Рішення № 46394540, 06.07.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 301/2978/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 липня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Мацунича М.В. і ОСОБА_1,

при секретарі: Дашковська С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт» і ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду від 09 лютого 2015 р. за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт» і ОСОБА_2 про стягнення належних звільненому працівникові сум, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт» (надалі ТОВ «Лігніт») і ОСОБА_2 в лютому 2014 р.

Після збільшення розміру вимог (т.1, а.с.52-53) просила стягнути з відповідачів солідарно 343056.49 грн., у тому числі: 95566.03 грн. заборгованості заробітної плати, 17513.32 грн. заборгованості з виплати компенсації за невикористану відпустку, 229977.14 грн. нарахованої компенсації (станом на 30.11.2013 р.) за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника.

На обґрунтування зазначала, що з 11.09.2012 р. по 29.09.2013 р. працювала директором ТОВ «Лігніт», однак станом на день предявлення позову їй не виплачено заборгованість заробітної плати за три місяці, що передували звільненню, не проведено остаточний розрахунок і не виплачено компенсації.

Затримка виплат мала місце виключно з вини власника ТОВ «Лігніт», яким є ОСОБА_2

Рішенням Іршавського районного суду від 09.02.15 р. позов задоволено повністю. Вирішено питання судових витрат (т.2, а.с.4-8).

ТОВ «Лігніт» і ОСОБА_2 просять скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові. Доводять про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Указують на неналежну оцінку доказів (т.2, а.с.15-19, 29-34).

Письмових заперечень або пояснень позивач не подала, в судове засідання як і відповідач ОСОБА_2 не зявилася, хоча про час і місце такого обидва були належно повідомлені.

Апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, а рішення зміні, з таких мотивів.

Суд першої інстанції виходив із обґрунтованості й доведеності позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується і з цим висновком у частині солідарного стягнення суми через порушення судом норм матеріального права.

Так, суд першої інстанції стягнув належну до виплати працівникові суму як із ТОВ «Лігніт» так і з ОСОБА_2 як власника цього товариства солідарно. Між тим солідарна відповідальність, встановлена нормами ЦК України, зокрема, ст. 541, відповідно до якої солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання та ст. 1190, згідно з якою особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

Нормами КЗпП України, на підставі яких був заявлений та розглядався позов, солідарного стягнення не передбачено.

Оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 з цього приводу є обґрунтованими, то рішення у цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2

У решті рішення є законним та обґрунтованим.

Так, згідно з положеннями ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Установлено та не заперечується, що згідно з протоколом б/н загальних зборів учасників товариства від 10.09.2012 р., наказом № 33-К від 11.09.2012 р. і контрактом з керівником підприємства від 11.09.2012 р. позивачка з 11.09.2012 р. була обрана та призначена на посаду директора ТОВ «Лігніт» (а.с.9-15), а наказом № 20-к від 29.05.2013 р. звільнена з роботи на підставі протоколу засідання ради засновників № 10 від 29.05.2013 р. за ст. 36 п.8 КЗпП України (т.1, а.с.20, 25, 211, 222, 223).

Відповідно до експертного дослідження-висновку товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Бухгалтер і Ко» про наслідки проведення перевірки та аналізу щодо фінансового стану та платоспроможності ТОВ «Лігніт» за період з 11.09.2012 р. по 21.05.2013 р., який відповідачами не спростований, сума заборгованості ТОВ «Лігніт» перед ОСОБА_3 становить 263.732.57 грн., у тому числі: 95.566.03 грн. заборгованість заробітної плати, 17513.32 грн. заборгованість по виплаті компенсації за несвоєчасну відпустку, та 150653.22 грн. нарахована компенсація (станом на 30.11.2013 р.) за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (т.1, а.с.30-38).

Тобто, фактичні обставини справи та їх документальний супровід свідчать про невиплату ОСОБА_3 належних їй при звільненні сум, що і стало підставою для предявлення нею позову.

Доводи апеляційних скарг у цій частині не дають підстав для скасування ухваленого рішення, оскільки зводяться по суті до питань відшкодування шкоди та оформлення звільнення позивачки з роботи, що виходить за межі спірних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 541, 1190 ЦК України, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 3, 10, 60, 212, 213, 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, ч.2, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

1. Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт» і ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення Іршавського районного суду від 09 лютого 2015 р. змінити, виклавши перший і другий абзаци резолютивної частини в наступній редакції.

3. Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт» на користь ОСОБА_4 343056 (триста сорок три тисячі пятдесят шість) грн. 49 коп. заборгованості заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника.

5. У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 відмовити.

6. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: