Постанова № 46473980, 07.07.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

07 липня 2015 року Справа № 903/153/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г. , судді Петухов М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства "Ковельмолоко" на рішення господарського суду Волинської області від 15.04.2015 р.

у справі № 903/153/13

за позовом спільного Українсько-німецького підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД"

до публічного акціонерного товариства "Ковельмолоко"

про стягнення 218068,74 грн.

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Волинської області від 15.04.2015 р. у справі № 903/153/15 задоволено частково позов спільного Українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД". Вирішено стягнути з публічного акціонерного товариства "Ковельмолоко" на користь спільного Українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД" 190547,20 грн. суми основного боргу, 14703,73 грн. пені, 1582,30 грн. 3% річних, 11235,51 грн. інфляційних нарахувань та 4545,53 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині 9208,00 грн. боргу у зв`язку із частковою сплатою боргу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, публічне акціонерне товариство "Ковельмолоко" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 15.04.2015 р. у справі № 903/153/15. Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно та неточно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, що привело до прийняття оскаржуваного рішення.

Пояснює, що ПАТ «Ковельмолоко» та спільним Українсько - німецьким підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ТВП – Україна ЛТД» був укладений договір поставки № ТВП-КОВЕЛЬ/2010 від 01.12.2010 р., за умовами якого позивач зобов’язувався передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити товар, кількість, найменування яких зазначаються в заявках і специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору і оформлюються для кожної поставки окремо. При цьому оплата товару згідно з п.4.1. договору проводиться протягом 30 календарних днів з моменту його отримання та згідно рахунка-фактури.

Пояснює, що неможливість своєчасної оплати полягала у скрутному матеріальному становищі ПАТ «Ковельмолоко» внаслідок того, що виготовлена продукція ПАТ «Ковельмолоко» надавалась для реалізації в торгові точки з відтермінуванням та оплачувалась несвоєчасно партнерами, і тому виникла значна заборгованість перед підприємством.

Позивач спільне Українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ТВП – Україна ЛТД» не забезпечив участь свого представника у судовому засіданні, подав відзив на апеляційну скаргу у якому зазначає, що оскаржуване рішення є обґрунтованим, постановлене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга – необґрунтована документально та нормативно.

Пояснює, що позивачем зобов’язання щодо поставок замовленого відповідачем товару виконувались належним чином, тоді як відповідачем допущена значна заборгованість, і лише під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем частково сплачена заборгованість в сумі 9208,00 грн. відповідно до платіжних доручень № 103 від 03.02.2015 р. на суму 3208,00 грн. і № 504 від 09.02.2015 р. на суму 6000,00 грн.

Доводить, що сума позову - заборгованість з урахуванням індексу інфляції, відсотків річних та пені, нарахованих на 30.01.2015 р., підтверджена матеріалами справи і перевірена судом.

Звертає увагу суду на те, що відповідач основну суму заборгованості не оспорює, бажає розстрочити виконання рішення суду в цій частині, а в частині стягнення пені, річних і інфляційних - скасувати. При цьому відповідач не наводить жодного реального аргументу винятковості обставин в обґрунтування такої вимоги.

Стверджує, що обставини, в яких доводиться здійснювати господарську діяльність відповідачу, не є винятковими тільки для нього, і позивач також знаходиться в складних ринкових і господарських умовах виробничої та комерційної діяльності.

Заперечує вимоги апеляційної скарги про розстрочку стягнення основної заборгованості, посилаючись на ст.121 ГПК України. Стверджує, що відповідач звернувся до некомпетентної судової установи з зазначеною вимогою, тому із цього питання провадження у справі, на думку позивача, має бути закрито.

У додаткових поясненнях, наданих апеляційному господарському суду 19.06.2015 р., позивач, посилаючись на первинні документи, пояснює, яким чином обрахував періоди прострочення розрахунків за кожною поставкою, а також пояснює, що відповідач зовсім перестав виконувати оплату, внаслідок чого підприємство позивача зазнає збитків, які значно перевищують суму позову у даній справі.

Просить врахувати наведене і залишити оскаржуване рішення без змін, в задоволенні апеляційної скарги відмовити, справу розглянути за наявними в матеріалах справи доказами за відсутності представника позивача.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін (за юридичними адресами) про час і місце розгляду справи, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень /а.с.82-83, 96-97/, явка представників сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників за наявними у справі матеріалами відповідно до норм ст.ст.99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено слідуюче.

01.12.2010 р. Українсько - німецьким підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП - УКРАЇНА ЛТД"/постачальник та публічним акціонерним товариством «Ковельмолоко»/покупець був укладений договір поставки № ТВП-КОВЕЛЬ/2010 /а.с.14/.

Згідно з п.1.1 договору поставки № ТВП-КОВЕЛЬ/2010 від 01.12.2010 р. постачальник зобов’язаний передавати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товари, найменування та кількість яких зазначаються в заявках і специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору і оформляються для кожної поставки окремо.

Відповідно до п.2.1 вищезазначеного договору сторони домовились, що ціна на товар зазначається в заявках - специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Загальна вартість договору складається з сум, які вказані в заявках - специфікаціях.

Пунктом 3.5.договору сторони погодили, що покупець отримує разом з товаром наступні документи: сертифікат якості; податкову накладну; рахунок фактури.

Відповідно до п.4.1. договору оплата поставленого товару проводиться в гривнях на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту його отримання та згідно рахунка - фактури.

Згідно з п.6.1. договору при невиконанні або неналежному виконанні сторонами зобов’язань за даним договором винна сторона несе відповідальність у відповідності з діючим законодавством.

У випадку прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня (п.6.3.договору).

Відповідно до п.8.1. договору даний договір вступає в силу з моменту його укладання і діє до 31.12.2011 р., якщо за 20 календарних днів до закінчення вказаного строку ні одна із сторін не заявить про закінчення дії даного договору, він автоматично рахується продовженим на наступний рік.

Договір поставки № ТВП-КОВЕЛЬ/2010 від 01.12.2010 р. підписаний сторонами та скріплений їх печатками. Доказів зміни його умов чи розірвання суду не надано, доказів про те, що сторони за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору заявляли про закінчення його дії – також відсутні, отже договір рахується продовженим на наступний рік.

25.12.2013 р. Українсько - німецьким підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП - УКРАЇНА ЛТД"/постачальник та публічним акціонерним товариством «Ковельмолоко»/покупець був укладений договір поставки № ТВП-КОВЕЛЬ/2014 /а.с.15/.

Відповідно до п.1.1 договору № ТВП-КОВЕЛЬ/2014 постачальник зобов’язаний передавати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товари, найменування та кількість яких зазначаються в заявках і специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору і оформлюються для кожної поставки окремо.

Згідно з п.2.1 вищезазначеного договору сторони домовились, що ціна на товар зазначається в заявках - специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Загальна вартість договору складається з сум, що вказані в заявках - специфікаціях.

Згідно з п.3.2. договору постачання товару здійснюється на умовах "самовивіз зі складу постачальника" або з доставкою покупцю від 14 до 30 днів від дня узгодження заявки на поставку продукції.

Пунктом 3.5.договору сторони погодили, що покупець отримує разом з товаром наступні документи: сертифікат якості; податкову накладну; рахунок фактури.

Відповідно до п.4.1. договору поставки оплата 100 % товару проводиться в гривнях на рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з моменту його отримання та згідно рахунка - фактур, в гривнях на рахунок постачальника.

Відповідно до п.6.1. договору при невиконанні або неналежному виконанні сторонами зобов’язань за даним договором винна сторона несе відповідальність згідно з діючим законодавством.

У випадку прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який нараховується пеня (п.6.3.договору).

Відповідно до п.8.1. договору даний договір вступає в силу з моменту його укладання і діє до 31.12.2015 р. якщо за 20 календарних днів до закінчення вказаного строку ні одна із сторін не заявить про закінчення дії даного договору, він автоматично рахується продовженим на наступний рік.

Договір поставки № ТВП-КОВЕЛЬ/2014 від 25.12.2013 р. підписаний сторонами та скріплений їх печатками. Доказів його розірвання чи недійсності суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи з липня по жовтень 2014 року від відповідача позивачу надходили заявки на виготовлення стаканів з двосторонньою самоклейкою етикетку під продукцію ПАТ «Ковельмолоко» /а.с.16,20,32/.

На виконання умов договору № ТВП-КОВЕЛЬ/2010 від 01.12.2010 р. позивач поставив відповідачу товари згідно:

- видаткової накладної № 440647 від 22.08.2014 р. та рахунку-фактури № 440647 від 22.08.2014 р. на суму 99187,20 грн.;

- видаткової накладної № 440655 від 27.08.2014 р. та рахунку-фактури № 440655 від 27.08.2014 р. на суму 13056,00 грн.

- видаткової накладної № 440666 від 01.09.2014 р. та рахунку-фактури № 440666 від 01.09.2014 р. на суму 21254,40 грн.;

- видаткової накладної № 440695 від 12.09.2014 р. та рахунку-фактури № 440695 від 12.09.2014 р. на суму 19584,00 грн.;

- видаткової накладної № 440712 від 23.09.2014 р. та рахунку-фактури № 440712 від 23.09.2014 р. на суму 61363,20 грн.;

- видаткової накладної №440744 від 03.10.2014 р. та рахунку-фактури № 440744 від 03.10.2014 р. на суму 16320,00 грн.;

- видаткової накладної № 440809 від 29.10.2014 р. та рахунку-фактури № 440809 від 29.10.2014 р. на суму 11750,40 грн.;

- видаткової накладної № 440847 від 14.11.2014 р. та рахунку-фактури № 440847 від 14.11.2014 р. на суму 11059,20 грн.

На виконання умов договору № ТВП-КОВЕЛЬ/2014 від 25.12.2013 р. позивач поставив відповідачу продукцію за видатковою накладною № 440911 від 05.12.2014 р. та рахунку-фактури № 440911 від 05.12.2014 р. на суму 10368,00 грн.

Підставами поставки у первинних документах зазначені відповідні договори поставки /а.с.17,21,23,26,28,30,33,36,38/.

Накладні підписані представниками сторін та містять відбиток печатки відповідача.

Відповідач прийняв товари без зауважень.

Накладні мають необхідні реквізити відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.1995 р. за № 168/704 (зі змінами та доповненнями), тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція з поставки, і відповідно – є доказами зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Відповідач у визначені договором строки оплату поставленого товару не виконав.

З метою досудового врегулювання спору 26.01.2015 р. позивач відповідачу надіслав претензію з вимогою ліквідувати заборгованість в сумі 199755,20 грн. в строк до 30.01.2015 р. /а.с.42/. Відповідач одержав претензію 28.01.2015 р., що підтверджено рекомендованим повідомленням № 4500805829726 /а.с.43/, та залишив її без реагування.

Заборгованість сплачена відповідачем частково: за платіжним дорученням № 103 від 03.02.2015 р. перераховано 3208,00 грн. та № 504 від 09.02.2015 р. - 6000,00 грн., що підтверджено наданими позивачем та завіреними ним копіями платіжних документів /а.с.64-65/ , і позивач суму 9208,00 грн. зарахував як відшкодування боргу по оплаті за поставлені товари, що є предметом спору у даній справі.

Отже, між сторонами на умовах договорів №ТВП-КОВЕЛЬ/2010 від 01.12.2010 р. та № ТВП-КОВЕЛЬ/2014 від 25.12.2013 р. виникли правовідносини з поставки, які врегульовані нормами пар.1,3 глави 54 Цивільного кодексу України та пар.1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Частиною 2 ст.712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватись в установлений законом або договором строк.

Вищепереліченими первинними документами підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов’язання. На час звернення позивачем з позовом до суду та розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій заборгованість становить 190547,20 грн. і місцевим господарським судом правомірно з урахуванням умов п.4.1. договорів поставки № ТВП-КОВЕЛЬ/2010 від 01.12.2010 р. і № ТВП-КОВЕЛЬ/2014 від 25.12.2013 р. та вищенаведених норм права задоволено позовну вимогу про стягнення з відповідача 190547,20 грн. боргу.

Суд першої інстанції помилково припинив провадження у справі в частині стягнення 9208,00 грн. При цьому суд першої інстанції не послався на жодну норму Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу, що в описовій частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що ‘листом від 15.04.2015 р. за вх.№ 01-80/68/15 через канцелярію суду представник позивача просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення основної частини боргу у зв`язку з частковою відсутністю предмету спору відповідно до доданих платіжних доручень на суму 9208,00 грн.: № 103 від 03.02.2015 р. на суму 3208,00 грн. та № 504 від 09.02.2015 р. на суму 6000,00 грн.’

Колегією суддів встановлено, що за змістом лист від 14.04.2015 р., одержаний судом електронною поштою та зареєстрований 15.04.2015 р. за вхідним № 01-80/68/15 /а.с.62-66/, не містить заяви про припинення провадження у справі. Зазначений лист (з додатками) містить пояснення та інформацію про факт часткової оплати без клопотань/заяви про припинення провадження чи зменшення суми позову. Інші заяви такого змісту у справі відсутні. Тому висновок в оскаржуваному рішенні про прийняття судом зазначеної заяви відповідача про зменшення розміру позовних вимог не відповідає ні змісту цієї заяви (тобто – не відповідає волевиявленню позивача), ні фактичним обставинам справи. Разом з тим, така позиція суду (про прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог і розгляд позовної вимоги із новою ціною позову - 218 068,74 грн.) в описовій частині не узгоджується із висновком суду у резолютивній частині рішення про припинення провадження у справі в частині стягнення 9208,00 грн. боргу.

Припиненням провадження у справі (за роз’ясненнями Пленуму ВГСУ у п.4.2 постанови № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процескального кодексу України судами першої інстанції») є форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв’язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов’язує неможливість судового розгляду справи.

Борг в сумі 9208,00 грн. відповідач за платіжними дорученнями № 103 та № 504 сплатив відповідно 03.02.2015 р. і 09.02.2015 р./а.с.64-65/, тобто – до звернення позивачем з позовом до суду. Отже - факт сплати боргу в сумі 9208,00 грн. існував на час звернення з позовом до суду, тому необхідно відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення боргу в зазначеній сумі за безпідставністю, і підстав для припинення провадження у справі немає. Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам платежів та поясненням, викладеним у листі позивача.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Волинської області в частині припинення провадження у справі щодо стягнення суми 9208,00 грн. згідно з п.п.3-4 ч.1 ст.104 ГПК України, оскільки висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та процесуальним нормам, зокрема – нормам ст.ст.22, 80 ГПК України.

Колегія суддів оцінює докази в їх сукупності відповідно до норм ст.ст.33,43 ГПК України. Відповідач не надав жодного доказу на спростування факту заборгованості за грошовими зобов'язаннями.

Оскільки несвоєчасне виконання грошового зобов’язання має місце, є також правомірними позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних та пені, обрахованих за прострочення оплати на умовах договору поставки № ТВП-КОВЕЛЬ/2010 від 01.12.2010 р., з урахуванням умов договору та норм ст.625 ЦК України.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також - сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до норм ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов’язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п.4.1. договору поставки № ТВП-КОВЕЛЬ/2010 від 01.12.2010 р. оплата товару проводиться в гривнях на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту його отримання та згідно рахунка - фактури.

Згідно з ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Частиною 1 статті 252 ЦК України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Cуд апеляційної інстанції з урахуванням вищенаведених норм та умов договору № ТВП-КОВЕЛЬ/2010 від 01.12.2010 р. перевірив розрахунки боргу з урахуванням індексу інфляції, відсотків річних та пені, на підставі яких задоволені такі позовні вимоги, за період з 23 вересня 2014 року по 30 січня 2015 року прострочення оплати за товари, поставлені на підставі до видаткових накладних № 440647 від 22.08.2014 р., № 440655 від 27.08.2014 р., № 440666 від 01.09.2014 р., № 440695 від 12.09.2014 р., № 440712 від 23.09.2014 р., № 440744 від 03.10.2014 р., № 440809 від 29.10.2014 р., № 440847 від 14.11.2014 р.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач у позовній заяві не просить суд застосовувати відповідальність за прострочення оплати 10368,00 грн. за товар, поставлений по накладній № 440911 від 05.12.2014 р. на підставі договору № ТВП-КОВЕЛЬ/2014 від 25.12.2013 р.

Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення у повному обсязі позовної вимоги про стягнення пені в сумі 14703,73 грн. За розрахунком колегії суддів належною до стягнення є сума пені 14624,30 грн., обрахована у розмірі подвійної облікової ставки від суми боргу за визначені позивачем періоди прострочення.

Колегія суддів встановлено при цьому, що позивачем та судом першої інстанції не враховано норми ч.5 ст.254 ЦК України при визначенні періоду прострочення: - за накладною № 440647 останній день 30-денного строку на оплату припав на неділю, тому останнім днем строку є 22.09.2014 р., а період прострочення починається не 22.09.2014 р., а 23.09.2014 р.;

- за накладною № 440695 останній день 30-денного строку на оплату 12.10.2014 р. припав на неділю, тому останнім днем строку є 13.10.2014 р., а період прострочення починається 14.10.2014 р., а не 13.10.2014 р.;

- за накладною № 440744 останній день 30-денного строку на оплату 02.11.2014 р. припав на неділю, тому останнім днем строку є 03.11.2014 р., а період прострочення починається 04.11.2014 р., а не 03.11.2014 р.;

- за накладною № 440847 останній день 30-денного строку на оплату припав на неділю14.12.2014 р., тому останнім днем строку є 15.12.2014 р., а період прострочення починається 16.12.2014 р.

При цьому розрахунки позивача відповідають нормам ч.6 ст.232 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Так, за умовами п.6.3 договору у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки платежу, але не більше подвійної ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені. Позивачем правомірно застосовано обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ відповідно до умов договору та вищенаведених норм, оскільки розмір 0,1% від вартості неоплаченого товару перевищував би подвійну облікову ставку НБУ.

Отже, належною до стягнення з урахуванням наведеного є сума пені 14651,10 грн., тому у стягненні 52,63 грн. пені слід відмовити за безпідставністю. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні відповідно до п.п.3-4 ч.1 ст.104 ГПК України.

Застосування колегією суддів норм ст.254 ЦК України не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції щодо стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних за відповідні періоди.

Колегія суддів перевірила розрахунки позивача в цій частині і встановила таке. Належними до стягнення є суми 17056,31 грн. інфляційних нарахувань та 1616,01 грн. відсотків річних. Заявлені позивачем у позовній заяві вимоги є меншими, ніж ці суми – 11235,51 грн. інфляційних нарахувань та 1582,3 грн. відсотків річних, тому неправильно визначені періоди прострочення не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у заявлених сумах.

Отже, рішення суду першої інстанції у урахуванням вищенаведеного підлягає скасуванню в частині припинення провадження та зміні в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені. В решті рішення господарського суду Волинської області відповідає матеріалам справи, і підстав для його зміни чи скасування за ст.104 ГПК немає.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі,не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідач в порядку ст.ст.33-34 ГПК України не надав жодних доказів в обгрунтування обставин, про які зазначає у скарзі. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що неплатоспроможність відповідача не є підставою для звільнення від виконання зобов’язань за договором, а також – від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання згідно з ч.1 ст.625 ЦК України.

Судові витрати за розгляд справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з ч.1 ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства "Ковельмолоко" задоволити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 15.04.15 р. у справі №903/153/13 скасувати в частині припинення провадження у справі на суму 9208,00 грн. у зв`язку із частковою сплатою боргу. В цій частині прийняти нове рішення про відмову у позові.

Змінити рішення господарського суду Волинської області від 15.04.2015 р. у справі № 903/153/13 в частині стягнення пені та викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:

"Позов задоволити частково. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Ковельмолоко" (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Ватутіна, 114; код ЄДРПОУ 00444636) на користь спільного Українсько - німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП - УКРАЇНА ЛТД" (61172, м. Харків, вул. Рогатинська, 149; код ЄДРПОУ 26080255) 190547,20 грн. боргу, 14651,10 грн. пені, 1582,30 грн. відсотків річних, 11235,51 грн. інфляційних нарахувань та 4360,32 грн. судового збору.

Відмовити у задоволені позову в частині стягнення 9208,00 грн. боргу та 52,63 грн. пені.".

Стягнути з спільного Українсько - німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП - УКРАЇНА ЛТД" (61172, м. Харків, вул. Рогатинська, 149; код ЄДРПОУ 26080255) на користь публічного акціонерного товариства "Ковельмолоко" (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Ватутіна, 114; код ЄДРПОУ 00444636) 0,53 грн. (нуль гривень п'ятдесят три копійки) витрат на судовий збір за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Волинської області видати накази на виконання цієї постанови.

Матеріали справи № 903/153/13 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.