Ухвала суду № 46512627, 02.07.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Провадження 22ц/790/4135/15 Головуючий 1 інстанції - Пілюгіна О.М.

Справа № 635/9654/14-ц Доповідач Кірсанова Л.І.

Категорія договірні

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді: Кірсанової Л.І.

суддів: Гуцал Л.В., Трішкової І.Ю.

за участю секретаря - Асєєвої В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

24 жовтня 2014 року представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідачів (солідарно) на користь позивача суму боргу у розмірі еквівалентному 16448,00 доларів США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі та суму неустойки за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 366000,00 гривень, за договором позики від 02 липня 2010 року в редакції додаткового договору № 1 від 05 січня 2011 року та з урахуванням Акту від 22 квітня 2013 року про визначення і узгодження суми боргу за договором позики у виді позичених коштів, процентів за користування ними та трьох процентів річних від простроченого повернення боргу станом на 24 жовтня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 02 липня 2010 року між позивачем та відповідачами укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом ХМО ОСОБА_6, відповідно до умов якого ОСОБА_4 позичив ОСОБА_1, ОСОБА_2 7750,00 доларів США, а відповідачі зобов'язалися повернути позичені кошти у визначених за договором порядку та строки не пізніше 17 лютого 2013 року. В забезпечення виконання відповідачами їхніх зобов'язань за договором позики від 02 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала позивачу в іпотеку належну їй на праві власності нерухоме майно: квартиру № 7, за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, вулиця Гагаріна, будинок 5.

05 січня 2011 року між позивачем та відповідачами укладено додатковий договір № 1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, відповідно до умов якого відповідачі додатково позичили у позивача 5000,00 доларів США та домовилися про продовження розстрочення остаточного розрахунку до 17 жовтня 2013 року. Протягом дії договору позики від 02 липня 2010 року та Додаткового договору № 1 від 05 січня 2011 року відповідачі неодноразово порушували терміни часткових повернень позичених коштів, просили і отримували від представників позивача у збільшення повернення здійснених часткових платежів, а також додаткове запозичення коштів в рахунок отриманої позики. У зв'язку з цим, 22 квітня 2013 року між сторонами договору позики від 02 липня 2010 року було складено акт про визначення і узгодження суми боргу, відповідно до якого заборгованість відповідачів за договором позики від 02 липня 2010 року, станом на 22 квітня 2013 року складала 15500,00 доларів США та узгоджено остаточний термін повернення цієї суми до 17 жовтня 2013 року. Відповідачі свої зобов'язання за договором позики від 02 липня 2010 року та за укладеним до нього Додатковим договором № 1 від 05 січня 2011 року в обумовлений актом строк не виконали, позичені кошти у повному обсязі не повернули, тому позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення з відповідачів суми боргу.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнав частково пояснив, що дійсно за договором позики від 02 липня 2010 року та укладеним до нього Додатковим договором № 1 від 05 січня 2011 року вони з ОСОБА_2 одержали від позивача в борг грошові кошти, які в повному обсязі не повернули. Визнав, що має борг перед позивачем, але його сума є значно меншою ніж вказує позивач. Також зазначив, що викладені в договорі умови, не відповідають дійсності, а мала місце усна домовленість з позивачем, яку відповідач не вважає за необхідне розголошувати.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 січня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 259 346 гривень 17 коп., та суму неустойки за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 129 673 гривні 07 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто з відповідачів на користь ОСОБА_3 суму судового збору у розмірі по 1827 гривні 00 коп. з кожного.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, просять скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, позовні вимоги задовольнити частково, стягнути суму основного боргу 9500 дол. США та неустойку в сумі 10000 грн.. В обгрунтування апеляційної скарги посилаються на порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необгрунтованість рішення суду. Вважають, що додатковий договір до основного акт визначення і узгодження суми боргу за договором позики, в якому збільшено суму позики до 15 500 доларів США є нікчемним, оскільки не був нотаріально посвідчений. Посилається на тяжкий матеріальний стан, що є підставою для зменшення суми неустойки до 10000грн.

Апелянти, будучи належним чином повідомленими про день та місце розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду 02 липня 2015 року не з»явилися, поштою направили клопотання про перенесення розгляду справу на іншу дату, так знаходиться за межами м. Харків. Раніше 25.06.2015 року ОСОБА_7 також просив відкласти розгляд справи, так як бажає, щоб по справі приймав участь адвокат. Вказані клопотання судова колегія розцінює як бажання відкласти розгляд справи на невизначений строк.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Судова колегія знаходить, що апелянти не надали доказів поважності причин відсутності в судовому засіданні. Враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, судова колегія знаходить можливим розглянути справу у відсутностіапелянтів, так як вони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Вислухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі свої зобов'язання щодо повернення позивачу грошових коштів у встановлений строк не виконали, сума боргу становить 16 448,00 доларів США, яка за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі складає 259 346,17 гривень. Вказана сума підлягає примусовому стягненню з відповідачів, солідарно, на користь позивача, з урахуванням суми процентів за користування позиченими коштами 3% річних від простроченої поверненням суми боргу. що становить 259 346 гривень 17 коп.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення неустойки та зменшуючи цей розмір неустойки з суми 366000 грн. до суми 129 673 грн. 07 коп., суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи, на те що розмір неустойки визначений договором, але нарахована сума неустойки є не співмірною із сумою заборгованості і значно перевищує її розмір, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, що визначені у п. 6 ч. 1 ст. 3; ч. З ст. 509 ЦК України, а саме щодо справедливості, добросовісності та розумності нарахованої суми.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставнам справи, вимогам закону та зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦПК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, за ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 02 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, відповідно до якого позивач передав відповідачам 7750,00 доларів США, а відповідачі зобов'язалися солідарно повернути борг у тому ж розмірі не пізніше 17 лютого 2013 року частинами по 250,00 доларів США не пізніше 17 числа кожного місяця. За прострочення виконання своїх зобов'язань відповідачі зобов'язалися сплачувати на користь позивача штраф (пеню) в розмірі 1000,00 гривень за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення. Вказані обставини підтверджені договором позики від 02 липня 2010 року( а. с. 8,9).

В забезпечення виконання відповідачами своїх зобов'язань за договором позики від 02 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала позивачу в іпотеку належну їй на праві власності квартиру № 7, за адресою Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, вулиця Гагаріна, будинок 5 ( а. с. 10,11).

05 січня 2011 року між позивачем та відповідачами укладено додатковий договір № 1 до договору позики від 02 липня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6, відповідно до якого відповідачі додатково позичили у позивача 5000,00 доларів США та зобов'язалися солідарно повернути борг у тому ж розмірі не пізніше 17 жовтня 2013 року частинами: 1500,00 доларів США не пізніше 17 січня 2011 року; по 400,00 долари США не пізніше 17 числа кожного місяця в період з 17 лютого 2011 року до 17 лютого 2013 року; по 150 доларів США не пізніше 17 числа кожного місяця в період з 17 березня 2013 року до 17 вересня 2013 року та здійснити остаточне повернення в сумі 200,00 доларів США не пізніше 17 жовтня 2013 року( а. с. 12).

22 квітня 2013 року між позивачем та відповідачами укладено акт визначення та узгодження суми боргу за договором позики, відповідно до якого борг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 за договорами позики становить 15500,00 доларів США; узгоджено та визначено остаточний термін виконання зобов'язань за договором позики в строк до 17 жовтня 2013 року, але відповідачі не повернули у визначених порядку та строки суму позики( а. с. 13).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума позичених відповідачами коштів становить 14200,00 долари США; Вказана сума підтверджується договорами позики, актом від 02.04.2013 року, розписками про часткове повернення боргу

З урахуванням вищевикладеного загальна сума заборгованості у виді позичених коштів, процентів за користування ними та трьох процентів річних від простроченого повернення боргу складає 16448,00 долари США (14200,00 долари США (сума неповернутих грошових коштів) + 1819,00 долари США (проценти за користування позиченими коштами на рівні облікової ставки НБУ) + 429,00 долари США (три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу), що в еквіваленті по курсу Національного Банку України станом на 22 січня 2015 року становить 259346,17 гривень (259346,17 гривень = 16448,00 долари США (сума заборгованості) х 15,767642 гривень (офіційний курс гривні щодо долара США); загальна сума неустойки за прострочення виконання зобов'язань складає 366000,00 гривень.

Судова колегія вважає необґрунтованими посилання апелянтів, що акт визначення і узгодження суми боргу за договором позики від 02 квітня 2013 року( а. с. 13), в якому збільшено суму позики до 15 500 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот) доларів США є нікчемним, оскільки не був нотаріально посвідчений. Вказаний акт підписаний відповідачами ОСОБА_2 та не оскаржений.

Відповідно п.2 цього акту всі попередні розписки, акти чи інші документи позикодавця, його представника, що складені ними самостійно або спільно із позичальником про часткове повернення позичальниками боргу позикодавцеві, а також всі розписки та інші документи, що свідчать про зворотне повернення позикодавцем позичальникам раніше повернутих ними йому коштів в обмін на розписки та будь-які інші розписки, записки, розрахунки тощо втрачають свою силу з моменту складання і підписання сторонами цього акту, не братимуться сторонами до уваги при розрахунках і не використовуватимуться в суді як доказ повернення позичальниками боргу позикодавцеві, а можуть лише свідчити про певні наміри сторін, визнання зобов»язань за договором позики та про згоду сторін із його умовами.

В зв»язку з наведеним безпідставними є твердження апелянтів, що суд першої інстанції не врахував в підтвердження часткової сплати боргу в сумі 3250 дол. США їх розписки. Районним судом враховані розписки на 1300 доларів складені після укладання акту від 02.04.2013 року.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що відповідачі свої зобов'язання щодо повернення позивачу грошових коштів у встановлений строк не виконали, сума боргу становить 16448,00 доларів США, яка за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі складає 259 346,17 гривень. Вказана сума підлягає примусовому стягненню з відповідачів, солідарно, на користь позивача, з урахуванням суми процентів за користування позиченими коштами, 3% річних від простроченої поверненням суми боргу.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно неустойку в сумі 366000,00 гривень.

Статтею 546 ЦК України визначені види забезпечення виконання зобов'язання, зокрема за частиною першою вказаною статті виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому відповідно до ч. З ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд першої інстанції обґрунтовано зменшив неустойку в сумі 366000 грн., оскільки нарахована сума неустойки є не співмірною із сумою заборгованості і значно перевищує її розмір, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, що визначені у п. 6 ч. 1 ст. 3; ч. З ст. 509 ЦК України, а саме щодо справедливості, добросовісності та розумності.

Зменшення неустойки до суми 10000 грн., як просять відповідачі, не може бути справедливим, так як основна сума боргу є значною та становить 16448,00 доларів США, яка за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі складає 259 346,17 гривень.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Апелянти не надали доказів, що борг позивачу становить, як вони зазначають, саме 9500 дол. США. Позивач у свою чергу надав докази, що сума боргу відповідачів становить з урахуванням повернутих коштів саме 14200 дол. США .

Судом першої інстанції правильно досліджені і оцінені обставини по справі, надані сторонами докази. Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин підстав для зміни або скасування судового рішення судова колегія не вбачає.

Відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: