Ухвала суду № 46105115, 24.06.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/3627/15 Головуючий 1 інст.- Золотарьова Л.І.

Справа № 640/3403/14-ц

Категорія: сімейна Доповідач -Яцина В.Б.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. Харків.

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Яцина В.Б.

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2

за участю секретаря : Костюченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл сумісного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, із відступленням від засад рівності часток, припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, спільно нажиту під час шлюбу з ОСОБА_3

В обґрунтування своїх вимог послався на те, з 1987 року він проживав однією сім'єю з відповідачем. Спільних дітей у них не було. 20 червня 1987 вони зареєстрували шлюб. Сімейне життя з відповідачем не склалося і 15 квітня 2011 рішенням суду шлюб між ними був розірваний. В період шлюбу за свої спільні кошти вони придбали спірну квартиру, яка була були оформлена на ім'я відповідача.

Відповідач позов не визнала і у травні 2014 року звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила:поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, із відступленням, на підставі ст. 70 СК України, ст. 372 ЦК України, від рівності часток подружжя у спільному майні, визнавши за ОСОБА_3 право власності на 85/100 квартири АДРЕСА_2, а за ОСОБА_4 право власності на 15/100 частини спірної квартири; в силу ст. 365 ЦК України, припинити право ОСОБА_4 на 15/100 часток у спільному із ОСОБА_3 майні - спірної квартири; згідно зі ст. 365 ЦК України, стягнути з ОСОБА_3 на депозитний рахунок суду вартість 15/100 частини спірної квартири - 57 750,00 грн. у якості компенсаційної виплати ОСОБА_4 у зв'язку І5 припиненням його права власності; визнати за ОСОБА_3 право власності в цілому на всю спірну квартиру. В обґрунтування своїх вимог послалася на те, що після укладенні шлюбу із ОСОБА_5 20.06.1987 року та до заселення у спірну квартиру в 1990 році, подружжя ОСОБА_5 проживало квартирі матері ОСОБА_4 (м. Харків, Стадіонний проїзд, гостинна кімната). Кошти за кооперативну квартиру вносила особисто вона, оскільки у ОСОБА_4 не було коштів для сплати першого та інших внесків. Перший внесок було нею зроблено 07.06.1988 року в розмірі 2900 рублів. Вказані гроші вона отримала від свого попереднього чоловіка ОСОБА_6 в якості компенсації за 1/2 частини квартири, де вони разом проживали до укладення шлюбу з ОСОБА_4 В повному обсязі пайовий внесок за кооперативну квартиру АДРЕСА_2 було виплачено 31.12.1992 року. Усі платежі здійснювались особисто нею, про що свідчать її підписи на відповідних платіжних документах, проте оскільки на той час членом кооперативу був ОСОБА_4 - кошти сплачувались від його імені. З 1986 р. по 1992 р. ОСОБА_4 систематичною трудовою діяльністю не займався взагалі. Станом на грудень 1989 року та січень 1990 року ОСОБА_4 не мав будь-яких значних заощаджень, яких би вистачило на внесення коштів на сплату пайового внеску за кооперативну квартиру або будь-які інші витрати. С 1992р. по 1995р. ОСОБА_4 займався трудовою діяльністю епізодично, працював різноробочим. С 1995р. ОСОБА_4 взагалі закінчив займатися трудовою діяльністю, оскільки почав зловживати алкогольними напоями, та, фактично, за окремими винятками, ОСОБА_4 не працював до 2009 р. Утримання нею квартири здійснювалось виключно за власний рахунок, без фінансової або трудової участі ОСОБА_4, який не дбав про спільне майно за час шлюбних стосунків із ОСОБА_4 JI.O. та витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. ОСОБА_4 зловживав спиртними напоями, систематично порушував громадський порядок, провокував сварки та бійки з нею. Усі видатки не тільки на виплату пайового внеску на кооперативну квартиру, а й на утримання вказаного житла, сплату комунальних послуг, у період з 07.06.1988 по 2014 рік несла вона. З січня 2003 року ОСОБА_4І фактично не проживав з нею, шлюбні відносини фактично припинились. При цьому, квартира АДРЕСА_3 «а» в смт Гути Богодухівського району Харківської області є її приватною власністю (дарунок), та проживання ОСОБА_4 у вказаному житлі після припинення шлюбних стосунків у січні 2003р. стало можливе лише із її доброї волі, через відсутність у ОСОБА_4 будь-якого житла та коштів для його придбання чи оренди. На підставі вищевикладених підстав при поділі майна подружжя просила відступити від рівності часток.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, у задоволенні зустрічного позову просили відмовити. Позивач зазначив, що з червня 1987 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. В цей час він працював водієм автовантажником на овочевій базі на підприємстві «ОРС НОД-2», з отримував заробітну плату у розмірі 160 - 170 руб. В 1989 році він був членом кооперативу, та стояв в черзі на отримання спірної 2-х кімнатної квартири. Перший внесок він з дружиною спільно зробили в 1989 році. Дружина також працювала. Кожного місяця вони спільно сплачували пайові внески. В 1992 році він з дружиною сплатили внесок повністю. Потім робили ремонт квартири, приблизно в 2007 році ремонт вже закінчили повністю. Шлюбні відносини припинились в 2011 році, коли відповідач його речі викинула з квартири. Підстави для зменшення частки його спільної сумісної власності на квартиру відсутні, оскільки він також багато коштів вкладав у внески за кооперативну квартиру, також робив ремонт, все це робилось спільно. В 2002 році він прописався в м. Богодухові для догляду вітчима відповідачки, який в 2005 році помер. Зараз він проживає на найманій квартирі, іншого житла у нього немає.

Представник позивача також зазначив, що відсутність коштів на ощадній книжці позивача не є достовірним доказом того, що позивач їх взагалі мав, оскільки позивач заробітну плату одразу знімав з книжки, частина яких йшла на погашення пайових внесків, сплату послуг. Спиртними напоями позивач не зловживав.

Відповідачка та її представник зустрічний позов підтримали, у задоволенні первісного позову просили відмовити. Відповідачка зазначила, що в червні 1989 році вона зареєструвала шлюб з відповідачем. У неї від попереднього шлюбу були син та донька. Після реєстрації шлюбу вона з позивачем проживали у нього в квартирі по вул. Стадіонній. Потім відповідач став на чергу для отримання квартири в кооперативі. В кінці 1987 року вона у колишнього чоловіка попросила половину вартості їх спільної квартири. Він дав їй 2900 руб. при свідках. В 1988 році вона сама внесла ці кошти як пайовий внесок, кожного місяця вносила кошти. В 1992 році пайовий внесок був сплачений повністю. Відповідач кошти не вносив, оскільки він пиячив, все пропив, практично не працював. В 2003 році відповідач добровільно поїхав в с. Гути в Харківській області. Оскільки він був з її вітчимом, вона просила доглянути його. Доглядав він вітчима декілька місяців. В 2003 році вона оформила приватизацію квартири по вул. Н.Ужвій. Право власності на домоволодіння в с. Гути, у якому проживав вітчим, зареєстровано за нею.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Держави судовий збір у розмірі 89 (вісімдесят дев'ять) грн. 99 коп. Після набрання рішенням суду законної сили зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області повернути ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, кошти внесені нею, згідно з квитанцію від 12.03.2015 р., на депозитний рахунок Київського районного суду м. Харкова (отримувач коштів ТУ ДСА України у Харківській області, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код отримувача 26281249, код банку отримувача 851011, рахунок отримувача 37318008000164), у розмірі 57750 (п'ятдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задовольнити в повністю. При цьому послалася на те, що рішення районного суду не відповідає вимогам ст.ст. 213, 214, 215 ЦПК України, неповно з?ясував обставини справи, не застосував норми матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, ст.ст. 70, 71 СК України, ст.ст. 365, 372 ЦК України. Суд не взяв до уваги та не надав належну оцінку фактам, якими ОСОБА_3 обґрунтувала свої зустрічні вимоги: кошти за кооперативну квартиру вносила особисто ОСОБА_3, у відповідача по справі не було грошей для сплати першого та інших внесків, що підтверджується нотаріально посвідченої заявою громадянина ОСОБА_6 від 02.09.2011 року і його показаннями свідка, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.05.1986 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу та поділ майна; що повністю пайовий внесок за спірну кооперативну квартиру було виплачено 31.12.1992 року і усі платежі здійснювалися особисто ОСОБА_8, про що свідчать її підписи на відповідних платіжних документах, що було причиною переведення ОСОБА_4 паю на ім?я ОСОБА_3І, а ОСОБА_4 було виключено зі складу ЖБК «Флора-17», а ОСОБА_8 набула членства в цьому кооперативі ще до повної сплати паю, внаслідок чого не мав право на пайовий внесок або його частку. Суд також не взяв до уваги, що ОСОБА_4 з січня 2003 року не проживав разом з ОСОБА_8 у спірній квартирі, а був прописаний та проживав у ІНФОРМАЦІЯ_2, у звязку з чим не брав і не міг брати участі в утриманні спірної квартири, не дбав про матеріальне забезпечення родини, переклавши увесь тягар утримання нерухомого майна протягом 12 років на ОСОБА_3 Суд безпідставно відхилив показання свідків ОСОБА_9 стосовно обставин передачі ОСОБА_3 грошей для сплати пайового внеску за спірну квартиру та ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 стосовно часу фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не проживання ОСОБА_4 у спірній квартирі протягом 12 років, відомості про те, що ОСОБА_4 за час шлюбних відносин з ОСОБА_3 не дбав про матеріальне забезпечення сім?ї, витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім?ї, систематично зловживав алкогольними напоями, продавав та пропивав речі. Суд також безпідставно не взяв до уваги письмові докази про звільнення ОСОБА_4 з роботи через появу на робочому місці у стані алкогольного спяніння та характеристику на ОСОБА_4 з АТБ «Кемпінг». Також не було надано судом належної оцінки фактам наявності у ОСОБА_15 на час придбання спірної квартири та під час шлюбних відносин значних грошових заощаджень на ощадній книжці та відсутності будь-яких підтверджених належними та допустимими доказами грошових заощаджень у ОСОБА_4 Крім того, ОСОБА_3 не довів свого належного відношення до матеріального забезпечення сім?ї, він не спростував факти витрачання спільного майна на шкоду інтересам родини, висновки суду з цього приводу ґрунтуються на припущеннях, що є недопустимим.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового засідання, що зявились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів скарги та розглянутих позовних заяв, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 20 червня 1987 року сторони перебували у спільному шлюбі, який було розірвано за рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15.04.2011 року. При цьому до 17.03.1992 року ОСОБА_4 був членом ЖБК «Флора-17», а після цього до вказаного кооперативу була прийнята ОСОБА_3 і на неї було переоформлено лицевий рахунок на спірну двокімнатну квартиру № 5 на її імя і на сімю з двох осіб: ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_4 Перший внесок на вказану квартиру було внесено 07.06.1988 року у розмірі 54346 грн. Повну вартість у розмірі 167966 грн. було сплачено 31.12.1992 року. 31.10.2003 року на підставі розпорядження голови Київської районної ради м. Харкова від 22.10.2003 року № 1175 ОСОБА_3 було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_4. 17.12.2003 року право власності ОСОБА_8 на спірну квартиру було зареєстровано у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».

Згідно до копії трудової книжки ОСОБА_4 як до внесення першого пайового внеску на спірну квартиру, так і в період сплати внесків, до повної сплати паю на квартиру, ОСОБА_4 працював офіційно. З огляду на те, що право власності на спірну квартиру виникло під час дії ЦК УРСР 1963 року та Кодексу про шлюб та сімю, районний суд обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Так, відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно з ч. 1 ст. 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Таким чином, рівність часток подружжя, презюмується.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС України, в окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму ВСУ «Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України» N 6 від 15.06.73 року (який був чинний на час виникнення правовідносин), відступаючи від начала рівності часток подружжя або визначаючи спосіб поділу їх спільного сумісного майна на підставі статей 28 і 29 КпШС, суди повинні в рішеннях зазначати, які саме інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу, при цьому враховані.

Таким чином, для відступлення від засад рівності часток подружжя повинні бути наявні інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення Закону закріплено в ч. 2 ст. 70 СК України, яка також підлягає застосуванню стосовно спільного майна подружжя, набутого під час його дії, - при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Як встановлено в судовому засіданні, та підтверджується сторонами по справі, подружжя дітей від спільного шлюбу не мають.

Як вбачається із зустрічної позовної заяви ОСОБА_3, вона обґрунтовує свої позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя з відступленням від засад рівності часток майна подружжя тим, що ОСОБА_4 трудовою діяльністю за час шлюбних відносин з ОСОБА_3 фактично не займався, зловживав алкогольними напоями, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї та витрачав спільне майно на шкоду інтересам родини (пропивав), а пай за спірну квартиру був виплачений ОСОБА_3 за свої особисті кошти. Для встановлення цих обставин за клопотанням позивачки суд допитав свідків.

Свідок ОСОБА_6 зазначив, що він був чоловіком ОСОБА_3 до 1987 року, коли їх шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу, діти залишилися проживати з ним, у зв'язку з чим з ОСОБА_3 на утримання дітей було присуджено стягнення аліментів. В 1987 році він за квартиру, за яку вони разом виплачували кошти, при свідках сплатив їй половину її вартості у розмірі 2900 руб. В подальшому йому стало відомо, що ці кошти були внесені як пайовий внесок на кооперативну квартиру у 1988-1989 роках.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона знає ОСОБА_4 більше З0 років. Мати ОСОБА_4 лікувала його від алкоголю. Мати поставила ОСОБА_4 на кооперативну чергу для отримання квартири. В 1989 році ОСОБА_3 внесла перший пайовий внесок за квартиру по вул. Н.Ужвій. В 1992 році ОСОБА_3 внесла повний пайовий внесок. ОСОБА_4 завжди перебував у стані алкогольного сп'яніння, ніде не працював, коштів не було. В 2003 році ОСОБА_4 переїхав до Богодухівського району Харківської області.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_3 знає з позитивної сторони. її чоловік ОСОБА_4 переважно не працював, часто пиячив. ОСОБА_4 виносив майно з квартири. Оскільки він постійно пив, то коштів у нього не могло бути, спільного сумісного майна у ОСОБА_4 не було. ОСОБА_4 лікувався від алкогольного сп'яніння. В 2003 році він поїхав до Богодухівського р-ну.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона була сусідкою ОСОБА_3 по вул. Н.Ужвій. Там вона працював з 1993 року по 2001 рік. В цей час ОСОБА_4 ніколи не працював, був постійно п'яний, тому у нього не могли бути кошти, він виносив майно з квартири. Хто вносив кошти за квартиру по вул. Ужвій їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що вона проживає по вул. Ужвій з січня 2002 року, є сусідкою сім'ї ОСОБА_4. Щодо наявності у них власності їй нічого не відомо. Часто бачила ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що в будинку по вул. Ужвій вона проживає з 1991 року як сусідка, вона з ними спілкується. Бачила, як на пошті ОСОБА_3 вносила кошти. Чи були це кошти також і ОСОБА_4 їй не відомо. Однак, ОСОБА_4 завжди перебував у стані алкогольного сп'яніння, не працював, тому кошти на пайовий внесок за квартиру він не міг вносити.

Відхиляючи вищевказані показання свідків з підстав, передбачених ч. 1 ст. 59 ЦК України, районний суд правильно вказав, що відповідно до вказаної норми цивільного процесуального права показання свідків не є допустимими доказами сплати ОСОБА_3 паю за особисті кошти. Судом безспірно встановлено, що внесення 07.06.1988 року першого паю за спірну кооперативну квартиру в розмірі 2900 рублів відбувалося за відповідним платіжним документом від імені позивача ОСОБА_4, який на той час був членом кооперативу. Тому заперечення цього факту за допомогою показань свідків у даному випадку відповідно до положень ст. 218 ЦК України є неприпустимими, висновки районного суду з цього приводу є законними і обґрунтованими, а заперечення, які містяться з цього приводу у скарзі, належним чином не доведені.

Вищевказані обставини і наведені норми права свідчать, що відповідачка не довела, що під час спільного шлюбу з позивачем існували істотні в розумінні як ч. 1 ст. 28 КпШС України, так і ч. 2 ст. 70 СК України обставини для відступлення від засад рівності часток подружжя, то колегія суддів погоджується з висновками районного суду про недоведеність зустрічного позову в цій частині.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Враховуючи, що у даному випадку частки майна подружжя є рівними, за відсутності у ОСОБА_4 іншого житла на праві власності припинення права на частку квартири завдає його інтересам істотну шкоду, то колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що позовні вимоги за зустрічним позовом щодо припинення права ОСОБА_4 на часту спірної квартири - задоволенню не підлягають.

Таким чином,суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги внаслідок їх не доведеності та помилковості цього висновку не спростували, то з передбачених ст. 308 ЦПК України підстав апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 315, 317, 319-325 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді колегії: