Рішення № 46237132, 07.07.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,

з участю представників банку та ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 12 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

31 жовтня 2014 року ПАТ „Альфа-Банк звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення 158 312, 66 грн. кредитної заборгованості.

Рішенням Рівненського міського суду від 12 травня 2015 року позов задоволено. З відповідачів на користь позивача солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором № 416/08 від 27 березня 2008 року у загальній сумі 158 312, 66 грн., яка складається зі 114 458, 14 грн. заборгованості за кредитом, 35 270, 88 грн. заборгованості за відсотками та 8 583, 64 грн. пені.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що позивач при обчисленні суми боргу (розрахунку заборгованості) не врахував ряд платежів, які здійснювалися позичальником ОСОБА_2 у 2013-2014 рр. й які можуть бути підтверджені випискою про рух коштів.

Сума тіла кредиту, яку позивач хоче стягнути з відповідачів, є на 10000 грн. більшою від справжньої заборгованості, яка насправді має становити 104458, 14 грн. Проте взаємної звірки сторін у справі суд не провів.

Крім того, позивач в односторонньому порядку змінив валюту кредитування, що підтверджується його листом-вимогою за № 90677-102 б/б від 8 жовтня 2014 року.

З наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що нарахування пені за порушення кредитних зобовязань банком проводилося з 1 квітня по 1 травня 2013 року; з 1 травня по 1 червня 2013 року; з 1 червня по 1 липня 2013 року, що свідчить про те, що позивач нараховував відповідачам пеню за цілий місяць плюс перше число наступного місяця.

Покликаючись на ці обставини, відповідач ОСОБА_1 рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і зявилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 3 ст. 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом установлено, що 27 березня 2008 року між ЗАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, правонаступником якого стало ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, і ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № 416/08, за яким ОСОБА_2 отримала в банку кредит у розмірі 200000 грн. під 15,5 % річних строком до 21 березня 2018 року. При цьому строк позовної давності сторонами у договорі був визначений тривалістю у 10 років (а. с. 20-27).

В цей же день для забезпечення виконання кредитних зобовязань між банком і відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 419/08, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобовязання нести солідарну відповідальність із позичальником перед банком. З договору поруки вбачається, що він діє до припинення забезпеченого ним зобовязання позичальника за кредитним договором (а. с. 28).

17 грудня 2012 року ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк уклало з ПАТ „Альфа-Банк договір відступлення прав вимоги, за яким позивач у даній справі отримав право вимоги за кредитним договором № 416/08 від 27 березня 2008 року, що був укладений між ЗАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк і ОСОБА_2 (а. с. 8-19).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки позичальник ОСОБА_2 узяті на себе зобовязання перед банком за укладеним кредитним договором порушила, позивач 8 жовтня 2014 року надіслав обом відповідачам у справі вимогу про дострокове повернення кредиту, а 31 жовтня 2014 року предявив даний позов у суд, в якому просив стягнути з обох відповідачів солідарно допущену станом на 1 вересня 2014 року кредитну заборгованість у загальній сумі 158 312, 66 грн., що складається зі 114 458, 14 грн. заборгованості за кредитом, 35 270, 88 грн. заборгованості за відсотками та 8 583, 64 грн. пені (а. с. 1-3, 35).

Доказів, які б спростовували правильність зробленого банком розрахунку кредитної заборгованості у справі немає.

Доводи відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що позивач при обчисленні суми кредитної заборгованості не врахував деяких платежів, які здійснила позичальник ОСОБА_2 у 2013-2014 рр., доказами не підтверджено.

Кредитний договір сторонами в судовому порядку не оспорений, у звязку з чим він відповідно до правил ст. 204 ЦК України є правомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або декілька осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 554 ЦК у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Із конструкції ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст.555 цього Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що з 30 вересня 2008 року відсоткова ставка за договором про іпотечний кредит № 416/08 від 27 березня 2008 року банком зі згоди позичальника була збільшена з 15,5 до 18 % (а. с. 64).

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду, після збільшення відсоткової ставки за договором про іпотечний кредит зміни в договір поруки № 419/08 від 27 березня 2008 року не вносилися, оскільки в цьому, на думку представника позивача, не було потреби: договір поруки діяв до повного погашення зобовязань за кредитним договором.

Проте частиною 1 ст. 559 ЦК України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У справі відсутні дані, які б свідчили про згоду апелянта як поручителя на зміну забезпеченого зобов'язання та на збільшення у звязку з цим обсягу його відповідальності. В судовому засіданні апеляційного суду представник поручителя категорично заперечив згоду свого довірителя на збільшення обсягу його відповідальності як поручителя.

Крім того, відповідно до п. 5.2. договору поруки № 419/08, який 27 березня 2008 року уклали між собою ЗАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк і поручитель ОСОБА_1, всі зміни і доповнення до цього договору було передбачено приймати за взаємною згодою сторін і укладати їх у простій письмовій формі (а. с. 28 зв.).

Однак таких змін у письмовій формі до договору поруки № 419/08 від 27 березня 2008 року, які б у звязку із збільшенням відсоткової ставки за договором про іпотечний кредит були укладені між позивачем і поручителем, у справі немає.

З матеріалів останньої видно, що заперечуючи проти позовних вимог банку, апелянт як поручитель посилався на збільшення банком відсоткової ставки за кредитним договором після укладення з ним договору поруки (а. с. 49-50).

Проте суд першої інстанції належної уваги на ці заперечення ОСОБА_1 не звернув.

З урахуванням викладеного рішення місцевого суду стосовно апелянта не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що у цій частині підлягає скасуванню.

Позичальником ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 553, 554, 559 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 12 травня 2015 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк до ОСОБА_1 скасувати.

ПАТ „Альфа-Банк у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: