Ухвала суду № 46096113, 30.06.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/236/15-ц 30.06.2015 30.06.2015 30.06.2015

Провадження №22-ц/784/1364/15

Провадження №22-ц/784/1364/15 Суддя суду першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 39 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Ухвала

Іменем України

30 червня 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Самчишиної Н.В., Галущенка О.І.,

із секретарем судового засідання Свіщук О.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2015 року, ухвалене у цивільній справі

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтований тим, що 16 липня 2011 року помер чоловік позивача ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої увійшли житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в селі Рибаківка Березанського району Миколаївської області по вулиці Кірова, №52 та належав спадкодавцю за життя на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 жовтня 2005 року, а також вісім земельних ділянок, розташованих в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належали останньому на праві власності на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Позивач, як дружина, і відповідач ОСОБА_4, як дочка, є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6

Відповідач в установлений законом строк звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але в подальшому відмовилась від оформлення своїх спадкових прав в нотаріальному порядку, про що повідомила нотаріуса.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що частка відповідача у спадщині залишиться не оформленою, позивач просила позов задовольнити, визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 право власності на ? частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований у селі Рибаківка, Березанського району Миколаївської області по вулиці Кірова, №52, а також по ? частці на вісім земельних ділянок.

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, в якому зазначала, що з позовними вимогами ОСОБА_3 не згодна та просила визнати за нею право власності на ? частку всього спадкового майна в порядку спадкування за законом після смерті її батька - ОСОБА_6, померлого 16 липня 2011 року.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року зустрічний позов ОСОБА_4 обєднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 (а.с.103).

Наступною ухвалою того ж суду від 15 квітня 2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_7, за якою на підставі рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2006 року, визнано право власності на ? частку спадкового будинку (а.с.115).

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2015 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неповне дослідження обставин справи та невірну оцінку судом зібраних доказів, просила скасувати рішення в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено підстав для вирішення спору у судовому порядку, оскільки сторони не позбавлені можливості оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, виходячи з наступного.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.ст.1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до положень ст.1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

За правилами ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобовязаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

При цьому, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

Статтею 39 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Пунктом 3 ч.1 ст.34 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, зокрема видають свідоцтва про право на спадщину.

Виходячи зі змісту ст.ст.1296 - 1299 ЦК України питання про право на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ч.1 ст.67 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями) свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на імя всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Згідно з ч.4 ст.49 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями) на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобовязані викласти причини відмови в письмовій формі і розяснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Аналогічні розяснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у п.23 його постанови від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», де зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

З матеріалів справи вбачається та районним судом встановлено, що 16 липня 2011 року помер ОСОБА_6 (а.с.7).

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається, в тому числі із частки житлового будинку №52 по вулиці Кірова в селі Рибаківка Березанського району Миколаївської області та восьми земельних ділянок, розташованих в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які належали померлому на праві власності на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку (а.с.10,11, 17-24,115).

Позивач ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом яка прийняла спадщину після смерті свого чоловіка у відповідності до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки постійно прожила та була зареєстрована разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в селі Рибаківка по вулиці Кірова, №52, Березанського району Миколаївської області (а.с.8).

Окрім того, згідно з матеріалами спадкової справи №97/2011 року слідує, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до приватного нотаріуса звернулися дочка померлого ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_3 (а.с.40 56).

З відповіді приватного нотаріуса Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8 від 14 квітня 2014 року убачається, що позивачу не може бути видано свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно, що залишилось після смерті 16 липня 2011 року її чоловіка ОСОБА_6, оскільки є інший спадкоємець, який у встановлений законом шестимісячний строк подав заяву про прийняття спадщини та ОСОБА_3 запропоновано звернутися до суду для вирішення даного питання (а.с.33).

Разом з тим, по суті приватним нотаріусом лише розяснено позивачу, як спадкоємцю першої черги за законом, порядок оформлення його спадкових прав, при наявності іншого спадкоємця тієї ж черги, та відмови у видачі свідоцтва про право на частку у спадщині, яка належить ОСОБА_3, такий лист не містить.

При цьому, ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4 не надали до суду доказів на підтвердження того, що вони вчиняли відповідні дії щодо отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно. Не містять таких доказів й матеріали справи.

Більш того, звертаючись до суду із зустрічним позовом, відповідач взагалі не зазначила обставин, які унеможливлюють оформлення нею спадщини у позасудовому порядку, шляхом звернення до державної нотаріальної контори або нотаріуса.

До того ж, відсутні у матеріалах справи і постанови нотаріуса про відмову ОСОБА_4 у вчиненні нотаріальної дії.

Посилання позивача на заяву ОСОБА_4 про відмову від спадщини, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки сама по собі заява від 19 серпня 2014 року юридичного значення не має, а тому не тягнене правових наслідків, в силу не реалізації відповідачем положень ч.5 ст.1269 ЦК України.

Отже, не заперечуючи право ОСОБА_4 на спадщину, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, як передчасних, оскільки відповідач не надала суду доказів на підтвердження неможливості оформлення своїх спадкових прав в нотаріальному порядку.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не заслуговують на увагу, оскільки всі посилання відповідача, викладені у апеляційній скарзі, отримали оцінку районного суду, яка повно та послідовно викладена у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України та незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга також не містить.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2015 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: