Постанова № 4609842, 08.09.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.09.09Справа №2а-6386/09/6/0170 (10:14) Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю. А, при секретарі Лєбєдєвої О. М., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецстрой»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

за участю:

представника позивача: Абросимової Маргарити Юріївни, довіреність № 148 від 02.09.09; Гніпа Наталлі Львівни, довіреність № 149 від 02.09.09

представника відповідача: Долгіх Олена Леонідівна, довіреність № 1504/9/100 від 09.02.07

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АРК з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ в м. Сімферополі № 0005492301/0 від 07.05.09.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним та не відповідає дійсності, оскільки договірні правовідносини позивача з його контрагентом - ПП «Лиза Плюс» відповідають вимогам чинності правочинів, що підтверджується певними документами. Позивач вважає, що факт відсутності ПП «Лиза Плюс» за юридичною адресою станом на 10.01.09 та наявність лише 3 працівників у контрагента не тягне нікчемність правочинів між позивачем та ПП «Лиза Плюс», тому позивач посилається на правомірність включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 1128521,00 грн., що підтверджується відповідними податковими накладними. Позивач зазначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальних характер відповідно ст. 61 конституції України.

Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю.

Відповідач проти позову заперечує, вважає, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит з ПДВ є зарахування у звітному періоді відповідних сум податку до бюджету. Але контрагент позивача ПП “Лиза Плюс»” зарахування до бюджету відповідних сум податку на додану вартість з господарських операцій з позивачем не здійснив. В звязку з відсутністю у ПП «Лиза Плюс» виконавчих органів за юридичною адресою, відсутністю основних фондів, певного кадрового складу відповідач вважає, що воно не має адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладеній угоді, отже у ПП “Лиза плюс» відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобовязань. На думку відповідача угоди, укладені позивачем з ПП «Лиза Плюс» є фіктивні відповідно до ст.. 203 Цивільного кодексу та не створює юридичних наслідків крім тих, що повязані з їх недійсністю. Тому відповідач вважає, що позивачем був безпідставно збільшений податковий кредит з податку на додану вартість, що призвело до його несплати.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрспецстрой” відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, виданого виконкомом сімферопольської міськради АРК, зареєстроване 14.06.07р. (а.с. 55).

Згідно довідки про включення позивача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданого Головним управлінням статистики в АРК 20.01.09 р. Серія АА за № 009539, основними видами діяльності Товариства є будівництво будівель, діяльність у сфері інжирінгу та інше (а.с.56).

За результатами планової виїзної перевірки ТОВ “Укрспецстрой”з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.08 по 31.12.08 валютного та іншого законодавства за період з 01.01.08 по 31.12.08 складений акт № 3921/23-2/32703508 від 29.04.09 (а.с. 29-53).

Відповідачем на підставі матеріалів перевірки та положень ст. 203, 208, 208, 215 Цивільного кодексу України встановлені порушення позивачем п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме занижено податкове зобовязання по податок на додану вартість в періоді, що перевірялися, на загальну суму 946350,00 грн., у тому числі за листопад 2008 р-551971 грн, за грудень 2008 р. 394379,00 грн., а також встановлено завищення залишку відємного значення, що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26) всього у сумі 182172,00 грн, в тому числі за грудень 2008 року в сумі 182172,00 грн..

07.05.09 відповідачем на підставі акту перевірки № 3921/23-2/32703508 від 29.04.09 було прийняте податкове повідомлення рішення № 0005492301/0, яким донараховані податкові зобовязання з податку на додану вартість у сумі 946350,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 433738,00 грн. (а.с. 54).

Фактичною підставою для висновків про донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість та штрафних санкцій стало неправомірне на думку відповідача включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по взаємовідносинах позивача із ПП «Лиза Плюс», у якого відсутні основні фонди, засоби, трудові ресурси для здійснення господарських операцій, через що відповідач прийшов до висновку про нікчемність правочинів як між позивачем та ПП «Лиза Плюс».

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як передбачено положеннями ст. 15 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Відповідно до положень ст. 1 Господарського кодексу України цей кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між субєктами господарювання, а також між цими субєктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Як передбачено, ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є субєкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками субєктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ч. 1, 5-7 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між субєктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між субєктами господарювання та субєктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами субєкта господарювання, та відносини субєкта господарювання з його структурними підрозділами.

Згідно п. ч. 1 ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України та як передбачено ч.4 ст.4 цього нормативно-правового акту особливості регулювання майнових відносин субєктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України.

Отже, правовідносини між позивачем та його контрагентом ПП «Лиза Плюс» є господарськими та регулюються Господарським кодексом України.

Суд приходить до висновку, що не можуть бути кваліфіковані як такі, що порушують публічний порядок, правочини, при вчиненні яких одна чи обидві сторони мали на увазі прикриття обєкту оподаткування чи іншим чином ухилення від сплати податків. Але якщо на підставі такого правочину виникає господарське зобовязання, застосовується ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, що встановлює наслідки вчинення правочину (зобовязання), який суперечить інтересам держави і суспільства. Отже, до договорних правовідносин позивача з ПП «Лиза Плюс»” відповідачем були помилково застосовані норми Цивільного кодексу України, що призвело до невірних висновків, викладених в вищенаведеному акті перевірки.

Так, положеннями ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобовязання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобовязання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобовязання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду рішення суду, що набрали законної сили, про недійсність правочинів позивача з контрагентом ПП «Лиза Плюс» і не заперечував проти того, що вважає недоцільним доказування в судовому порядку недійсності укладених правочинів, оскільки вважає такі правочини нікчемними, що не вимагає визнанні їх недійсності.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем без належної правової підстави без рішення суду, що набрало законної сили, про недійсність правочинів позивача з контрагентом ПП «Лиза Плюс», був складений акт перевірки, яким встановлено порушення ТОВ “Фірма “Поліс ЛТД” п.п.7.4.1 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме завищення податкового кредиту за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину.

Відповідно положень ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Згідно приписів ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Сторонами не заперечується відповідність вимогам законодавства договору субпідряду № 1/09/08-с від 18.09.08, укладеного між позивачем та ПП «Ліза Плюс», податкових накладних № 5 від 22.09.08; № 6 від 01.10.08; № 7 від 02.10.08; № 8 від 07.10.08; № 9 від 09.10.8; № 10 від 15.10.08; № 11 від 21.10.08; № 12 від 31.10.08; № 13 від 06.11.08; № 14 від 10.11.08; № 15 від 11.11.08; № 16 від 26.11.08; № 17 від 27.11.08; № 18 від 03.12.08 на загальну суму 5151000,00 грн., довідок про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-3), актів приймання виконаних підрядних робіт ( типова форма КБ 2в), Розрахунку загальновиробничих витрат до Акту КБ-2в за жовтень, листопад та грудень 2008 р. та інших документів, які були досліджені та оцінені у ході планової виїзної перевірки і відображені в акті № 3921/23-2/32703508 від 29.04.09 та на думку суду не підлягають доказуванню у ході судового розгляду справи.

За результатами дослідження матеріалів справи суд приходить до висновку про відсутність фіктивного характеру зазначеного договору, укладеного між позивачем з ПП «Лиза Плюс» про наявність фактичних дій, спрямованих на виконання зобовязань за цим договором та настання відповідних правових наслідків господарської діяльності сторін договору.

Крім того, суд зазначає наступне.

Податковий кредит звітного періоду відповідно до приписів п. 7.4.1 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до ст.3 Закону України "Про систему оподаткування" одним з принципів побудови системи оподаткування є рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування”платники податків і зборів (обовязкових платежів) зобовязані:

1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, повязані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обовязкових платежів);

3) сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни;

4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи повязані з утриманням обєктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобовязані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

Перелік обовязків платника податків є вичерпним та не передбачає обовязку щодо попередньої перевірки правомірності господарської діяльності його контрагентів, а тим більше контрагентів цих контрагентів.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач в процесі прийняття оскаржуваного рішення діяв безпідставно, з порушенням приписів ст. 19 Конституції України.

Таким чином, позовні вимоги засновані на Законі, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Суд, враховуючи повноваження суду при винесенні судового рішення, які стосуються актів індивідуальної дії та з урахуванням вимог статті 11 КАС України з метою повного захисту прав позивача вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим № 0005492301/0 від 07.05.09.

Під час судового засідання, яке відбулось 08.09.09 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 10.09.2008 року.

Керуючись ст. ст. 160-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим № 0005492301/0 від 07.05.09 про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю “Укрспецстрой”податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 946350,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 433738,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя Латинін Ю.А.