Рішення № 46382346, 08.07.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/3228/14-ц Номер провадження 22-ц/786/2032/15Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Хіль Л.М., Гальонкіна С.А.,

При секретарі: Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 травня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції, ОСОБА_2 про проведення перерахунку заборгованості по сплаті аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 13 травня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Встановлено, що станом на 01.07.2014 року у ОСОБА_3 відсутня заборгованість по сплаті аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат по справі.

З даним рішенням не погодилася відповідач ОСОБА_2 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апелянт вважає рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема зазначає, що суд під час винесення рішення неповно зясував обставини, що мають значення для справи та не дав оцінки наданим доказам. Також зазначає, що ніяким чином не порушувала право позивача.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що згідно рішення Полтавського районного суду від 18 квітня 2013 року змінено розмір стягуваних аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 200 грн. на ? частину всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але неменше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Вважаючи, що ОСОБА_3 ухиляється від сплати аліментів 28.07.2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду до нього з позовом, за участю третьої особи: Відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції Полтавської області, про стягнення пені за несплату аліментів, в якому просила стягнути з відповідача на її на користь розраховану пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в сумі 23 035 грн. 83 коп. Даний розрахунок позивач провела виходячи з того, що згідно довідки-розрахунку наданої виконавчою службою заборгованість по сплаті аліментів у ОСОБА_3 перед нею станом на 01.06.2014 року становила 8378 грн. 31 коп.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 23 квітня 2015 року зазначений позов ОСОБА_2. залишено без розгляду за її письмовою заявою.

Під час розгляду справи, 07 листопада 2014 року із зустрічним позовом звернувся ОСОБА_3 та прохав провести перерахунок заборгованості по сплаті аліментів, посилаючись на те що на виконанні у ВДВС Полтавського РУЮ перебуває виконавчий лист про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, врахувавши до сплачених аліментів витрати в сумі 3232 грн. 15 коп. за 2013 рік, в сумі 877грн. 35 коп. за 2014 рік, скасувати довідку-розрахунок від 06.05.2014 р. № 8336, видану ВДВС Полтавського РУЮ про наявність заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_3 в сумі 9309 грн. 27 коп. станом на 01.09.2014 року та встановити відсутність заборгованості по сплаті аліментів.

Так, в даній цивільній справі на клопотання ОСОБА_3 була призначена та проведена судово-економічна експертиза.

Згідно висновку експерта №1102 від 30.01.2015 року заборгованість по аліментам, які стягуються з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 згідно рішення Полтавського районного суду від 18.04.2013 року станом на 01.07.2014 року відсутня.

Також до висновку додано таблицю №5 розрахунок, згідно якої, починаючи з лютого 2013 року у ОСОБА_3 дійсно була заборгованість по аліментам 1293 грн. 89 коп. , яка на першому етапі поступово збільшувалась та в серпні 2013 року досягла 1371 грн. 89 коп. В наступних місяцях ОСОБА_3 почав сплачувати аліменти і заборгованість поступово почала зменшуватись і вже в лютому 2014 року становила 115 грн. 54 коп. В березні 2014 року ОСОБА_3 сплатив 1393 грн. і з даного місяця у ОСОБА_3 пішла переплата по аліментам, яка станом на кінець червня 2014 року становила 2066 грн. 26 коп.

Вирішуючи питання щодо скасування довідки - розрахунку державного виконавця про наявність заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_2 , місцевий суд виходив з того, що у відповідності до положень ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець вправі обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів, складати відповідний розрахунок, а відтак така вимога позивача не підлягає до задоволення.

Разом з тим, задовольняючи позов частково, суд виходив з того що у ОСОБА_3 станом на 01.07.2014 року відсутня заборгованість по сплаті аліментів, що стягуються на користь ОСОБА_2, оскільки підтверджується висновком експерта.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого суду виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Відповідно до ч. 1. ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як слідує, наведені норми Закону не містить такого поняття як встановлення певного факту, а отже позовні вимоги ОСОБА_3 про встановлення відсутності заборгованості по сплаті аліментів є безпідставними, а обраний ним спосіб захисту порушеного, на його думку права, не відповідає визначеним законом для такого виду спірних правовідносин способам захисту порушених прав та інтересів.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, але порядок, строки, процедура їх виконання регламентуються спеціальними законами.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну виконавчу службу» правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Відповідно до ч.4 ст.195 СК України та ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

Згідно ч.9 ЗУ «Про виконавче провадження» спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Виходячи із зазначеного, та враховуючи те, що спір виник внаслідок виконання рішення суду про стягнення аліментів за виконавчим листом, що знаходиться на примусовому виконанні відділу державної виконавчої служби, позивач не погоджуючись із нарахованою йому заборгованістю по сплаті аліментів вправі звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Однак, за вирішенням вказаного питання в передбаченому законом порядку боржник ОСОБА_3 зі скаргою на дії державного виконавця не звертався.

Таким чином, встановлюючи відсутність у ОСОБА_3 заборгованості по сплаті аліментів станом на 01.07.2014 року місцевий суд, не звернув увагу, що такий спосіб, не зазначений серед способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст.16 ЦК України.

При цьому, місцевий суд у оскаржуваному рішенні не зазначив жодної норми матеріального права, яка б передбачала можливість захисту цивільного права чи інтересу в обраний спосіб.

Між тим, із змісту зустрічного позову вбачається, що він є фактично запереченням на позов ОСОБА_2, та у звязку із залишенням останнього без розгляду, не підлягає вирішенню у відповідності до розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було ухвалене рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до положень п.4 ч.1. ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст.. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. п. 1, 4 ч.1 ст. 309, 314, 317, 319 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 травня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_5 /підпис/ ОСОБА_6

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області ______ ОСОБА_1