Постанова № 46451942, 27.04.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

27.04.2012 р. Справа № 2а-1217/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Асафової О.Д.,

представника позивача: ОСОБА_1О, довіреність № 565 від 11.04.11 року;

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 1665/9/10-021 від 22.09.11;

представника прокуратури: ОСОБА_3 посвідчення № 106 від 30.07.11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Миколаївський комбінат хлібопродуктів(вул.. 1-а Слобідська, 122, м. Миколаїв, 54042)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017)

про визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення-рішення №0000020040 від 14.02.2011 р. №0000030040 від 14.02.2011 р. №0000040040 від 14.02.2011 р. №0000050040 від 14.02.2011 р.,

Керуючись ст.ст.11, 71, 98, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві № НОМЕР_1 від 14.02.2011 р., №0000050040 від 14.02.2011 р.

3. В іншій частині позову відмовити.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя О.В. Малих

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

27 квітня 2012 року Справа № 2а-1217/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Асафової О.Д.,

представника позивача: ОСОБА_1О, довіреність № 565 від 11.04.11 року;

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 1665/9/10-021 від 22.09.11;

представника прокуратури: ОСОБА_3 посвідчення № 106 від 30.07.11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» (вул. 1-а Слобідська, 122, м. Миколаїв, 54042)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017)

про визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення-рішення №0000020040 від 14.02.2011 р., №0000030040 від 14.02.2011 р., № НОМЕР_1 від 14.02.2011 р., № НОМЕР_2 від 14.02.2011 р.,

в с т а н о в и в:

Відкрите акціонерне товариств «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» (надалі позивач, ВАТ «МКХП») звернулось до суду із позовом про визнання протиправними та скасування у повному обсязі податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_3 від 14.02.2011 року, № НОМЕР_4 від 14.02.2011 року, № НОМЕР_1 від 14.02.2011 року та № НОМЕР_2 від 14.02.2011року, прийнятих спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві за наслідками проведення перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі - СДПІ ВПП у м. Миколаєві, відповідач) у період з 29.11.2010 року по 25.01.2011 року з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт № 80/40/00952114 від 01.02.2011 року про результати планової виїзної перевірки відкритого акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів».

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

У судовому засіданні 27.04.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 29.11.2010 року по 25.01.2011 року відповідач по справі провів планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року та склав Акт перевірки від 01.02.11 року за № 80/40/00952114 (надалі - Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем:

1) пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у звязку з не включенням до складу валових доходів суми кредиторської заборгованості, що залишилися нестягнутими після закінчення строку позовної давності по наступним контрагентам: ТОВ «Слайд-Д», ТОВ «Стінторг», TOB «СТМ Сервіс», ТОВ «Технопік- Юг», ТОВ «Транс Юг ЛТД», ПП «Інтехбізнес», ТОВ «Максмус» (безповоротна фінансова допомога). Внаслідок чого Відповідач робить висновок про заниження Позивачем валових доходів на загальну суму 5 725 000,00 грн.;

2) п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у звязку з віднесенням до складу валових витрат суми вартості товарів, придбаних у контрагентів, угоди з якими визнані податковими органами нікчемними. Внаслідок чого Відповідач побить висновок про завищення Позивачем валових витрат на загальну суму 718 374,60 грн.

В Акті перевірки відповідач також вказує на порушення Позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у звязку з віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості товарів, придбаних у підприємств, угоди з якими визнані податковими органами нікчемними. Внаслідок чого відповідач робить висновок про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 143 674,94 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 14.02.2011 року, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5 441 999,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_4 від 14.02.2011 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток на суму 3 536 198,75 грн., у тому числі: основний платіж у сумі 2 828 959,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 707 239,75 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 14.02.2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (надалі за текстом - «ПДВ») у розмірі 283 633,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 70 908,25 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 14.02.2011 року, яким визначено суму податкового зобовязання з ПДВ на суму 152 557,50 грн., у тому числі основний платіж у розмірі 122 046,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 30 511,50 грн.

З винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач не погоджується та оскаржив їх до суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог , в звязку з наступним.

Щодо включення до складу валових доходів та зменшення суми валових витрат на суму кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності суд зазначає наступне.

ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» заперечує проти висновків перевірки, оскільки договорами про відступлення права вимоги встановлено нові строки оплати.

СДПІ ВПП у м. Миколаєві зазначає, що уступка права вимоги за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки вона залежить від основного юридичного факту, який її породжує.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року № 43 5-IV кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з от. 514 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні обсягом і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, при укладенні договору відступлення права вимоги відбувається зміна кредитора (сторони) у зобов'язанні - характер, склад та умови зобов'язання залишаються незмінними. Відповідно час виникнення основного зобов'язання не змінюється.

Крім того, згідно з п. 3 ст. 512 Цивільного Кодексу України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. У договорах з контрагентами-кредиторами передбачена єдина форма оплати: безготівковий розрахунок. Можливість зміни кредитора по даному зобовязанню договорами не передбачена, отже, наведені договори про відступлення права вимоги на користь TOB «АК «Васильки» та ТОВ «ЕК-СПИКА» не відповідають вимогам Цивільного Кодексу України.

ТОВ «ЕК-СПИКА» ліквідовано 18.05.2010 року у звязку з банкрутством.

На письмовій запити ГВПМ СДПІ ВПП у м. Миколаєві директором ТОВ «ЕК-СПИКА» ОСОБА_4 та ліквідатором ТОВ «ЕК-СПИКА» ОСОБА_5 в наданні пояснень стосовно підтвердження взаємовідносин ТОВ «ЕК-СПИКА» з ВАТ «МКХП», ТОВ «Транс Юг Лтд», ПП «Інтехбізнс» та ТОВ «Слайд-Д», а також в наданні будь-яких документів, які б підтверджувалі такі взаємовідносини, відмовлено.

ТОВ «Слайд-Д», ліквідовано у 2008 році у звязку з банкрутством. По ТОВ «Транс Юг ЛТД» та ПП «Інтехбізнес» триває ліквідаційна процедура за рішенням суду.

Постановою від 19.06.2008 року по справі №16/342/08 Господарським судом Миколаївської області установчі документи ТОВ «Слай-Д» визнані недійсними з моменту реєстрації, всі первинні та бухгалтерські документи визнані недійсними з моменту видачі.

Постановою від 11.07.2008 року по справі № 2-1807/2088 Заводським районним судом м. Миколаєва установчі документи, всі первинні та бухгалтерські документи ПП «Інтехбізнес» визнані недійсними з моменту перереєстрації (22.03.2007 року).

Постановою від 05.04.2008 року по справі № 2-1914/2008 Заводським районним судом м. Миколаєва установчі документи, всі первинні та бухгалтерські документи ТОВ «Технопік-Юг» визнані недійсними з моменту видачі.

Таким чином, взаємовідносини між ТОВ «ЕК-СПИКА» та ТОВ «Транс Юг Лтд», ПП «Інтехбізнес», ТОВ «Слайд-Д» не підтверджуються жодними документами, окрім наданих ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» до перевірки копій договорів про відступлення права вимоги.

Слід зазначити, що незважаючи на те, що повідомлення про відступлення права вимоги датовані січнем та лютим 2008 року, станом на 01.01.2009 року відповідні зміни у бухгалтерському обліку ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» проведені не були.

Згідно наданих до перевірки документів відповідні зміни були проведені лише у І та ІІ кварталах 2009 року. При цьому суд зазначає, що дані, які містяться у наданих до перевірки документах (оборотно-сальдових відомостей по рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками») не співпадають з даними фінансової звітності, які були надані за результатами відповідних періодів, про що було зазначено в акті перевірки, та не заперечено позивачем.

На думку суду, за умов невідповідності даних бухгалтерського обліку та даних статистичної звітності, а також недостовірності таких даних стосовно часу здійснення операцій та неможливості їх підтвердження оригіналами договорів про відступлення права вимоги, зобовязання не може вважатися припиненим.

Таким чином, на думку суду, кредиторська заборгованість ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» перед підприємствами ТОВ «Слай-Д», ТОВ «Стінторг», TOB «СТМ Сервіс», ТОВ «Технопік-Юг», ТОВ «Транс Юг ЛТД», ПП «Інтехбізнес» та ТОВ «Максмус» підпадає під визначення п. 1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, а отже, відповідно до пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями валові доходи підлягають збільшенню, а валові витрати відповідному зменшенню на суму такої заборгованості у періоді, на який припадає закінчення строку позовної давності за первинними договорами.

Щодо включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум вартості агентських послуг суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Твердження відповідача, Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача правомірні з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У відповідності до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

В Акті перевірки відповідач вказує на нібито порушення позивачем п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого останнім нібито віднесено до складу валових витрат суми витрат на агентські послуги, які не використані у господарській діяльності підприємства на загальну суму 1 308 791,60 грн.

Також відповідач зазначає про нібито порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого останнім віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ у складі вартості агентських послуг, які не використані у господарській діяльності підприємства на суму 261 758,30 грн.

Суд не погоджується з думкою відповідача виходячи з наступного.

Протягом 2008 - 2010 років позивачем укладалися Агентські договори з такими підприємствами: ТОВ «Муссон-2009» (Договір № 12/25 від 01.01.2009 p.), TOB «Стандарт-Сигма» (Договір № 15/08 від 05.11.2008 р.), TOB «Тихомиров» (Договір №10/08/09 А від 10.08.2009 р.), TOB «Аквилон-Юг» (Договір № 18 від 01.09.2009 p.), TOB «ДЕ-ЛОНГА» (Договір № 12/7 А від 01.02.2010 p.). Предметом вищенаведених договорів є надання Агентами послуг з пошуку потенційних покупців продукції позивача як на території України, так і за її межами, а також пошук потенційних продавців зерна на території України. Згідно наведених договорів позивач зобовязався прийняти та оплатити зазначені послуги.

Позивачем віднесені витрати на агентські послуги до складу валових витрат у відповідності із вимогами ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також Позивачем було сформовано податковий кредит у відповідності із ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року.

Тобто позивач мав в наявності всі необхідні для здійснення вищезазначених дій первинні документи: укладені з агентами договори, акти виконаних робіт, податкові накладні. Крім того, платіжними дорученнями підтверджується дійсне проведення розрахунків за надані Позивачу агентські послуги. При цьому усі зазначені вище документи відповідають ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто відповідають всім ознакам первинного документу.

Слід також зазначити, що наявність усіх зазначених вище документів та їх належне оформлення підтверджується безпосередньо актом перевірки, такі документи також містяться в матеріалах справи.

Фактичне надання послуг агентами підтверджується також іншими первинними документами, а саме: звітами агентів перед замовником про пошук та виявлення виконавцем послуг потенційних контрагентів для укладення договорів купівлі-продажу зерна й муки.

Законодавство не містить необхідності складання ще якихось додаткових документів, які необхідні в якості підтвердження фактичного надання послуг або виконання робіт, та, відповідно, законодавство не містить будь-якої обовязкової передумови для віднесення платником податків до складу валових витрат та до включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ у складі вартості отриманих послуг (виконання робіт).

В акті перевірки позивачем також зроблений висновок, що отримання агентських послуг від 703 « Муссон-2009», ТОВ «Стандарт Сигма», ТОВ «Тихомиров», TOB «Аквилон-Юг» та ГОВ «Де-Лонга» не повязано із веденням господарської діяльності ВАТ «МКХП», оскільки виконані агентами роботи призвели до того, що Позивач укладав договори з тими ж самими покупцями, що і були раніше.

Суд не погоджується із такою думкою перевіряючих у звязку з вступним:

Правовідносини з приводу комерційного представництва агентських відносин) у сфері господарювання закріплені в главі 31 Господарського кодексу України (надалі - «ГК України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 295 ГК України «комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом тиспг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом жсередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє».

Порядок взаєморозрахунків в агентських правовідносинах закріплено в ст. 301 ГК України, за змістом ч. 2 якої «агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін.». За змістом вказаної норми закону оплата повинна пйснюватись після проведення посередницьких операцій. Отже, винагорода агентові повинна сплачуватись після оплати третьою особою за угодою, що укладена при посередняцтві комерційного агента. Частина 5 ст. 301 ГК України наділяє комерційного агента правом вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо всіх угод, за які йому стежить агентська винагорода.

Таким чином, проаналізувавши укладені позивачем агентські договори, розділом 3 «Порядок оплати» кожного з яких встановлено, що оплата агентських послуг здійснюється позивачем за кожну тону купленої (проданої) продукції, суд дійшов висновку, що в агентських договорах закладений принцип залежності оплати за надані агентські послуги від проведених оплат третьою стороною за кожну тону продукції, що відповідає діючому в Україні законодавству.

З зазначеного слідує, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат суми витрат на агентські послуги, необхідні для використання у власній господарській діяльності, з урахуванням якої сформував податковий кредит і заявив до відшкодування з державного бюджету ПДВ.

Щодо порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у звязку з віднесенням до складу валових витрат суми вартості товарів, придбаних у контрагентів, угоди з якими визнані податковими органами нікчемними. Внаслідок чого Відповідач робить висновок про завищення Позивачем валових витрат на загальну суму 718 374,60 грн.

Також відповідач вказує на нібито порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у звязку з віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості товарів, придбаних у підприємств, угоди з якими визнані податковими органами нікчемними, внаслідок чого відповідач робить висновок про завищення Позивачем податкового кредиту на загальну суму 143 674,94 грн.

Відповідач робить висновки про нікчемність договорів, укладених Позивачем з такими контрагентами, як: ТОВ «АТД Пігмаліон», ТОВ «Никогрейн», ТОВ «Ценфинторг- ЮГ», ПП «Топ Транс Сервіс», ТОВ «СУДНОСЕРВІС», ПП «СКИФ-ПА» лише на тій підставі, що останні порушували свої податкові зобовязання, а Позивач нібито діяв без належної обачності, оскільки йому мало бути відомо фактичний та адміністративно- майновий стан зазначених вище підприємств, а також умови ведення ними господарської діяльності та порушення, які ними допускалися.

Однак неможливо погодитись з такими висновками відповідача, оскільки позивач не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності зазначених вище підприємств, як не має і жодного впливу на дотримання ними вимог податкового законодавства. Згідно чинного законодавства України жодним нормативним актом на сторону в господарському зобовязанні не покладено обовязок зясовувати, чи є його контрагент добросовісним платником податків, зборів, обовязкових платежів.

Ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тобто ВАТ «МКХП» не може бути притягнутий до відповідальності за порушення, яке ним вчинено не було. Сам факт несплати податків контрагентами позивача не може бути підставою для визнання недійсними укладених ним з іншими субєктами господарювання угод, оскільки це не передбачено діючим законодавством і порушує основні принципи цивільного законодавства.

Відповідачем не спростовується той факт, що на час здійснення господарських операцій, які визнані податковими органами нікчемними, усі продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі.

СДПІ ВПП у м. Миколаєві при визначенні нікчемності укладених ВАТ «МКХП» правочинів посилається на ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, у відповідності з якою «недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається».

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У звязку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі № 21-500во08, від 01.06.10р. у справі № 21-573во10 та від 31.01.11р. у справі № 21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи пояснення позивача у судовому засіданні, надані їм докази, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване рішення відповідача протиправним та скасувати в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 17, 71, 98, 158-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві № НОМЕР_1 від 14.02.2011 р., №0000050040 від 14.02.2011 р.

3. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 04 травня 2012 року.