Постанова № 46452169, 08.07.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3657/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернулася до суду з позовом до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (надалі по тексту відповідач або ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просила зобовязати ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області повернути їй суму помилково сплаченого податку на доходи фізичних осіб у сумі 63 014,45 грн.

Позивач позовні вимоги, в цілому, обґрунтовує тим, що на підставі Договору позики та Іпотечного договору, повідомивши відповідно до норм діючого законодавства іпотекодавців - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу іпотечного майна від свого імені третім особам, 02.09.2014 року уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. Договір Купівлі-продажу був укладений у відповідності до ст. 38 Закону «Про іпотеку» та на виконання застереження, зазначеного у Іпотечному договорі від 20 червня 2013 року. Продаж здійснено за 1 260 288, 99 грн. При цьому відповідно до вимог ст. 167, 172 Податкового кодексу України позивачкою було сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% бази оподаткування (63 014, 45 грн.), який на її думку був сплачений помилково, оскільки сума грошових коштів, які ОСОБА_1 отримала від продажу предмета іпотеки, не є доходом, так як Іпотечний договір від 20 червня 2013 року був укладений з метою забезпечення виконання зобовязань за договором позики. Таким чином, реалізувавши предмет іпотеки, позивачка не отримала доходу, а лише повернула грошові кошти, які були передані нею у власність Позичальника за договором Позики. Крім того, у ст. 172 ПК України зазначено, що оподаткуванню підлягає саме дохід від операцій з продажу нерухомості. Так як доходу позивачка не отримувала від продажу нерухомості, то, відповідно, податок було сплачено помилково.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, письмових заперечень на позов не подав.

Представник третьої особи у судове засідання також не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

20.06.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_1 з одного боку Позикодавець, а ОСОБА_2 з другого боку Позичальник. Згідно п.1 договору позивач передала, а Позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 723 573 грн., що еквівалентно 89 110 США. Позичальник зобовязується повернути Позикодавцю в строк та на умовах, передбачених вказаним договором, у строк не пізніше 20.06.2014 року. Вказаний договір був посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Одеського міського округу 20.06.2013 року, реєстраційний № 1054.

Також між позивачем та ОСОБА_3 20.06.2013 року було укладено іпотечний договір, згідно умов якого ОСОБА_1 - «Іпотекодержатель», з однієї сторони та ОСОБА_3, іменована «Іпотекодавець» та ОСОБА_2 іменований «Боржник», з другої сторони, керуючись положеннями ст. 18 Закону України «Про іпотеку», уклали цей договір про забезпечення виконання умов Договору позики. Іпотека за цим Договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Іпотекодателем кожного і всіх його Зобовязань за Договором позики у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в Договорі позики, з усіма змінами і доповненнями до нього.

Пунктом 6.3 Іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором Іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. Пункт 6.7 договору передбачає застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки або шляхом продажу Предмету іпотеки Іпотекодержателем будь-якій особі. У разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на Предмет іпотеки, задоволення вимог Іпотекодержателя можливе шляхом: переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобовязання у порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; продажу, Іпотекодержателем від свого імені Предмету іпотеки будь-якій особі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (п. 6.7.2 Іпотечного договору).

Так, 02.09.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 4406. Згідно умов вказаного договору ОСОБА_1 ОСОБА_7 з однієї сторони, а ОСОБА_4 Покупець з другої сторони. Відповідно до умов договору ОСОБА_7 продає, а Покупець купує (приймає у власність) нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, буд. 33 загальною площею 2011 кв. м.

Відповідно до пункту 1.4 вказаного договору визначено, що право реалізації нежитлових приміщень, які є предметом Іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та посвідченого 20.06.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим № 1058, виникає із застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, зазначеного в п. 6 вищевказаного Іпотечного договору, шляхом застосування процедури продажу, яка встановлена ст.38 Закону України «Про іпотеку», а саме право продажу нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, буд. 33, надано ОСОБА_1 від свого імені іншій особі покупцю.

Перед підписанням договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 було сплачено до державного бюджету податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5 % бази оподаткування операції з продажу обєкта нерухомості, що становить 63 014, 45 грн.

Вважаючи вказану суму податку на доходи фізичних осіб сплаченою помилково, ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача із заявами про повернення помилково сплаченого податку з доходів фізичних осіб у сумі 63 014,45 грн. (а.с. 18-21, 25, 28).

Листами ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 19.03.2015 року за № 2262/17-02, від 22.05.2015 року № 6141/17-02 позивачу було відмовлено у задоволенні заяв про повернення помилково сплаченого податку з доходів фізичних осіб у сумі 63 014,45 грн. (а.с. 22, 27).

Не погодившись з відповідями відповідача та вважаючи вказану суму податку на доходи фізичних осіб сплаченою помилково, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про зобовязання відповідача повернути їй суму помилково сплаченого податку на доходи фізичних осіб у сумі 63 014,45 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у звязку з наступним.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 37 вказаного закону передбачено, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно з п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а)процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б)доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в)доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г)доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

г) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

е)спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж)доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

При цьому, пунктом «в» п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України не встановлено жодних обмежень щодо характеру нерухомого майна, а саме - чи є це нерухоме майно предметом іпотеки або застави.

Відповідно до п.п. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України, доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Відповідно до підпункту 164.2.3 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав. В результаті здійснення операції купівлі-продажу дохід отримала позивачка і саме вона є платником податку.

Порядок оподаткування операцій з продажу (обмиту) об'єктів нерухомого майна встановлено статтею 172 Податкового кодексу України.

Як зазначено у пункті 172.1 статті 172 Податкового кодексу України, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більше як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті (тобто квартира, що перебувала у власності платника податку не більше трьох років), підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу (пункт 172.2 статті 172 Податкового кодексу України).

Крім того, суд зазначає, що п. 172.8 ст. 172 Податкового кодексу України визначено, що для цілей цієї статті (ст.172) під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.

Таким чином Податковим кодексом України визначено умови для звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб операцій з продажу нерухомого майна - 1) не частіше одного разу протягом звітного податкового року, 2) за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що Податковим кодексом не передбачено виключень щодо відчуження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки його власником (іпотекодавцем), який перейшов у власність третьої особи за договором купівлі - продажу, навіть в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів ст.. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обовязки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на обєкт незавершеного будівництва, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей обєкт.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Отже чинним законодавством України чітко розмежовано зміст та істотні умови договорів іпотеки та договорів купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 36 Закону визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому, п 6.3 Іпотечного договору від 20.06.2013 року укладеного між позивачкою та ОСОБА_3, передбачено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором Іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Пункт 6.7 договору передбачає застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки або шляхом продажу Предмету іпотеки Іпотекодержателем будь-якій особі. У разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на Предмет іпотеки, задоволення вимог Іпотекодержателя можливе шляхом: переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобовязання у порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; продажу, Іпотекодержателем від свого імені Предмету іпотеки будь-якій особі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (п. 6.7.2 Іпотечного договору).

Разом з цим, відповідно до листа Міністерства юстиції України «Щодо визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб у разі невиконання боржником своїх зобов'язань щодо повернення позики та звернення при цьому кредитором стягнення на предмет застави» від 27.03.2009 року № 4172-0-26-09-8 визначено, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки в рахунок забезпечення основного зобов'язання, іпотекодавець від такого способу відчуження не отримує доходу, який є обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки є забезпеченням виконання іпотекодавцем зобовязання за договором іпотеки.

З вказаного вбачається, що саме іпотекодавець від такого способу відчуження не отримує доходу, тобто оформлення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 не звільняє останню від оподаткування податком з доходів фізичних осіб, оскільки вона є іпотекодержателем.

Крім того, відповідно до п. 6.5 договору купівлі-продажу ОСОБА_1 повідомила, що їй розяснено та зрозуміло зміст ст. 172 Податкового кодексу України (порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) обєктів нерухомого майна), згідно з яким податок з доходу від продажу нерухомого майна, яке є предметом цього договору, нарахований та сплачений ОСОБА_1 особисто повністю до підписання цього договору.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 3.1 договору купівлі-продажу від 02.09.2014 року продаж обєкта купівлі-продажу, за домовленістю сторін, вчиняється за 1 260 288 грн., які Покупець перерахував на рахунок ОСОБА_7 повністю до підписання договору, та саме від цієї суми позивачем було сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% бази оподаткування, що становить 63 014, 45 грн., тоді, як сума позики за договором позики від 20.06.2013 року склала 723 573 грн.

На підставі вищевикладеного та встановлених обставин, суд погоджується з висновком відповідача відносно того, що грошові кошти, які були сплачені позивачем до Державного бюджету в якості податку на доходи фізичних осіб за отримання доходу від продажу обєктів нерухомості за договором купівлі-продажу від 02.09.2014 року не можна вважати помилково сплаченим податком.

Відповідно до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

В силу ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, зясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку всім наданим сторонами на час розгляду справи доказам; суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Разом з тим суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 року у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач, враховуючи свою адміністративну правосубєктність, керуючись ст.ст. 48, 56 КАС України, скористалася своїм правом на судовий захист, при цьому згідно ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року її право не може бути обмежене, однак при встановлених судом обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Також суд вважає за необхідне, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», стягнути з позивача решту суми судового збору пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про зобовязання вчинити певні дії - відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 644,30 гривень (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 07 липня 2015 року.

Постанова у повному обсязі виготовлена 08 липня 2015 року.

Суддя С.О. Cтефанов

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про зобовязання вчинити певні дії - відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 644,30 гривень (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

08 липня 2015 року.