Рішення № 46508115, 18.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4758/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Гончаренко В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі головуючого Гончаренко В.М.

суддів Короткова В.Д., Калараш А.А.

з участю секретаря Абалдової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства АБ «Порто-Франко» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, штрафних санкцій, упущеної вигоди та моральної шкоди за апеляційною скаргою ПАТ АБ «Порто-Франко» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2015 року, -

встановила:

21.10.2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом до ПАТ АБ «Порто-Франко», уточнивши його 02.12.2014 року а.с. 1.-9, 23-24), посилається на те, що, згідно з договором банківського вкладу від 26.02.2014 року вона внесла на депозитний рахунок в ПАТ АБ «Порто-Франко» грошові кошти в сумі 17339,00 грн. на строк до 02.03.2015 року під 24,5000% річних.

09 жовтня 2014 року вона подала відповідачу письмове повідомлення про дострокове розірвання згаданого договору банківського вкладу та повернення готівкою суми вкладу зі всіма нарахованими процентами на нього, але відповідач залишив цю заяву позивача без задоволення.

Просить стягнути заборгованість за договором банківського вкладу від 26.02.2014 року у загальному розмірі 54 237, 66 грн., з яких - сума вкладу 17 339,00 грн.; проценти за користування вкладом 3 409, 27 грн., три проценти річних за час прострочення сплати процентів за вкладом з 01.03.2014 року по 16.12.2014 року - 35, 97 грн., сума інфляційних втрат за час прострочення процентів за вкладом з 01.03.2014 року по 16.12.2014 року - 58, 91 грн., пеня за час прострочення сплати процентів за вкладом з 01.03.2014 року по 16.12.2014 року 13 130,70 грн., сума упущеної вигоди за 01.03.2014 року по 16.12.2014 року - 263, 81 грн.; моральна шкода на підставі ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» - 20 000,00 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Порто-Франко» на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором банківського вкладу від 26.02.2014 року у загальному розмірі 20843, 15 грн. та упущену вигоду в сумі 263, 81 грн.

У задоволені решти частини позовних вимог відмовлено.

ПАТ АБ «Порто-Франко», вважаючи рішення суду таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, 14.04.2015 року надав до суду апеляційну скаргу про його скасування з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, законність i обґрунтованість рішення суду першої iнстанцiї та доводiв апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з договором банківського вкладу від 26.02.2014 року позивач внесла на депозитний рахунок в ПАТ АБ «Порто-Франко» грошові кошти в сумі 17339,00 грн. на строк до 02.03.2015 року під 24,5000% річних.

09 жовтня 2014 року вона подала до банку письмове повідомлення про дострокове розірвання згаданого договору банківського вкладу та повернення готівкою суми вкладу зі всіма нарахованими процентами на нього, однак її заява залишена без задоволення.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних та збитків від інфляції, а також упущену вигоду, суд першої інстанції виходив із того, що банком не виконано зобов»язання щодо повернення суми грошового вкладу, а відтак наявні підстави для застосування відповідальності за порушення грошового зобов»язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Однак, з такими висновками судів повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Статтею 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов»язання у вигляді нарахування трьох процентів річних не є санкцією, виходячи із положень ст. 625 ЦК України, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов»язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон), який є спеціальним законом, що регулює дані правовідносини.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону тимчасова адміністрація це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Суд першої інстанції зазначене не врахував, не звернув уваги на те, що рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.09.2014 року розпочато з 29 вересня 2014 року процедуру виведення ПАТ АБ «Порто-Франко» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації /а.с.38/

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з ч. ч. 2, 3, 5 ст. 27 Закону уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи з сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Частиною 2 ст. 28 Закону встановлено, що Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти.

Суд першої інстанції, незважаючи на вищезазначені норми закону, безпідставно, в порушення ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», здійснив нарахування суми трьох процентів річних та стягнення збитків від інфляції з дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції також помилково стягнуто з банка на користь позивача суму упущеної вигоди, та в цій частині колегія суддів вважає за необхідне в позові відмовити.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, колегія суддів виходить з того, що наданими до суду доказами не підтверджується те, що позивач мала реальну можливість отримати доходи від розміщення повернутих за вкладами сум на депозитному рахунку в іншій фінансовій установі і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною й достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.

Розрахунки упущеної вигоди позивача є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який могла б і повинна була отримати позивач, якби відповідач не здійснював протиправні дії.

Не встановивши обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позову в частині стягнення збитків від інфляції, 3% річних та упущеної вигоди.

Крім цього, суд першої інстанції помилково стягнув проценти за користування вкладом у розмірі 3409, 27 грн.

Як вбачається з п.п.2.2.1 договору банківського вкладу № 490383150263505, в разі необхідності дострокового розірвання договору та повернення суми вкладу за ініціативою вкладника до 92 днів дії договору процентна ставка по вкладу розраховується з розрахунку 0,01 % річних. Більш ніж 92 дні дії договору розмір процентної ставки у відповідності з пунктом 1.4. договору, тобто, 24, 5 % річних /а.с.20/.

Виходячи з умов договору, стягненню з ПАТ АБ «Порто-Франко» підлягає сума процентів за користування вкладом у розмірі 29, 45 грн., з розрахунку 0,01 % річних /16 днів х0, 01% = 7, 60 грн. + 30 днів х 0, 01% = 14, 25 грн. + 16 днів х 0, 01 %), а не із розрахунку 24, 5 % річних, як вважала позивач ОСОБА_2

Також, як вірно зазначив суд першої інстанції, не підлягає стягненню сума на відшкодування моральної шкоди, оскільки в викладених в договорі банківського вкладу умовах таке відшкодування відсутнє, окрім цього, по цій категорії справ відшкодування моральної шкоди законом не передбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За правилами ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у достатньому обсязі не перевірив вказаних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, наданим доказам не дав належної правової оцінки в сукупності та їх взаємному зв»язку, належним чином не перевірив протиріччя та суперечності наданих сторонами доказів у справі, та ухвалив помилкове рішення, яке підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову про стягнення з публічного акціонерного банку «Порто-Франко» на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором банківського вкладу від 26.02.2014 року у загальному розмірі 17 368, 45 грн., з яких сума вкладу 17 339 грн., проценти за користування вкладом 29, 45 грн.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 3, 4 ст. 309, ч.2 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства АБ «Порто-Франко» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного банку АБ «Порто-Франко» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, штрафних санкцій, упущеної вигоди та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства АБ «Порто-Франко» на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором банківського вкладу від 26.02.2014 року у загальному розмірі 17368, 45 грн., з яких сума вкладу складає 17339 грн., проценти за користування вкладом 29, 45 грн.

В задоволенні решти частини позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М.Гончаренко

Судді В.Д.Коротков

ОСОБА_3