Постанова № 46453497, 07.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 липня 2015 року 08:47 № 826/11042/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючий суддя Кобилянський К.М., судді Добрівська Н.А., Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій просить суд:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейка М.В., що проявились у винесенні 22.05.2015 постанови про зупинення виконавчого провадження ВП № 47136566;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейка М.В. про зупинення виконавчого провадження ВП №47136566 від 22.05.2015.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач протиправно зупинив виконавче провадження, оскільки зупинення виконавчого провадження при зверненні до суду із заявою про роз'яснення судового рішення є правом, а не обов'язком державного виконавця. Вважає, що державний виконавець зобов'язаний був продовжувати вчинення виконавчих дій, а зупинення виконавчого провадження є затягуванням часу та порушенням прав позивача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В письмових запереченнях на позовну заяву зазначив, що державний виконавець при винесенні постанови про зупинення виконавчого провадження ВП №47136566 від 22.05.2015 діяв у відповідності до положень законодавства, які надають йому право на зупинення виконавчого провадження у разі звернення до суду із заявою про роз'яснення судового рішення. Просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання 06.07.2015 представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На виконанні у Департаменті Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №47136566 щодо примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2015 №826/15694/14 (а.с. 27 Т.І).

22.05.2015 державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Борейко Максим Валерійович виніс постанову про зупинення виконавчого провадження №47136566 на підставі пункту 1 частини 1 статті 38, статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку зі зверненням до суду із заявою про роз'яснення судового рішення.

Вважаючи дії державного виконавця з винесення даної постанови протиправними, позивач оскаржила їх до суду і просила визнати протиправною та скасувати постанову про зупинення виконавчого провадження №47136566 від 22.05.2015.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 8 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Матеріали справи свідчать про те, що на підставі положень статей 11, 34 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із заявою (поданням) про роз'яснення рішення суду, у якій просив роз'яснити, яким чином необхідно визнати протиправними дії/бездіяльність Міністерства юстиції України, директора Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України.

Вказана заява (подання) про роз'яснення судового рішення датована 22.05.2015. Станом на дату розгляду даної справи, заява державного виконавця про роз'яснення судового рішення по суті не розглянута.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження може бути зупинено, зокрема, у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Частиною 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтями 37 і 38 цього Закону, яка затверджується начальником або заступником начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець. Копія постанови надсилається сторонам у триденний строк.

Керуючись наведеними нормами, державний виконавець виніс постанову про зупинення виконавчого провадження від 22.05.2015 ВП №47136566, яка була затверджена заступником директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Таким чином, державний виконавець скористався своїм правом на звернення до суду із заявою про роз'яснення судового рішення та правом на зупинення виконавчого провадження до розгляду заяви по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Представник позивача не заперечував наявності у державного виконавця права зупинити провадження у справі, однак зазначив, що на його думку, державний виконавець не зобов'язаний був зупиняти виконавче провадження №47136566, а мав продовжувати вчинення виконавчих дій. Дії із винесення постанови про зупинення виконавчого провадження ВП №47136566 від 22.05.2015, на його думку, є ухиленням від вжиття заходів щодо виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2015 №826/15694/14.

Суд відхиляє наведені доводи представника позивача, оскільки державний виконавець правомірно скористався своїм правом на зупинення виконавчого провадження. Дії із винесення постанови про зупинення виконавчого провадження ВП №47136566 від 22.05.2015 не можуть вважатись ухиленням від провадження виконавчих дій, оскільки вони здійснені у спосіб та у порядку визначеному законодавством.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладені обставини, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді Н.А. Добрівська

Т.О. Скочок