Рішення № 46101662, 02.07.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/1340/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Кривцова Г. В.Номер провадження 22-ц/788/1037/15 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Шевченка В. А.

за участю секретаря судового засідання -

Кияненко Н.М.,

розглянувши апеляційну в відкритому судовому засіданні в приміщення апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 квітня 2015 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства « Альфа-Банк » до ОСОБА_4, третя особа : ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2014 року ПАТ « Альфа-Банк » ( далі - ПАТ ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості в розмірі 497 621 грн. 16 коп., мотивуючи свої вимоги тим, що 24 квітня 2008 року між ЗАТ « Альфа-Банк », правонаступником якого є ПАТ, та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, ПАТ надав ОСОБА_6 кредит в сумі 11 762,78 доларів США, строком до 25 квітня 2014 року, зі сплатою 14,50% річних за користування кредитом. Договором від 30 січня 2009 року сторонами внесено зміни до вказаного кредитного договору, встановлено дату повернення кредиту - 25 квітня 2018 року.

В забезпечення виконання зобов'язання, за кредитним договором, з відповідачем ОСОБА_4 24 квітня 2008 року було укладено договір поруки №700006223-П, відповідно до умов якого остання поручилась перед банком за повне та своєчасне повернення кредиту. Оскільки ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання не виконує, ПАТ просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 497 621 грн. 16 коп., з них 84 037 грн. 20 коп. - заборгованість за кредитом; 24 206 грн. - заборгованість по відсоткам; 389 377 грн. 96 коп. - пені, а також понесені судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 квітня 2015 року позов ПАТ задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 192 280 грн. 40 коп.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідачки, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухваливши нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження перерахування банком коштів на виконання умов кредитного договору. Вважає, що ПАТ в порушення умов договору не повідомив її про намір звернутись із позовом про стягнення суми боргу. Окрім того вказує, що на момент звернення ПАТ до суду з даним позовом, був пропущений строк позовної давності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24 квітня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ було укладено кредитний договір №700006223, згідно умов якого ОСОБА_6 видано кредит в сумі 11 762, 78 доларів США, зі сплатою 14,50% відсотків річних за користування кредитом строком до 25 квітня 2014 року ( а.с. 6 ). Цільовим використанням кредиту є придбання транспортного засобу за договором купівлі-продажу, укладеного між позичальником та ТОВ « Сі ЕЙ АВТОМОТІВ » №С1882 від 23 квітня 2008 року.

В забезпечення виконання зобов'язання, за кредитним договором, з відповідачем ОСОБА_4 24 квітня 2008 року було укладено договір поруки №700006223-П, відповідно до умов якого остання поручилась перед банком за повне та своєчасне повернення кредиту ( а.с. 11 ).

Згідно договору про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору №700006223 від 30 січня 2009 року, дата остаточного повернення кредиту сторонами визначена як 25 квітня 2018 року ( а.с. 7 ).

Аналогічні зміни в цей же день були внесені також і до договору поруки ( а.с. 12 ).

Відповідно до вимог ст.ст. 525-526, 530, 1050 ЦК України, зобов"язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов"язань не допускається, тому позичальник зобов"язаний своєчасно вносити плату за користування грошима.

Станом на 04 лютого 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 113 502,03 доларів США, що за курсом НБУ на 04 лютого 2014 року становить 907 221 грн. 72 коп., з них : 10 513,85 доларів США ( 84 037 грн. 20 коп. ) - заборгованості по кредиту; 3 028,40 доларів США ( 24 206 грн. ) - заборгованість по відсоткам; 9 959,78 доларів США ( 798 978 грн. 52 коп. ) - пеня ( а.с. 24 ). Даний розрахунок відповідачкою не спростовано.

Доказів повернення боргу суду надано не було.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частинами 1-2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів перерахування ПАТ коштів згідно умов кредитного договору не заслуговують на увагу.

Зокрема, згідно в. 2.7 кредитного договору від 24 квітня 2008 року, не пізніше наступного банківського дня після отримання банком документів, зазначених в розділі №2, кредит надається однією сумою в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1, відкритий позичальником у кредитора. Позичальник, діючи на підставі Цивільного кодексу України та Закону України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні », в порядку договірного списання доручає банку перерахувати кошти ( в тому числі виручені від продажу валюти ) з поточного рахунку позичальника за наступними реквізитами: - у сумі 57 620 грн. на рахунок продавця ТОВ « СІ ЕЙ АВТОМОТІВ » №260020400900, у АБ « Брокбізнесбанк », МФО 300249, код ЄДРПОУ 34569623, з метою оплати за транспортний засіб за договором купівлі-продажу №С1882 від 23 квітня 2008 року.

Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу автомобіля №С1882 від 23 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ « СІ ЕЙ АВТОМОТІВ » встановлено, що банк відповідно до гарантійного листа №700006223 від 22 квітня 2008 року за покупця сплачує продавцю 100% вартості автомобіля, тобто 57 620 грн.

З наданої ПАТ виписки по особовому рахунку за період з 24 квітня 2008 року по 04 лютого 2014 року ( а.с. 25 ) вбачається, що 25 квітня 2008 року на рахунок ОСОБА_6 НОМЕР_1 ПАТ були перераховані 11 762,78 доларів США, що за курсом НБУ становило 59 402 грн. 04 коп.

Позичальник ОСОБА_6 ані факту отримання кредитних коштів, ані умов кредитного договору вцілому, не оспорював, а у 2009 році підписав зміни до даного договору. З розрахунку заборгованості за кредитом слідує, що позичальником в період з 25.05.2008 року по 25.09.2009 року вносились кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості, що, в свою чергу, підтверджує визнання ним невиконаних зобов'язань перед ПАТ.

Відповідач ОСОБА_4 є дружиною позичальника ОСОБА_6.( а.с. 14, 16 ) та була повідомлена, як про придбання автомобіля, так і про отримання ним від ПАТ кредиту. Окрім того, відповідачем договір поруки не оспорювався, а у 2009 році нею також було підписано зміни до цього договору.

Отже, в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які підтверджують, як видачу відповідачу кредитних коштів, так і наявність простроченої заборгованості.

Положення абз. 2 ч. 10 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів », на які посилається апелянт, як на підставу для відмови у задоволенні позову, поширюються на позасудове врегулювання спору та не є перешкодою для реалізації права ПАТ звернутися за захистом своїх прав до суду у встановленому законом порядку. Поручитель, у свою чергу, має можливість в суді заперечувати проти вимог кредитодавця, що узгоджується з приписами ст. 124 Конституції України.

За таких обставин, враховуючи те, що позичальник не виконує взятих на себе кредитних зобов'язань, які були забезпечені порукою з боку відповідача, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що права ПАТ порушені та підлягають судовому захисту.

Твердження апелянта, що на момент звернення до суду з даним позовом сплив строк позовної давності, є безпідставним.

Зокрема, у відповідності до ст.ст. 256-257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом останній платіж за договором було здійснено 22 листопада 2011 року, протилежного ОСОБА_4 доведено не було. До суду з даним позовом ПАТ звернувся 03 березня 2014 року, тобто в межах позовної давності.

Разом з тим, ухвалюючи рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, яка виникли за період з лютого 2009 року по 04 лютого 2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності повинен обраховуватись з дати остаточного повернення кредиту. Однак, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитись, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального права та зроблений внаслідок неповно з»ясованих обставин справи, виходячи з наступного.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 6.3 договору поруки від 24 квітня 2008 року визначено, що даний договір діє до повного виконання зобов'язань боржником за основним договором.

Так, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_6 (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 25 квітня 2018 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань ( внесення щомісячних платежів ), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Заборгованість, з приводу якої заявлений позов у справі, виникла у боржника за період з лютого 2009 року по 04 лютого 2014 року у зв'язку з несплатою боржником поточних щомісячних платежів із погашення кредиту та процентів, що підтверджується наявним у справі розрахунком.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила, з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 25 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Такі ж висновки зроблено Верховним Судом України у постанові від 17.09.2014 року, за наслідками розгляду справи №6-53цс14.

Статтею 360-7 ЦПК України передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як зазначалося вище, чергові платежі за кредитним договором повинні здійснюватися до 25 числа кожного місяця

Отже, враховуючи дану обставину, а також те, що до суду з даним позовом ПАТ звернувся 03 березня 2014 року, тому, в межах заявлених позовних вимог, підлягає стягненню з ОСОБА_4 поточна заборгованість за кредитним договором, яка виникла за період з 03 вересня 2013 року по 04 лютого 2014 року, тобто серпень 2013 року - січень 2014 року. Зокрема, заборгованість по тілу кредиту за ці 5 місяців та по залишку тіла кредиту становить 7 371,52 доларів США. Окрім того, стягненню підлягає 494,31 доларів США заборгованості по відсоткам за користування кредитом ( за вищевказані 5 місяців ). Разом стягненню підлягає сума - 7 865,83 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 04 лютого 2014 року еквівалентно 62 871 грн. 58 коп. ( а.с. 24 ).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд, при ухваленні оскаржуваного рішення, в порушення приписів ст.ст. 1, 10 та 60 ЦПК України, не дослідив належним чином наявні у справі докази ( а.с. 7, 12 ) та не звернув увагу на те, що строк дії кредитного договору сторонами продовжено до 2018 року, та не вжив заходи для витребування уточненого графіку повернення кредиту.

Окрім того, зі змісту ст. 550 ЦК України слідує, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання у кредитора виникає право на неустойку.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.4 Розділу 2 « Загальні умови кредитування фізичних осіб », який є невід'ємною складовою частиною кредитного договору, встановлено, що в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно умов договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Отже, враховуючи те, що позичальник ОСОБА_6 не виконує належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, тому з ОСОБА_4 на користь ПАТ підлягає стягненню також пеня в межах строків позовної давності, а саме: 252,12 доларів США пені за платіж, що повинен бути внесеним 25 вересня 2013 року ( 191 доларів США *1%*132 дні ); 194,82 доларів США пені за платіж, що повинен бути внесеним 25 жовтня 2013 року ( 191 доларів США *1%*102 дні ); 135,61 доларів США пені за платіж, що повинен бути внесеним 25 листопада 2013 року ( 191 доларів США *1%*71 дні ); 78,31 доларів США пені за платіж, що повинен бути внесеним 25 грудня 2013 року ( 191 доларів США *1%*41 дні ); 19,10 доларів США пені за платіж, що повинен бути внесеним 25 січня 2014 року ( 191 доларів США *1%*10 дні ), на загальну суму 679,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 04 лютого 2014 року становить 5 434 грн. 92 коп.

Згідно ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є : неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції не були повно з»ясовані обставини справи, а також порушено норми матеріального права, не враховано, що у відповідності до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припинилась відносно платежів, які повинні бути внесені позичальником до 03 вересня 2013 року, а тому рішення в частині стягнення вказаних сум належить змінити. З ОСОБА_4 на користь ПАТ підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в сумі 7 865,83 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 04 лютого 2014 року еквівалентно 62 871 грн. 58 коп., пеня в сумі 679,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 04 лютого 2014 року становить 5 434 грн. 92 коп.

Колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки він є істотно меншим розміру основного боргу за кредитом.

Щодо заявленого апелянтом ОСОБА_5 клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, на підставі п. 6) ч. 1 ст. 207 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до п. 14) ч. 1 ст. 6 Закону України « Про третейські суди », справи щодо захист прав споживачів, у тому числі споживачів банківських послуг банку ( кредитної спілки ), не підялягають розглядлу третейськими судами.

Враховуючи те, що спори щодо захисту прав споживачів не підлягають розгляду третейськими судами, а наявність в кредитному договорі та договорі поруки третейського застереження не виключає можливості звернення до суду загальної юрисдикції з відповідним позовом, а є альтернативним способом захисту їх прав, відтак клопотання представника відповідача задоволенню не підлягає.

Слід зазначити також, що аналогічне клопотання заявлялось під час розгляду справи в суді першої інстанції та було обґрунтовано відхилено.

Рішення суду підлягає зміні і в частині судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1 та 5 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов ПАТ було задоволено частково, на 14% від первісно заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, 511 грн. 56 коп. судових витрат по сплаті судового збору ( 3 654 грн.* 14% = 511,56 грн. ).

Також, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги відповідача ( на 64% від оспорюваної суми ), належить стягнути з ПАТ на його користь 615 грн. 30 коп. судового збору ( 961,40 грн. *64% = 615,30 грн. ) за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-316 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 квітня 2015 року в даній справі змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства « Альба-Банк » заборгованість за кредитним договором в сумі 68 306 гривень 50 копійок та 511 гривень 56 копійки судового збору, а не у розмірах, визначених судом першої інстанції.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства « Альба-Банк » на користь ОСОБА_4 615 гривень 30 копійок судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -