Рішення № 46407467, 02.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2015Справа №910/14300/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С К С"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСІ"

про стягнення 3 960,03 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Рубашка А.С. (дов.№295 від 20.04.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "С К С" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСІ" про стягнення 3 960,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору поставки №М-86 від 08.10.2008 поставив відповідачу визначений договором товар, втім відповідач, у порушення умов даного договору, свої зобов'язання по попередній оплаті поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку із чим за ним виникла заборгованість у розмірі 2 392,15 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу по стягнення з відповідача пені у розмірі 481,29 грн., 3% річних у розмірі 35, 78 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1 050,81 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 порушено провадження у справі №910/14300/15 та призначено її до розгляду на 02.07.2015.

02.07.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивач подав документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі та заяву про зменшення розміру позовних вимог від 24.06.2015, згідно якої просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 481,29 грн., 3% річних у розмірі 35, 78 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1 050,81 грн.

Судом розглянуто заяву позивача про зменшення позовних вимог стосовно якої, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Враховуючи викладене, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

Представник позивача 02.07.2015 в судове засідання з'явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач уповноваженого представника до судового засідання не направив, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.10.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "С К С" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю " БАСІ " (Покупець) укладено Договір, відповідно до умов якого Постачальник на постійній основі зобов'язується передавати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати його в порядку та на умовах, визначених даним Договором (п.1.1 Договору).

Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначається в товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), які оформляються Постачальником відповідно до поданого Покупцем замовлення (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п.2.2. Договору, прийняття товару здійснюється шляхом підписання покупцем особисто або через уповноважених осіб ТТН виписаної постачальником, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно п.4.1., п.4.2. Договору, оплата товару здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту передачі партії товару покупцю, у формі готівкового або безготівкового розрахунку.

За п.5.2. Договору покупець зобов'язаний прийняти й перевірити кількість і якість товару та повністю оплатити його вартість у строк, передбачений п.4.1. цього Договору.

Пунктом 6.1. Договору сторони передбачили, що при порушенні строку оплати, Покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також п'ять відсотків від простроченої суми за кожен день прострочки.

Умови Договору вважаються виконаними сторонами повністю, коли кожна із сторін належним чином і в повному обсязі виконала свої зобов'язання за Договором (п.11.1. Договору).

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 2 392,15 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними №К0000223959 від 20.10.2014, №К0000223958 від 20.10.2014, №К0000225451 від 21.10.2014, які підписані та скріплені печатками обох товариств.

Позивач зазначає, що відповідач свого грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 2392,15 грн., стягнення якої позивачем заявлено у межах даного позову.

Крім того, позивачем заявлено вимогу по стягнення з відповідача пені у розмірі 481,29 грн., 3% річних у розмірі 35, 78 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1 050,81 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою, укладений між сторонами у справі Договір №М-86 від 08.10.2008 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач заявляв до стягнення 2 392,15 грн. основного боргу, утвореного внаслідок невиконання відповідачем прийнятих за Договором зобов'язань по оплаті поставленого йому товару.

Проте, під час розгляду справи у суді, позивачем у зв'язку із погашенням відповідачем заборгованості по сплаті основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням №747 від 28.05.2015, позовні вимоги у цій частині зменшено.

Разом з тим, враховуючи порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, позивачем заявлено вимогу по стягненню з відповідача пені у розмірі 481,29 грн., 3% річних у розмірі 35, 78 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1 050,81 грн.

Судом встановлено, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За порушення умов цього Договору винна сторона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього Договору (п. 5.1 Договору).

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимога позивача про стягнення пені визнається судом обґрунтованою та задовольняється у розмірі 481,29 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктом 6.1. Договору сторони передбачили, що при порушенні строку оплати, Покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також п'ять відсотків від простроченої суми за кожен день прострочки.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та індексу інфляції вважає такі вимоги обґрунтованими та правомірними, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 35,78 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 050,81 грн. підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 481,29 грн., 3% річних у розмірі 35, 78 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1 050,81 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "С К С" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСІ" про стягнення 3 960,03 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСІ" (01021, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 27/6, ідентифікаційний 31567483) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "С К С" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд.14-Б, ідентифікаційний код 36088095) 35 (тридцять п'ять ) гривень 78 копійок 3% річних, 481 (чотириста вісімдесят одну) гривню 29 копійок пені, 1050 (одну тисячу п'ятдесят) гривень 81 копійку інфляційних втрат та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 02.07.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 07.07.2015 року

Суддя К.В. Полякова