Ухвала суду № 46480173, 26.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2015 року

справа № 804/15225/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма"Фарго"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 р.

у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма"Фарго" про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 р. адміністративний позов Дніпропетровського обласного *відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма"Фарго" про стягнення заборгованості - задоволено. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідачем не було вжито усіх належних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу та не було виконано вимоги ч. 3 ст. 18, ч. 1,2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог. Зазначає, що платіж за недотримання нормативу робочих місць для інвалідів, не передбачений Податковим кодексом України, а отже, не є обов’язковим. При цьому, позивачем повинна бути доведена вина підприємства щодо вчинення правопорушення. Також зазначає, що на підприємства, установи, організації відповідно до ст. 18 Закону № 875-XII та Постанови Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 р. “Про порядок організації робочих місць та працевлаштування інвалідів” покладається лише обов’язок створювати для направлених інвалідів відповідні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. Отже, ТОВ “Юридична фірма “ФАРГО”, виходячи з покладених на нього обов’язків, виконує похідну функцію і не зобов’язане забезпечувати безпосереднє працевлаштування інвалідів. Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами, а також, якщо не приймались заходи, спрямовані на недопущення порушення. Вважає, якщо роботодавцем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, то відповідальність до нього не застосовується.

Учасники процесу в судове засіданні не з’явилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання судового відправлення. В силу ч.1 ст. 41 КАС України судове засідання не фіксувалося технічними засобами.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма"Фарго" є працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Фарго" подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік за формою №10-ПІ від 19.02.2014р., затвердженого наказом Міністерства праці України від 10 лютого 2007 року № 42 з доповненнями від 12 листопада 2008 року №527. Згідно рядка № 01 звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 19 осіб, з них:

- середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок №02) не зазначена;

- кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (рядок №03) становить 1 особа.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік за формою 10-ПІ, відповідачем самостійно не нарахована та не сплачена сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв’язку з чим позивачем розраховано суму позову, пред’явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів - адміністративно-господарські санкції у розмірі 17421, 05 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 05, 23 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що передбачені законом обов'язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів відповідачем не виконані, відповідач не вжив всіх залежних від нього заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів на його підприємстві протягом 2013 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору правильно враховані норми Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

У відповідності до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині 1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина 4 статті 20 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За вимогами статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

При цьому, згідно положень цієї ж норми Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 18-1 зазначеного Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Натомість, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що листом Жовтневого районного центру зайнятості м. Дніпропетровська від 19.04.2014 р. № 1555 на запит Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів повідомлено позивача, що щомісячні звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН, в яких було б заявлено про потребу в працівниках – інвалідах, підприємство ТОВ “Юридична фірма “ФАРГО” у 2013 р. не надавало. Протягом 2013 р. на підприємство ТОВ “Юридична фірма “ФАРГО” особи з групою інвалідності, які були зареєстровані в Жовтневому районному центрі зайнятості, направлені не були. Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протягом 2013 р. не звітував до Жовтневого районного центру зайнятості м. Дніпропетровська про наявність вакансій для працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю. Отже, відповідач не вжив всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності по забезпеченню працевлаштування інвалідів на його підприємстві протягом 2013 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись п.1 ч. 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма"Фарго" – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 р. у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма"Фарго" про стягнення заборгованості – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч.5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна