Ухвала суду № 46097510, 23.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5743/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2015 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

ОСОБА_2

суддів Сегеди С.М.

при секретарі Феленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (треті особи ОСОБА_4, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в Одеській області) про визнання недійсними пунктів договору про надання відновлювальної кредитної лінії, зобовязання внести зміни до договору та зобовязання відшкодувати завдані збитки та за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (третя особа ОСОБА_3) про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року,

встановила:

28 травня 2013 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача та згідно останнього уточнення до позову від 09 лютого 2015 року просив визнати несправедливими умови п. 3.3.14 договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 13 березня 2008 року № 2008/13-1-08/111; зобов'язати ПАТ «Укрсоцбанк» внести зміни до п. 3.3.14 договору від 13 березня 2008 року № 2008/13-1-08/111 виклавши їх у редакції, що не суперечить п. 4.4 цього договору; визнати недійсним п. 6.2 договору від 13 березня 2008 року № 2008/13-1-08/111 з 03 лютого 2011 року, як такий, що не відповідає вимогам Закону; зобов'язати ПАТ «Укрсоцбанк» відшкодувати завдані ОСОБА_3 збитки в сумі 19592,60 грн.

Посилаючись на те, що між ним та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 13 березня 2008 року №2008/13-1-08/111, згідно якого йому надано кредит на поточні потреби, який витрачено на придбання продукції (товару). Згідно з п. 6.1, 6.2 цього договору передбачено, що всі спори, які можуть виникнути в зв'язку з укладанням та виконанням положень цього договору вирішуються шляхом переговорів між сторонами. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони домовляються про те, що спір розглядається третейським суддею постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків у м. Києві.

Проте, згідно ч. 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в Одеській області від 26 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків від 09 вересня 2011 року у справі №781/11 про часткове задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту в сумі 3559500,57 грн. та третейського збору у сумі 25500 грн., а всього 3585000,57 грн. та накладено арешт на майно боржника, в тому числі нерухоме.

Відповідачем та третейським судом при постановленні рішення від 09 вересня 2011 року допущено виключне право ПАТ «Укрсоцбанк» щодо тлумачення договору в частині застосування відповідачем місячного терміну за п. 3.3.14 договору кредиту як підстави для стягнення заборгованості внаслідок порушення умов договору, хоча договором передбачена інша пряма відповідальність за невиконання умов договору, а саме прострочення 90 денного терміну, передбаченого п. 4.4 договору за невиконання п. 3.3.7 (несплата відсотків за кредитом) та п. 3.3.8 (несплата кредиту з нарахованими відсотками).

Про несправедливість положень п.3.3.14 договору він довідався після застосування його вимог третейським судом 09 вересня 2011 року. За таких обставин, строк позовної давності на звернення до суду з позовом, передбачений ст. 251 ЦК України не пропущено.

18 лютого 2014 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача та просить визнати недійсним договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 13 бероезня 2008 року № 2008/13-1-08/11 1 з моменту його підписання; визнати недійсним іпотечний договір від 13 березня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 про передачу в іпотеку нежитлових приміщень магазину за адресою: м. Одеса, вул. Дворянська, №8.

Між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 13 березня 2008 року №2008/13-1-08/111. За цим договором ОСОБА_3 надано кредит на поточні потреби, який витрачено на придбання продукції (товару). Як їй стало відомо ОСОБА_3 за кредитні кошти, отримані від ПАТ «Укрсоцбанк» придбав на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за №309 від 14 березня 2008 року земельну ділянку, загальною площею 2,00 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування складських приміщень, що знаходяться за адресою Одеська обл.., біляївський район, Нерубайська сільська рада, ділянка №20 масив №3. ОСОБА_3 придбавши на кошти споживчого кредиту земельну ділянку виробничого призначення діяв в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», тобто придбав товар не для особистихпотреб, а для використання у підприємницькій діяльності. За таких обставин, цей факт не можна вважати таким, що спрямований на використання коштів (майна) в інтересах сім'ї, а тому і не може створювати обов'язків для неї.

Тому договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 13 березня 2008 року №2008/13-1-08/111 та іпотечний договір від 13 березня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3, які суперечать вимогам Законів України «Про захист прав споживачів», СК України мають бути визнані недійсними.

В судовому засіданні:

- представник позивачів позови підтримав та просив їх задовольнити;

- представник відповідача позови не визнав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В апеляційних скаргах ОСОБА_5 (в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4Я.) просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовної заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» розяснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обовязково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні вищевказаних позовів на підставі ст.ст. 203, 573, 627, 651 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06 жовтня 2001 року (т. 02, а.с. 18).

28 травня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2008/13-1-08/111, згідно якого ОСОБА_3 було надано кредит зі сплатою 13 процентів річних та комісій в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 396000 доларів США.

Згідно п. 3.3.14 договору позичальник зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора, достроково повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти, комісії, а також можливі штрафні санкції (пеню, штраф) у випадках, визначених п.п. 2.7.3, 3.2.3, 5.4 цього договору.

Відповідно до п. 6.2. у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків у м. Києві.( т. 01, а.с. 05 - 08).

У забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №2008/13-1-08/111 від 13 березня 2008 року між банком та ОСОБА_3 13 березня 2008 року було укладено іпотечний договір № 449, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення магазину, загальною площею 155,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дворянська, 8. (т. 02, а.с. 10 - 15).

Як вбачається з заяви, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_4 дає свою згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на передачу в іпотеку нежитлових приміщень магазину, загальною площею 155,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дворянська, 8, яке було придбано ними на спільні кошти під час зареєстрованого шлюбу.

Рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків у м. Києві від 09 вересня 2011 року частково задоволено позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 та стягнуто з останнього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 3559500,57 грн., а також третейський збір в сумі 25500 грн. (т. 01, а.с. 09 - 11).

Постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в Одеській області від 26 жовтня 2012 року було відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 2604/3004/2012 виданого 02 березня 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту в сумі 3559500,57 грн., третейського збору в розмірі 25500 грн., а також було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 (т. 01, а.с. 12, 13).

ОСОБА_3 тривалий час виконував умови договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2008/13-1-08/111 від 13 березня 2008 року.

Підписавши договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2008/13-1-08/111 від 13 березня 2008 року ОСОБА_3 погодився з його умовами, тому будь-яких правових підстав для визнання несправедливими умов п. 3.3.14 договору та визнання недійсним п. 6.2 договору не має. Крім того наявність в договорі п. 6.2 не позбавляє сторони можливості вирішення спору в судах загальної юрисдикції.

З боку ПАТ «Укрсоцбанк» не відбувалось порушень кредитного договору, а навпаки порушення кредитного договору відбулося з боку позивача ОСОБА_3

Отже, у ОСОБА_3, як у сторони, яка допустила істотне порушення договору за законом відсутнє право вимагати внесення змін до п. 3.3.14 кредитного договору.

На підставі вищевикладеного, районний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що спірний кредитний договір відповідає всім вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, томувідсутні будь-які правові підстави для визнання його недійсним.

Зазначений вище іпотечний договір було укладено на забезпечення грошових зобов'язань, встановлених вищезазначеним кредитним договором, в яких визначені зміст і розмір основного зобов'язання, що набрав чинності.

Таким чином, спірний іпотечний договір містив всі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону України „Про іпотеку", та забезпечував дійсне зобов'язання, що встановлено кредитним договором, а тому будь-які підстави для визнання його недійсним відсутні.

При цьому, судова колегія зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.

Судова колегія вважає, що позивачі не довели ті обставини, на які вони посилались як на підставу своїх вимог щодо вищевказаного позову, що є обовязком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

Отже, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (треті особи ОСОБА_4, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в Одеській області) про визнання недійсними пунктів договору про надання відновлювальної кредитної лінії, зобовязання внести зміни до договору та зобовязання відшкодувати завдані збитки та за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (третя особа ОСОБА_3) про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді С.П. Гайворонський

ОСОБА_2

ОСОБА_7