Постанова № 46469051, 30.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2015 року м. Київ К/800/42204/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П..,

секретар Антипенко В.В.

за участю представників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Делта Спорт» - Унінець І.М.; Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Шкодича Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЦ Делта Спорт» (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2014 року у справі № 826/13969/13-а за адміністративним позовом Товариства до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ),

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання дій ДПІ щодо здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0007242204 від 28.05.2013 року.

Зазначило, що податковим органом у порушення вимог чинного законодавства була здійснена зазначена перевірка, на підставі якої прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

22 листопада 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що Товариством не були надані всі належним чином оформлені первинні документи для підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами, зокрема, товарно-транспортні накладні, договори оренди складських приміщень.

Товариство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 24.04.2013 року до 30.05.2013 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства за господарськими операціями з ТОВ «Девен Альянс» за грудень 2012 року, ТОВ «Іланд Груп» за грудень 2011 року, за наслідками якої 15.05.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 66 907,00 грн., а також у порушення п. 185.1 ст. 185, п.,п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 287 928,00 грн.

28 травня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0007242204 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 1 729 272,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Товариством був сформований податковий кредит на підставі господарських операцій з ТОВ «Іланд Груп» та ТОВ «Девен Альянс», які підтверджуються податковими накладними та іншими первинними документами.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з ч.,ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5.06.1995 року за № 168/704 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, прийшли до помилкового висновку, що правочини, укладені Товариством з його контрагентами, укладені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є визнання його недійсним відповідно до закону. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 року вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих з правочинів, укладених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Товариством були надані податкові накладні, банківські виписки, складені відповідно до вимог чинного законодавства України, які підтверджують реальність господарських операцій з ТОВ «Іланд Груп» та ТОВ «Девен Альянс».

Згідно з ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій обставини у адміністративній справі встановлені правильно, судові рішення підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Делта Спорт» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2014 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Делта Спорт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Делта Спорт» визнати неправомірними.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0007242204 від 28.05.2013 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.