Ухвала суду № 46199809, 30.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2015 року м. Київ К/800/30444/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - Фокіна В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014

у справі № 826/10830/13-а

за позовом Приватного підприємства "Косіба"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2013 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2013 та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

В судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Косіба» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ДП «БАЛУ» за період: лютий, травень 2011 року та ПП «ФІЛО» за період: лютий, травень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 520/2240/13674036 від 21.02.2013, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.6 статті 198, п. 201 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 362 395,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 12.03.2013 прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0003342240, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 362 396,00 грн., в тому числі: за основним платежем в сумі 1 362 395,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 1,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Проте, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ДП «БАЛУ» та ПП «ФІЛО» підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинним документами бухгалтерського обліку, зокрема: актами приймання-передачі виконаних робіт; довідками про вартість виконаних будівельних робіт; податковими накладними; платіжними дорученнями.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угоди позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

На момент здійснення господарських операцій, контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Разом з тим, слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, враховуючи, що взаємовідносини позивача з контрагентами оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також, підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими накладними, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль