Ухвала суду № 46459240, 27.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2010 р. К-20410/07

м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівЛанченко Л.В.

ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3

при секретаріКравченко В.О.

за участю представників

позивача ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство маркетингових комунікацій «Діалла»

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2007 р.

у справі № 28/334-29/183-11/44

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Діалла»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та розпоряджень, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.06.2005 р. у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2007 р. рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2005 р. скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 119/26-062/0 від 03.04.2003 р. та прийнято у цій частині нове рішення, яким визнано недійсним вказане податкове повідомлення-рішення. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ДПІ у Печерському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ТОВ «Агентство маркетингових комунікацій «Діалла»подало касаційну скаргу, якою просить змінити постанову суду апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції повністю та задовольнивши позов повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Спірні податкові повідомлення рішення про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 21571,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 10970,00 грн. та спірні розпорядження про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами попередньої перевірки податкової декларації з податку на додану вартість про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування за травень 2002 р. у сумі 3286,00 грн. та за липень 2002 року у сумі 1036,00 грн. прийняті відповідачем на підставі акту позапланової документальної перевірки № 35/26-52/4/30373157 від 01.04.2003 р. з питань взаємовідносин позивача з ТОВ «Леонт»за ІІ-ІІІ квартали 2002 року.

Актом перевірки встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Леонт»(виконавець) укладено договір від 22.05.2002 р. № 22/05 про надання послуг, за умовами якого ТОВ «Леонт»зобовязалось надати позивачеві консалтингові послуги з технічної підтримки у рамках заходів компанії Мікрософт, підготовки техніки для проведення лабораторних робіт в рамках цих заходів, установки програмного забезпечення Мікрософт тощо, а позивач, в свою чергу, зобовязався прийняти та оплатити зазначені послуги.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Леонт»виписало податкові накладні на загальну суму 78582,86 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 13097,14 грн., а позивач перерахував у травні, червні та липні у рахунок оплати послуг 78582,86 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 13097,14 грн., та відніс у даних періодах до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість.

Отримання передбачених договором послуг оформлено актами приймання передачі від 30.05.2002 р., від 27.06.2002 р., від 15.07.2002 р. та від 31.07.2002 р. на суму 65485,72 грн.

Витрати у вказані сумі віднесено до валових витрат.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2002 р. у справі № 2-4245/2002 установчі документи ТОВ «Леонт»з моменту їх укладення та первинні бухгалтерські документи з реквізитами ТОВ «Леонт»за підписом ОСОБА_6 у якості директора визнані недійсними.

На підставі викладених обставин актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що зумовило неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що первинні бухгалтерські документи складені з порушенням податкового законодавства, оскільки у відносинах з позивачем з боку ТОВ «Леонт»діяли невстановлені особи, які не володіли належним обсягом легалізованих у встановлений законом спосіб повноважень, що слугувало підставою для прийняття Святошинським районним судом м. Києва рішення від 09.12.2002 р. про визнання недійсними установчих документів та первинних бухгалтерських документів ТОВ «Леонт». Такі документи не можуть підтверджувати факту отримання позивачем від ТОВ «Леонт»послуг та, відповідно, їх використання у господарській діяльності позивача, що виключає віднесення витрат до складу валових, а витрат з податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у позові в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток та визнаючи недійсним таке податкове повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, визнання рішенням районного суду первинних бухгалтерських документів з реквізитами ТОВ «Леонт»недійсними робить акти здачі-приймання робіт неналежними доказами для підтвердження факту виконання робіт, утім факт понесення позивачем витрат підтверджений платіжними дорученнями, що є підставою для віднесення таких витрат до складу валових. При цьому, суд апеляційної інстанції визнав неправомірним визначення податкового кредиту на підставі податкових накладних, які визнані судом недійсними.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалили судові рішення без повного та всебічного зясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок суду першої інстанції про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту ґрунтується лише на тому, що первинні документи, які визнані рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2002 р. недійсними, не можуть підтверджувати правомірність формування валових витрат та податкового кредиту. Однак, суд касаційної інстанції зазначає, що визнання недійсними первинних бухгалтерських документів після формування валових витрат та податкового кредиту не може бути єдиною та виключною підставою для висновку про неправомірність їх формування.

Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.

У відповідності до ч. 2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»від 15.05.2003 р. № 755-IV , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Платник податку замовник послуг на час здійснення господарської операції не має обовязку здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг, який зареєстрований у встановленому законом порядку, як юридична особа, перебуває на обліку у податковому органі та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності і в подальшому зазнавати від певних неправомірних дій порушника при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності певних негативних наслідків, в тому числі у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Суд першої інстанції, здійснюючи новий розгляд справи, та суд апеляційної інстанції не дослідили реальність виконання договорів, за наслідками яких позивачем понесені витрати, які віднесені до складу валових, та із сплачених постачальникові сум податку на додану вартість сформований податковий кредит, зокрема суди не дослідили підстави, порядок, зміст та обсяги виконання послуг відповідно до умов договорів та яким чином формувалася їх вартість.

Акти здачі приймання, податкові накладні, без зясування змісту та обсягу виконаних робіт, не є такими, що беззаперечно підтверджують такі витрати, оскільки валові витрати та податковий кредит можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг виконаних послуг та їх вартість, інакше вони не мають статусу первинних бухгалтерських документів у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV, оскільки не підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Ухвалення судових рішень без повного та всебічного зясування обставин, які мають значення для вирішення справи та які належало встановити при ухваленні судового рішення, могло призвести до неправильного вирішення справи. Такі порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, у звязку із чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди мають дослідити питання реального виконання та отримання позивачем послуг, чи придбавалися такі послуги саме з метою їх використання у власній господарській діяльності, що є умовою для віднесення витрат з придбання до складу валових, зокрема, шляхом дослідження умов договорів встановити підстави та порядок надання послуг, зміст, обсяг таких послуг та порядок формування їх вартості.

Тільки за умови достовірного встановлення обставин щодо реальності наданих послуг, фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення витрат з придбання робіт до складу валових, а податку на додану вартість до податкового кредиту, можна визнати формування валових витрат та податкового кредиту правомірним.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство маркетингових комунікацій «Діалла» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2007 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.В. Ланченко

ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3