Ухвала суду № 46130781, 19.10.2011, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/256/11 Справа № 22ц-9029/11 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2011 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Осіяна О.М.,

суддів - Костюченко Н.Є., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Лещинській О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк»

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2011 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2011 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» ставить питання про скасування рішення суду та задоволення позову посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено із порушенням норм матеріального права та без врахування обставин у справі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін із наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенн позову суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем та ОСОБА_2 02.06.2006 року був укладений договір № DNP0GK00000035, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 151 000 гривень на придбання нерухомості, а також 30200 гривень на оплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати в розмірі 0,55%, із кінцевим терміном повернення кредиту 02.06.2026 року.

Проте, на порушення умов Договору, відповідач належним чином не виконав зобов'язання, передбачені цим Договором. Відповідно до розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 02.06.2006 року сума заборгованості складав 151 000 грн. (а.с.4-5). Як вбачається із цього ж розрахунку впродовж дії кредитного договору за період із 02.06.2006 року до 22.05.2009 року, поточний залишок позичальника по кредиту неодноразово змінювався в сторону збільшення, а саме: із залишку у сумі 149 250,08 грн. станом на 11.05.2007 року збільшився 02.06.2006 року до 150 758,79 грн., із залишку у сумі 147202 грн. станом на 13.05.2008 року вже 30.05.2008 року збільшився до 148 712 грн.

Суд обґрунтовано вказав, що позивачем не надано будь-яких платіжних доручень, інших розрахунково-касових документів від відповідача, як позичальника, що свідчили б про здійснення Банком банківським операцій, траншів на сплату платежів в межах суми кредитного ліміту, у зв'язку із чим, суд вважав недоведеними доводи позивача щодо фактичного виконання зі своєї сторони умов п.1.1. Кредитного договору та одержання позичальником кредитних коштів у сумі 181 200 грн., у зв'язку із чим не прийняв як належний доказ наданий розрахунок у підтвердження існуючої у позичальника заборгованості за кредитним договором у пред'явленому до стягнення розмірі.

Згідно банківської виписки по рахунку № 29090050215338, відкритому позичальнику банком у відповідності до п.1.2 кредитного договору для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості, наданої банком за період із 01.01.2005 року по 10.03.2010 року суд встановив, що на погашення заборгованості відповідачкою у терміни та розмірах, визначених п.1.1. Договору, у повному обсязі сплачувалися належні до погашення платежі включно до 31.03.2009 року (а.с.56-59).

Також відповідно до п.2.3.7. Кредитного договору, сторони погодили, що Банк має право стягнути Кредит до настання дати, передбаченої п.1.1. даного договору, у т.ч. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, але при настанні умов, передбачених п.2.3.3. Кредитного договору.

Згідно до п.п. 2.3.3. п.2.3. договору, у разі порушення Позичальником зобов'язань, передбачених умовами даного договору, банк має право на власний розсуд або здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальнику відповідного повідомлення (п.п.п. «в»), або розірвати договір у судовому порядку (п.п.п. «б»), або змінити умови договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається, за умовами цього договору, що строк виконання настає у зазначені у повідомленні дату. На цю дату Позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування (п.п.п. «а»).

Будь-яких належних доказів у підтвердження надісланого в порядку п.2.3.3. Кредитного Договору ОСОБА_2 повідомлення про зміну, встановленого п.1.1 Договору терміну повернення кредиту позивач у судовому засіданні не надав.

У забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредиту, наданого у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 151 000 грн. та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1% (п..2), 02 червня 2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки № DNP0GK00000035, згідно із яким відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно: домоволодіння загальною площею 63,9 кв.м., розташоване за адресою: місто Дніпропетровськ, вул. Петряєва Платона, будинок 34, що належить їй на праві власності.

Відповідно до п. 18.8.1 договору іпотеки № ОНР0ОК00000035, сторони дійшли згоди, що з метою задоволення своїх вимог, Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених Кредитним Договором, вони не будуть виконані.

Оцінивши надані докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності, суд прийшов до висновку, що позивач не довів ні обставин виконання зі своєї сторони умов п. 1.1. Кредитного договору щодо надання позичальнику кредитних коштів у сумі 181 200 грн., ні обов'язку позичальника їх достроково повернути. Суд вважав, що реалізація позивачем права на звернення до суду із вимогою дострокового стягнення за рахунок предмета іпотеки заборгованості по кредиту, термін повернення якої в силу положень п.2.3.3. Кредитного договору для позичальника не настав, є такою, що не відповідає порядку, визначеному умовами п. 18.8.1 Договору іпотеки, у зв'язку із чим позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованими.

А тому із врахуванням умов договору та посилаючись на вимоги ст.ст. 526,589,610,612, 1054 ЦК України, Закону України «Про іпотеку» відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд порушив норми матеріального та процесуального права є безпідставними.

Суд вказав на відсутність належних, допустимих та достовірних доказів невиконання відповідачкою умов кредитного договору. На такі докази позивач не посилається і в апеляційній скарзі. Доводами скарги є лише перелік правових норм, які застосував і суд першої інстанції, та вимога задовольнити позов. Суд у рішенні повністю обґрунтував свої висновки щодо обставин у справі та наданих доказів.

Крім того, суду апеляційної інстанції надано копію заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2010 року, яке набрало законної сили. Відповідно до цього рішення суду визнано недійсним п.2.3.1 кредитного договору № DNP0GK00000035 від 02 червня 2006 року, укладеного між сторонами, щодо права банку збільшувати в односторонньому порядку розмір процентної ставки за користування кредитом. Цим рішенням встановлено факт застосування в період дії кредитного договору права банку збільшувати в односторонньому порядку розмір процентної ставки.

Це підтверджує висновки суду першої інстанції про неналежність доказів - наданого розрахунку банку про існуючу у позичальника заборгованість за кредитним договором у пред'явленому до стягнення розмірі.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що відсутні підстави для зміни чи скасування судового рішення, передбачені ст.309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307,308, 315 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: