Ухвала суду № 46204761, 06.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6294/15 Справа № 208/8625/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Дячков С. В. Доповідач - Козлов С.П.

Категорія 34

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого: Козлова С.П.,

суддів: Тамакулової В.О., Болтунової Л.М.,

при секретарі: Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 08 травня 2015 року по справі за позовом прокурора міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області, комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" до ОСОБА_2 про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року прокурор міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області та комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" звернувся до суду з таким позовом, посилаючись на те, що у зв'язку з прийняттям генеральним директором комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» ОСОБА_2 незаконного наказу № 5-з від 11.01.2011 р. про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника генерального директора з кадрових питань цього підприємства останньому завдано матеріальну шкоду у розмірі 168 182,40 грн., яку прокурор просив стягнути з відповідача на користь цього підприємства.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 08 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі прокуратура Дніпропетровської області просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів скарги колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення та скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним я орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Як правильно встановлено судом, Заводським районним судом м. Дніпродзержинська 07 червня 2013 року ухвалено рішення, яке набрало законної сили 17 жовтня 2014 року, скасовано як незаконний наказ № 5-з від 11.01.2011 р. генерального директора з кадрових питань» КВП ДМР «Міськводоканал» ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР «Міськводоканал», поновлено ОСОБА_3 на цій посаді з 11.01.2011 р., стягнуто з КВП ДМР «Міськводоканал» на користь ОСОБА_3 150844,80 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2000 грн. моральної шкоди, а всього 152844,80 грн., після чого державним виконавцем Заводського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ 05.11.2013 р. відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виданого 01.11.2013 p. виконавчого листа № 415/4858/12 про стягнення з КВП ДМР «Міськводоканал» боргу на загальну суму 152844,80 грн. та 18.11.2013 р. у зв'язку з невиконанням боржником у строк для добровільного виконання виконавчого листа винесено постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 53,12 грн. і про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 15284,48 грн., тобто загальна сума боргу до стягнення становила 168182,40 грн., яка 09 січня 2014 року за платіжною вимогою № 44 від 08.01.2014 р. була переведена з рахунку КВП ДМР «Міськводоканал» на рахунок ГУДКУ в Дніпропетровській області, що визнано сторонами і підтверджуються наявними у справі доказами.

Позовна заява про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації подана прокурором на підставі ст. 121 Конституції України та ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», які закріплюють обов'язок органів прокуратури представляти та захищати інтереси громадянина або держави в суді, у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом, підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Обираючи форму представництва, прокурор повинен визначити, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави та обґрунтувати необхідність їх захисту.

Згідно ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до положень рішення Конституційного Суду України 3-рп/99 від 08 квітня 1999 р. у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 1-1/99 інтереси держави не можна ототожнювати з майновими інтересами суб'єктів господарювання (державних підприємств і господарських підприємств, а також державної власності у статутному фонді з огляду на необхідність у забезпечення інтересів держави.

В основі інтересів держави завжди є потреба, у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних орган державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним зняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Проте, виходячи з того, що стягнення з колишнього керівника підприємства матеріальної шкоди, пов'язаної з виплатою звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не стосується захисту інтересів держави у тому їх розумінні, яке надане у рішенні Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 р., прокурором не було обґрунтовано в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави та у чому полягає необхідність їх захисту, фінансові витрати, понесені підприємством у зв'язку з виплатою ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не вплинули на обсяг майнових прав та інтересів як держави, так і територіальної громади міста Дніпродзержинська, зазначені витрати є виключно витратами підприємства як самостійного суб'єкта підприємництва, а звернення прокурора із позовом в інтересах КВП ДМР «Міськводоканал» є втручанням в його оперативно-господарську діяльність, що є неприпустимим відповідно до чинного законодавства України, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні заявленого позову, керуючись названими нормами закону.

Доводи прокуратури Дніпропетровської області у скарзі про наявність у прокурора повноважень на звернення до суду з таким позовом не ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні матеріалах справи, фактично зводяться до одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства і рішення Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 р. лише на свою користь, повторного обґрунтування заявлених вимог з викладенням таких же самих обставин і доказів, яким суд дав належну оцінку у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 08 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: