Постанова № 46188083, 15.06.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

15 червня 2015 року Справа № 814/1370/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кворум-Нафта", вул. Гречишникова, 52,Миколаїв,54003

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.04.2015року №0001652208, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КВОРУМ-НАФТА" (далі по тексту також - позивач, Товариство), посилаючись на незаконність оспорюваного повідомлення-рішення, звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області (далі по тексту також - відповідач, ДПІ, контролюючий орган) №0001652208 від 16.04.2015 в частині визначення грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1519166,00 грн. та штрафними санкціями в сумі 759583,00 грн..

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що підставою визначення позивачу податкових зобов'язань слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та його постачальником - ТОВ «Лівіндзор» у жовтні-грудні 2014 року.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кворум-Нафта» перебуває на податковому обліку у ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області. Основними видами діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля паливом.

З 04.03.2015 по 18.03.2015 Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області проводилась документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «КВОРУМ-НАФТА», результати якої оформлені актом № 20/14-03-22-08/32938047 від 01.04.2015 (далі по тексту також - акт).

На підставі акта та за наслідками розгляду заперечень на акт перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0001652208 від 16.04.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 5019978 грн. та застосовано штрафних санкцій на суму 2509989 грн..

ТОВ «Кворум-нафта» звернулось до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області із заявою про застосування податкового компромісу. Рішенням відповідача від 24.04.2015 №242/10/14-03-22-08-21 погоджено застосування податкового компромісу частково: на суму 3500812 грн. та списано штрафних санкцій у звязку із застосуванням податкового компромісу на суму 1750406 грн.. Після застосування процедури податкового компромісу неузгодженою залишилась сума основного платежу 1519166 грн. та 759583 грн. штрафних санкцій.

В акті перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем п. 187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1, п.201.4, п.201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого: завищено податковий кредит по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Лівіндзор» у жовтні-грудні 2014 року (у жовтні 2014 року на суму 1313362 грн.; у листопаді 2014 року на суму 38410 грн.; у грудні 2014 року на суму 167394 грн.).

Підставою для визначення контролюючим органом податкових зобовязань слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій ТОВ «Кворум-Нафта» з ТОВ «Лівіндзор», що грунтується на судженнях про недостатність у контрагента трудових ресурсів для здійснення господарських операцій, неможливість встановлення походження та зберігання товару, відсутність ТОВ «Лівіндзор» за місцезнаходженням. При цьому, в обґрунтування таких висновків контролюючий орган посилався на інформаційно-аналітичний лист ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 18.12.2014, в якому зазначається, що ТОВ «Лівіндзор» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.187.1 ст. 187 Подактового кодексу України (далі по тексту також - ПК України) датою виникнення податкових зобовязань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента субєкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності субєкта господарювання, яких виконав зобовязання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП Армавір до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 по справі Булвес проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З врахуванням наведеного суд не погоджується з позицією відповідача про безтоварність господарських операцій в звязку наявністю в ЄДР запису про відсутність ТОВ «Лівіндзор» за місцезнаходженням в серпні 2014 року, оскільки правовідносини між ТОВ «Кворум-нафта» та ТОВ «Лівіндзор» відбувались у вересні 2014 року, а в цьому періоді, як зазначено в акті перевірки, ТОВ «Лівіндзор» мав стан « 0» - платник за основним місцем обліку. Крім того, згідно довідки ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22.04.2015 ТОВ «Лівіндзор» не має заборгованості зі сплати податків, зборів, платежів, що контролюються ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо незначного штату працюючих осіб та недостатності матеріально-технічної бази ТОВ «Лівіндзор», оскільки відображення у звітності певної кількості працюючих не є доказом неможливості виконання робіт (послуг), оскільки однозначно не вказує на фактичну відсутність у платника трудових ресурсів, в тому числізалучених на підставі цивільно-правових угод. Підпунктом 75.1.2. Податкового Кодексу України передбачено право податкового органу перевірити в рамках документальної або фактичної перевірки оформлення трудових відносин з працівниками певного платника, однак такої перевірки органами ДПС зроблено не було, оскільки в акті перевірки міститься посилання лише на інформаційно-аналітичний лист ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 18.12.2014. Не перевірялась також і фактична наявність матеріально технічних ресурсів ТОВ «Лівіндзор» для здійснення господарської діяльності, хоча такі повноваження податкового органу передбачені п. 20.1.9.Податкового Кодексу України (органи ДПС мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки). Крім того, укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка послуг (товарів) та виконується певний обсяг робіт. До того ж, відповідач не довів неможливості здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лівіндзор» шляхом залучення інших осіб (матеріальних ресурсів) за цивільно-правовими угодами.

Згідно із ст.185 Податкового кодексу України обєктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг. Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобовязань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу, у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції на підставі вивчення первинних документів платника податків та дослідження факту товарності операції через проведення фактичної перевірки наявності отриманих товарів/послуг.

Як зазначено в акті перевірки, позивачем включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по операціях з ТОВ «Лівіндзор» на загальну суму 1519166 грн. в тому числі у жовтні 2014 року у сумі 1313362 грн., у листопаді 2014 року у сумі 38410 грн., у грудні 2014 року у сумі 167394 грн.

Зазначені господарські операції відбувались на підставі договору поставки № 5/9 від 05.09.2014 та видаткових накладних, які були надані до перевірки. Зміст господарських операцій з придбання товару зазначений на стор. 40-91 акта перевірки, що свідчить про те, що всі документи, що підтверджують зміст та обсяг господарських операцій між ТОВ «Кворум-нафта» та ТОВ «Лівіндзор», були надані до перевірки в повному обсязі.

Зокрема, на підставі наявних у справі документів судом встановлено, що ТОВ «Лівіндзор в серпні 2014 року поставив ТОВ «Кворум-нафта» товару на суму 9114999,99 грн. (в т.ч. ПДВ 1519166,66 грн.). Протягом листопада - грудня 2014 року ТОВ «Кворум-нафта» оплачено 1 610 175 грн.. Також ТОВ «Кворум-нафта» під час перевірки було надано пояснення щодо зберігання придбаного товару, які відображені на стор. 91 акта перевірки. Так під час перевірки позивач надавав перевіряючим письмові пояснення (лист від 18.03.2015 р. № 9760/10), в яких зазначав, що придбаний товар зберігався на складі постачальника. Таким чином, під час перевірки встановлено місце зберігання придбаного позивачем товару, що суперечить зазначеному на стор.93 акта висновку про не встановлення місця зберігання товару. Під час перевірки Позивач в листі від 18.03.2015 № 9760/10 зазначав, що підставою для зберігання товару на складі постачальника є пункт 2.2. Договору поставки №5/9 від 05.09.2014, відповідно до якого покупець зобовязується прийняти товар протягом 90 днів з моменту отримання повідомлення постачальника, яке в свою чергу є погодженням заявки покупця. Відповідно до пункту 2.3. цього ж договору відвантаження товару покупцю здійснюється за заявкою покупця. Зберігання товару на складі ТОВ «Лівіндзор» підтверджується договором оренди, укладеним між ТОВ «Лівіндзор» (орендар) та ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) від 01.09.14 № 01-09/14, актом приймання-передачі від 30.09.2014 р., листуванням між позивачем та ТОВ «Лівіндзор».

Суд також відхиляє заперечення відповідача щодо неможливості зберігання товару у нежитловому приміщенні за адресою Київська обл. м.Ірпінь, смт.Гостомель, вул. Чкалова, 41, оскільки наданий відповідачем витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна містить лише перелік обєктів нерухомого майна, переданого в іпотеку власником майна ФОП ОСОБА_1 З наданих відповідачем документів не вбачається чи входить нежитлове приміщення, що було предметом договором оренди, укладеним між ТОВ «Лівіндзор» (орендар) та ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) від 01.09.14 № 01-09/14, до майна, зазначеного у наданих відповідачем витягах. Передача майна в іпотеку не обмежує права власника майна на укладення договорів оренди щодо цього майна без його відчуження.

На підтвердження походження товару, який був предметом договору поставки № 5/9 від 05.09.2014 між ТОВ «Кворум-нафта» та ТОВ «Лівіндзор» позивачем надано копії інвойсів з відмітками митниці. Інвойси, виставлені ТОВ «Лівіндзор», підтверджують, що товар, який був предметом поставки між ТОВ «Кворум-нафта» та ТОВ «Лівіндзор», ввезений ТОВ «Лівіндзор» на митну територію України під митним контролем. Ввезення ТОВ «Лівіндзор» товару на митну територію України також підтверджується змістом акта перевірки та наданими позивачем копіями митних декларацій ТОВ «Лівіндзор».

Щодо інкримінування субєкту господарювання порушень п.187.1 ст.187, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України, суд зазначає наступне:

Податковий Кодекс України не обмежує права платника податку на суми податкового кредиту в залежності від кількості податкових накладних за один день, виписаних на виконання умов договору контрагентами Так, згідно із п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобовязань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Поняття «кожне повне або часткове постачання товарів/послуг» нормами Податкового Кодексу не встановлено, тобто повинно розглядатись відповідно умов договору, що складений контрагентами. Так, умовами п.1.2. Договору поставки №5/9 від 05.09.2014 року прямо передбачено, що Постачальник ТОВ «Лівіндзор» передає у власність Покупця товар однією або окремими партіями. Як вбачається з наданих позивачем накладних, фактично товар надавався протягом дня за декількома видатковими накладними, на підставі яких продавцем надано відповідну кількість податкових накладних, складених та датованих у відповідності з нормами п.187.1 ст.187, п.201.4, п.201.7 ст. 201 Податкового Кодексу України.

На думку суду, позиціонування правовідносин між позивачем та ТОВ «Лівіндзор» як порушення податкового законодавства в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Таким чином, висновки контролюючого органу про можливу безтоварність господарських операцій та порушення позивачем норм Податкового кодексу України базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав до суду податкові накладні, видаткові накладні, розрахункові документи, докази зберігання та походження товару, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «Лівіндзор», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської діяльності.

Отже, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про можливу безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лівіндзор» є бездоказовими.

Таким чином, відповідач - суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області від 16.04.2015 року № НОМЕР_1 в частині визначення грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму основного платежу 1519166 гривень та застосування штрафних санкцій на суму 759583 гривень.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВОРУМ-НАФТА" (ідентифікаційний код 32938047) 487 гривень 20 копійок в рахунок відшкодування судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний