітку.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, змінено дату звільнення ОСОБА_2 в наказі Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції від 05.11.2012 № 310-о "Про звільнення ОСОБА_2." на наступний робочий день, що слідує за останнім робочим днем тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 - 15.11.2012. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції про визнання протиправними наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітку скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, змінено дату звільнення ОСОБА_2 в наказі Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції від 05.11.2012 № 310-о "Про звільнення ОСОБА_2." на наступний робочий день, що слідує за останнім робочим днем тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 - 15.11.2012. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року скасувати а постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2014 року змінити.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував на посаді начальника відділу екологічного контролю природних ресурсів Східного регіону АР Крим Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції та 03.03.2009 прийняв Присягу державного службовця.

Наказом Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції №308-о від 31.10.2012 «Про догану ОСОБА_2.» позивачу оголошено догану. Зазначений наказ був виданий на підставі статті 14 Закону України «Про державну службу» за порушення вимог п.2.6 посадової інструкції старшого держінспектора - начальника відділу екологічного контролю природних ресурсів Східного регіону АР Крим, а саме: надання недостовірної інформації про підсумки інспекційної роботи відділу за 8 місяців 2012 року, ненадання інформації про підсумки роботи відділу за період з 12 по 18 жовтня 2012 року та ненадання звіту за 2012 рік про розраховані відділом збитки, що призвело до заниження окремих показників звіту про роботу інспекції в цілому за вищевказаний період, з урахуванням пояснювальної записки ОСОБА_2, наказа від 05.09.2012 №209-о «Про попередження ОСОБА_2.».

05 листопада 2012 року Державною Азово-Чорноморською екологічною інспекцією було видано наказ № 310-о «Про звільнення ОСОБА_2.», яким начальника відділу екологічного контролю природних ресурсів Східного регіону АР Крим - старшого державного інспектора ОСОБА_2 звільнено 05.11.2012 за пунктом 6 статті 30 Закону України «Про державну службу» за безвідповідальне ставлення до своїх посадових обов'язків та неспроможність здійснювати службову діяльність з дотримання основних принципів державної служби. Підставою для видання даного наказу зазначена доповідна записка заступника начальника інспекції ОСОБА_3 від 02.11.2012.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування наказу начальника Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції ДАЧЕІ №308-о від 31.10.2012, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем дотримано процедуру накладення дисциплінарного стягнення, тому підстав для його скасування не вбачається.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в частині скасування наказу відповідача № 310-о "Про звільнення ОСОБА_2." від 05.11.2012, суди попередніх інстанцій посилались на правомірності прийнятого відповідачем наказу, оскільки судами були встановлені факти неналежного виконання службових обов'язків та порушення начальником відділу екологічного контролю природних ресурсів Східного регіону АР Крим ОСОБА_2 вимог Закону України "Про державну службу".

Проте з такими висновками судів не можна погодитись з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про державну службу», основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Згідно статті 17 вищенаведеного Закону під прийняттям Присяги передбачено: вірно служити народові України, суворо дотримуватися Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки.

Отже, виходячи з вищенаведеного, звільнення за порушення Присяги можливо лише в разі невиконання особою обов'язків, передбачених статтею 17 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про державну службу" дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Із системного аналізу Кодексу законів про працю України та частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" вбачається що, припинення державної служби на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" (порушення присяги) є крайнім заходом відповідальності державного службовця, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, а тому що, при звільненні за порушення Присяги, як крайнього заходу, необхідно дотримуватись процедури звільнення встановленої трудовим законодавством і таке звільнення повинно бути застосоване в разі використання всіх заходів дисциплінарного впливу до державного службовця.

Аналогічна правова позиція застосування норм матеріального права також висловлена Верховним Судом України в Постанові від 21 травня 2013 року по справі №21-403а12.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що при винесенні наказу про звільнення з посади ОСОБА_2 відповідачем не було жодним чином аргументовано та підтверджено здійснення позивачем вчинку, який можна було б кваліфікувати, як факт порушення ним Присяги, не зазначені конкретні протиправні дії що є перешкодою для його перебування на службі.

Крім того суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, а саме змінюючи дату звільнення позивача, виходили з того, що ОСОБА_2 підлягає звільненню при виході з лікарняного.

Судами встановлено, що наказ про звільнення позивача було винесено під час перебування його на лікуванні, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас зміна дати звільнення, в такому випадку, не може вважатися належним захистом порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2014 року справа №21-212а14.

Разом з цим, судом першої та апеляційної інстанцій не було досліджено та надано правової оцінки тому, що зміна дати звільнення позивача не є належним способом захисту.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно з частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з урахуванням положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді А.Ф. Загородній

М.М. Заїка