Рішення № 46182415, 25.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2015Справа №910/9229/15

За позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання договору укладеним

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Бублик В.М.(дов. від 30.12.2014)

Від відповідача: Козак Н.В.(дов. від 24.06.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про визнання договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України укладеним.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.04.2015 порушено провадження у справі №910/9229/15 та призначено до розгляду на 20.05.2015.

20.05.2015 в судовому засіданні оголошено перерву на 11.06.2015 для подання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 11.06.2015 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 25.06.2015.

В судове засідання 25.06.2015 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 25.06.2015 також прибув, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ПО ГАЗОПОСТАЧАННЮ ТА ГАЗИФІКАЦІЇ «СУМИГАЗ» (надалі - позивач) є суб'єктом господарювання, основними видами діяльності якого є постачання та розподіл природного газу за регульованим тарифом, які проводяться згідно Статуту товариства та норм чинного законодавства на підставі виданих ліцензій - Ліцензія серія АЕ №295554 від 27.03.2015 на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, Ліцензії серія АЕ №295555 від 27.03.2015 на постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом. Згідно п.2.2. Статуту ПАТ «Сумигаз», як спеціалізоване підприємство газового господарства, на підставі Правил безпеки систем газопостачання України (затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01.10.1997 №254, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.05.1998 за №318/2758) здійснює технічне обслуговування і експлуатацію газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу, виконання ремонтів газопроводів, газових приладів і пристроїв, локалізацію і ліквідацію аварійних ситуацій.

На замовлення та за кошти відповідача - публічного акціонерного товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі ПАТ «НАК» Нафтогаз України», відповідач) - збудовані підвідний газопровід до Нова Слобода Путивльського району Сумської області; газопроводи по вул. Молодіжна, 1Травня, Партизанська, Леніна, Радянська Нова Слобода Путивльського району Сумської області; газопроводи до топкової школи, до монастиря, вул. Набережна, Пролетарська, Свердлова Нова Слобода Путивльського району Сумської області; газопроводи до келій, вул.Руднєва, Деревенська Нова Слобода Путивльського району Сумської області. Відповідно до чинного законодавства ПАТ «НАК» Нафтогаз України» є власником майна, а саме - підвідного газопроводу до Нова Слобода Путивльського району Сумської області; газопроводів по вул. Молодіжна, 1Травня, Партизанська, Леніна, Радянська Нова Слобода Путивльського району Сумської області; газопроводів до топкової школи, до монастиря, вул. Набережна, Пролетарська, Свердлова Нова Слобода Путивльського району Сумської області; газопроводів до келій, вул. Руднєва, Деревенська Нова Слобода Путивльського району Сумської області, які входить до складу ЄГТСУ.

Позивач зазначає, що 01.01.2013 набули чинності зміни до Закону № 2467-VI, згідно з якими експлуатація складових ЄГТСУ здійснюється виключно газорозподільними або газотранспортними підприємствами (ч.5 ст.7-1). Власники складових ЄГТСУ зобов'язані передати належні їм складові ЄГТСУ у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових.

У зв'язку з наведеним, позивач наголошує, що оскільки відповідач є власником складових ЄГТСУ та при цьому не є газотранспортним або газорозподільним підприємством він за положеннями частинами 4 та 5 статті 7-1 Закону № 2467-VI зобов'язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи.

Проте суд не погоджується з такими твердженнями позивача, у зв'язку з наступним:

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Як на підставу звернення до суду з вимогами визнати укладеним договір на експлуатацію складових ЄГТС Позивач посилається на положення ч.4 ст.71 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та Постанови від 07.03.2013 № 228 Національної комісії що здійснює державне регулювання у сфері енергетики «Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)» (далі також Типовий договір).

Відповідно до ч. 4 ст.71 вказаного Закону власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані забезпечити надійну та безпечну експлуатацію Єдиної газотранспортної системи України згідно з вимогам законодавства та правилами технічної експлуатації. У разі невиконання зазначених вимог власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані передати належні їм складові Єдиної газотранспортної системи України у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових.

Затвердження Типового договору на експлуатацію складових ЄГТС відповідно до ст.15 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» віднесено до повноважень НКРЕ, керуючись якими остання Постановою від 07.03.2013 № 228 затвердила Типовий договір на експлуатацію складових ЄГТС.

Суд зазначає, що чинним законодавством України закріплений принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст.179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Проте суд наголошує, що чинне законодавство не містить прямої вказівки щодо обов'язку відповідача укладати з позивачем виключно договори на експлуатацію належних відповідачу складових ЄГТС.

Отже відповідач, як власник складових ЄГТС, не обмежений законодавством у розпорядженні належними йому складовими ЄГТС шляхом укладання виключно договору на їх експлуатацію: такі складові можуть, зокрема, бути передані у користування або у господарське відання чи у власність газорозподільному/газопостачальному підприємству.

Діяльність ПАТ «Сумигаз» з розподілу природного газу регулюється Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затвердженими Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010 № 12 (далі також Ліцензійні умови).

Пунктом 2.1.1 вказаних Ліцензійних умов передбачено, що однією з достатніх підстав для провадження господарської діяльності з розподілу природного газу є наявність у ліцензіата (в даному випадку ПАТ «Сумигаз») розподільних мереж, які перебувають у його власності чи користуванні. Вимог щодо передачі складових ЄГТС у експлуатацію на підставі Типового договору, затвердженого НКРЕ. Ліцензійні умови взагалі не містять.

Зазначена норма Ліцензійних умов в сукупності з вимогами Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» дають підстави Відповідачу стверджувати, що укладання договору на експлуатацію складових ЄГТС у відповідності до Типового договору, затвердженого Постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228, не є єдиною виключною обов'язковою умовою регулювання відносин між сторонами, пов'язаних з користуванням газорозподільними об'єктами ЄГТС.

Таким чином, оскільки спірний Договір на експлуатацію складових ЄГТС, визнання укладеним якого є предметом спору у справі № 910/9229/15:

- не базується на державному замовлені;

- не є обов'язковим для укладання в силу прямої норми закону;

- жодних попередніх домовленостей та/або угод щодо укладання спірного договору сторони не заключали,

то законні підстави зобов'язувати відповідача укладати спірний договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України відсутні.

Крім того суд зазначає, що на сторінці 4 своєї позовної зави ПАТ «Сумигаз» зазначає, що спірний договір на експлуатацію складових ЄГТС «...не порушує прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб».

Однак, таке твердження позивача не відповідає дійсності з огляду на наступне.

З умов спірного договору вбачається, що переданий в експлуатацію газопровід використовується позивачем у своїй господарській діяльності з розподілу та постачання природного газу для споживачів.

Використовуючи газопровід, позивач зобов'язується утримувати його у належному технічному стані відповідно до вимог чинного законодавства та правил безпеки (розділ IV, Додаток 2 до спірного Договору).

Вказаний газопровід використовується ПАТ «Сумигаз» для надання послуг з розподілу та постачання природного газу споживачам.

Складовою відпускної ціни на природний газ для споживачів є вартість послуг з транспортування та постачання природного газу відповідно до п.1.3 Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою НКРЕ від 04.09.2002р. № 983.

Пунктом 4.1 зазначеної Методики встановлено, що основними аналітичними показниками при визначенні тарифів на послуги з транспортування і постачання природного газу є витрати підприємства, які відповідно до п.2 цієї Методики в значній мірі залежать від обсягу робіт при обслуговуванні, утриманні і експлуатації систем газопостачання.

Тобто витрати, пов'язані з технічним обслуговуванням, утриманням та експлуатацією систем газопостачання, є складовою тарифу на транспортування природного газу газорозподільними трубопроводами, який, в свою чергу, є складовою ціни на природний газ для споживачів.

Отже чинним законодавством передбачена компенсація газорозподільним (газопостачальним) підприємствам витрат, пов'язаних з технічним обслуговуванням складових ЄГТС.

Позивач не використовує вказаний газопровід у своїй діяльності та не отримує прибутку, пов'язаного з правом власності на цей газопровід. Більш того, витрати відповідача, пов'язані з оплатою на користь позивача за експлуатацію останнім газопроводу за спірним Договором, не мають джерел компенсації (погашення), тоді як чинне законодавство передбачає компенсацію саме позивачу витрат на експлуатацію об'єктів ЄГТС.

Також, у пункті 6.1 розділу VI спірного Договору позивач зазначив, що «Цей договір є укладеним і набирає чинності з 12.05.2013 та діє до 31.12.2019 ».

Однак, така редакція спірного договору суперечить положенням ст.187 Господарського кодексу України, якою передбачено, що днем укладання відповідного господарського договору є день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору.

Крім того, строк дії договору між сторонами не узгоджений, а позивачем не надано жодного обґрунтування щодо встановленого у спірному договорі строку його дії.

Також суд зазначає, що у пункті 1 розділу III спірного договору позивачем визначена вартість послуг (робіт) за цим договором, яка складає 92 737, 23 грн., крім того ПДВ - 18 547,45 грн. за один календарний рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Однак вказана у спірному договорі ціна (вартість робіт/послуг) між сторонами не узгоджена, а позивачем не обґрунтована.

Враховуючи, що витрати позивача, пов'язані з технічним обслуговуванням газопроводів покриваються за рахунок включення витрат на таке обслуговування до тарифу на розподіл природного газу, який є складовою ціни на природний газ для споживачів, тому визначена у спірному договорі ціна є абсолютно необгрунтованою та не може бути встановлена у спірному договорі.

При цьому у Типовому договорі на експлуатацію складових ЄГТС, затвердженому Постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228, у відповідності до якого позивач вимагає визнати укладеним спірний Договір, не встановлена умова щодо встановлення вартості робіт/послуг з розрахунку на календарний рік.

Редакція п.2.4. розділу II спірного Договору взагалі не відповідає умовам Типового договору на експлуатацію складових ЄГТС, затвердженому Постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228.

Відповідно до речення 1 ч. 1 ст. 187 ГК України судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів:

- за державним замовленням,

- договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо:

1) це передбачено угодою сторін;

2) якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на

підставі укладеного між ними попереднього договору.

Між позивачем та відповідачем відсутні будь - які угоди, у тому числі попередні договори, у силу яких відповідач був би зобов'язаний укласти договір про експлуатацію складових газотранспортної системи.

Таким чином, вимога позивача зобов'язати відповідача укласти Договір про експлуатацію складових газотранспортної системи є неправомірною, не ґрунтується на фактичних обставинах справи та фактично, являє собою зловживання правом на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно зі частиною 2 цієї статті, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

На підтвердження факту погодження сторонами істотних умов договору позивач не надав до суду жодних належних та обґрунтованих доказів (офіційне листування сторін, тощо).

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Як встановлено судом, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 06.07.2015