Ухвала суду № 46190119, 01.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/574/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю перекладача - ОСОБА_1.,

представника відповідача - Кононєнко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовами до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень ДМС України. № 733-14, № 727-14 від 19.12.2014 р. про відмову у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту та зобов'язання надати захист в Україні.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що ОСОБА_3 проживав в м. Кабул, Афганістан, та не міг відвідувати школу, оскільки остання була зруйнована вибухом. Його друга забрали таліби, тому, побоюючись також бути рекрутованим талібами, позивач був вимушений покинути Афганістан. Так, в Афганістані таліби силоміць рекрутують молодих осіб призивного віку для того, щоб в подальшому використовувати їх в якості живої мішені. У разі відмови вступити до талібану молодих людей очікує смерть. У зв'язку із цим залишатися в Афганістані було небезпечно, тому позивач був змушений покинути країну в пошуках притулку. ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3, яка також звернулася за захистом в Україні. В якості підстави для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, остання зазначила, що на адресу її чоловіка, який займався ювелірним бізнесом, надходили погрози від незнайомих людей, що й зумовило їх покинути Афганістан та звернутись за захистом в Україні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Афганістану, уродженцем м. Кабул, за національністю таджик, за віросповіданням мусульманин-суніт, має середню освіту, яку здобув в Афганістані протягом 1999-2008 рр.

На початку 2008 р. ОСОБА_3 вибув з Афганістану на територію Російської Федерації авіарейсом Кабул (Афганістан) - Баку (Азербайджан) - Москва (Російська Федерація), де пробув 12 годин, після чого виїхав маршрутним таксі в напрямку російсько-українського кордону. Державний кордон перетнув нелегально - пішки поза пунктом пропуску. По прибуттю до м. Києва за допомогою посередника намагався потрапити до країни ЄС, проте через відмову посередника та грошові суперечки залишився в Україні. В березні 2008 р. виїхав до м. Одеси, де 08.04.2008 р. звернувся за захистом до міграційної служби.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_3 міграційною службою відмовлено останньому у визнанні біженцем, після чого позивачем ініційовано процедуру судового оскарження, в результаті чого ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 р. позовну заяву залишено без розгляду (т.І, а.с. 80-81).

24 вересня 2012 р. ОСОБА_3 повторно звернувся за захистом до управління ДМС України в Одеській області в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також, встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, є громадянкою Афганістану, уродженкою м. Кабул, за національністю таджичка, за віросповіданням мусульманка-сунітка та є матір'ю ОСОБА_3.

Територію Афганістану ОСОБА_2 покинула 06.02.2012 р. авіарейсом Кабул (Афганістан) - Москва (Російська Федерація) на підставі національного паспорту та візи до Російської Федерації. Через півдоби перебування на території РФ, позивачка виїхала рейсовим автобусом до російсько-українського кордону. Державний кордон України позивачка перетнула 08.02.2012 р. поза пунктом пропуску, після чого рейсовим автобусом дісталась до м. Одеси. Чоловік позивачки помер на території України 17.05.2013 р. На теперішній час позивачка проживає в м. Одесі разом із донькою та сином ОСОБА_3.

13 квітня 2012 р. ОСОБА_2 звернулася за захистом до управління ДМС України в Одеській області в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Рішеннями ДМС України № 733-14, № 727-14 від 19.12.2014 р. позивачам було відмовлено у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, яка потребують додаткового або тимчасового захисту», як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 цього Закону, відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об'єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості рішень Державної Міграційної Служби України № 733-14, № 727-14 від 19.12.2014 р. та зазначає наступне.

Згідно з Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду №1 від 25.06.2009 р. вказано наступне: Судам слід ураховувати, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 р., Протоколом 1967 року і Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ, слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа - вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із позивачем.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту 1 статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і ви яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на і території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004р. № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по видачі національного паспорту, продовженні терміну його дії, відмовлено в наданні дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянтами не було надано до Управління міграційної служби в Одеській області доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування на батьківщині та доводів щодо відмови країни їх громадянської належності захищати їх права від дискримінації, переслідувань. Крім того, під час розгляду справи, апелянтами також не повідомлено фактів та не надано доказів в обґрунтування наявних побоювань переслідувань або дискримінації особисто їх.

Також, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не володіють інформацією про повідомлені ними випадки переслідування, у зв'язку із чим апеляційний суд погоджується з висновками міграційної служби щодо неправдоподібності покладених в основу заяв фактів.

При цьому, колегія суддів не знаходить обґрунтованими твердження апелянтів про причин, які змусили їх покинути Афганістан, оскільки матеріали справи свідчать про заздалегідь заплановані поїздки, а не про вимушений виїзд внаслідок певних подій.

Таким чином, покладені в основу заяв та позовів історії, з огляду на суперечливість повідомлених фактів, неузгодженість пояснень апелянтів, свідчать про неправдивий характер свідчень, які були використані для отримання захисту в Україні.

У зв'язку із цим та через відсутність умов, передбачених абз.4 п.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість висновків суду першої інстанції про відмову позивачам у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Враховуючи зазначене, судова колегія доходить висновку, що обставини, на які посилаються апелянти, не вказують на наявність у них об'єктивних причин для побоювання стати жертвами переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, не вбачається підстав щодо загрози їх життю, безпеки чи свободі в країні походження.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянтів, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянтів.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 06.07.2015 року

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик