Ухвала суду № 46084887, 01.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5027/15 Справа № 201/334/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 року м. Дніпропетровськ

01 липня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі Назаренко А.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, відшкодування моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про стягнення коштів, та позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про витребування майна з незаконного володіння та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, відшкодування моральної шкоди /т.1 а.с. 5-9, т.2 а.с. 1-9, 16-24/.

ОСОБА_3 позов не визнала, та звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів /т.1 а.с. 88-90/.

Також з позовом звернувся ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про витребування майна з незаконного володіння та зобовязання вчинити певні дії /т.1 а.с. 58-60/.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2015 року ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог відмовлено, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Витребувано від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та зобовязано ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1 та повернути її у власність ОСОБА_6 Вирішено питання щодо судових витрат /т.2 а.с. 50-57/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити, в задоволенні зустрічних позовів відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /т. 2 а.с.62-68/.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього повну суму.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 11.10.2000 року та реєстраційним посвідчення ДМБТІ від 29.11.2000 року/ т.1 а.с. 10, 11/.

07.04.2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір завдатку, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 суму еквівалентну 350 доларам США у національній валюті в якості завдатку за продаж квартири, загальна вартість квартири встановлена 3650 доларів США, строк підписання договору в строк до 20.04.2002 року /т.1 а.с. 12/.

26.04.2002 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 ще 2700 доларів США за продаж квартири, що підтверджується розпискою, а ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 нотаріально посвідчене доручення на розпорядження квартирою та оформлення документів в МБТІ від її імені, строк дії доручення до 26.04.2005 року /т.1 а.с. 13, 14/.

29.08.2002 року між сторонами укладено ще один договір завдатку, за яким ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 18710 грн., а залишок 1590 грн. ОСОБА_2 зобовязався виплатити при укладанні договору купівлі-продажу /т. 1 а.с. 15/.

У березні 2003 року ОСОБА_2 звертається до суду з позовом про стягнення завдатку, та рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2003 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 завдаток в сумі 37420 грн. /т.1 а.с. 16/.

За цим рішенням суду 27.05.2003 року було видано виконавчий лист, 05.03.2004 року відкрито виконавче провадження, а 19.11.2004 року складено акт опису та арешту квартири /т.1 а.с. 17, 18, 19-20/.

У січні 2015 року ОСОБА_2 звертається до суду з вищевказаним позовом та посилаючись на те, що це рішення суду виконано не було, що у період з 2004 по 2014 рік він намагався зняти перешкоди для нотаріального оформлення квартири, але не міг ні отримати гроші ні оформити договір купівлі-продажу квартири. У січні 2014 року він зустрічався з чоловіком ОСОБА_3, та за проханням останнього передав йому суму еквівалентну 700 доларам США, та пообіцяв, що після оформлення договору купівлі-продажу, який повинен відбутися 15.03.2014 року передати йому ще 3500 доларів США, про що було складено розписки /т.1 а.с. 21, 22/. Після цього подружжя ОСОБА_3 перестало відповідати на його дзвінки.

06.01.2015 року в квартиру АДРЕСА_1, де весь цей час проживав ОСОБА_2, прийшов ОСОБА_6, та повідомив, що 04.12.2014 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу за реєстровим номером 1351, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав та нерухомого майна /т.1 а.с. 61-62, 63/.

Звертаючись до суду ОСОБА_2, посилаючись на норми ст. 215 ЦК України, просить визнати договір купівлі-продажу квартири від 04.12.2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 недійсним, визнати дійсним договір купівлі-продажу укладений між ним та ОСОБА_3, визнати за ним право власності на квартиру та стягнути моральну шкоду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

ОСОБА_6 позов не визнав, звернувся до суду з зустрічним позовом та просив витребувати майно з чужого незаконного володіння та зобовязати ОСОБА_2 звільнити належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 та повернути її власнику ОСОБА_6

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають задоволенню.

ОСОБА_3 також звернулася до суду з зустрічним позовом, та посилається на те, що між нею та ОСОБА_2 дійсно було укладено договір завдатку продажу квартири, але рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2003 року за позовом ОСОБА_2 ця сума була з неї стягнута у подвійному розмірі. ОСОБА_3 вважає, що з цього часу ОСОБА_2 безпідставно користується квартирою, і до цього часу її не повернув, на підставі ст.ст. 1212, 1213, 1214 ЦК України просить стягнути з нього 61200 грн. у якості відшкодування за безпідставно набуте майно, виходячи з середньої вартості оренди житла у даному районі за останні три роки.

Суд першої інстанції посилаючись на те, що ОСОБА_3 не надано належних доказів підтвердження вимог, прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. В цій частині рішення суду не оскаржено.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Щодо посилань ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що ним були надані суду підтвердження існуючого між ним та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири, а саме договір про завдаток від 07.04.2002 року з якого вбачається, що сторони домовилися щодо купівлі-продажу кварти, що 26.04.2002 року він передав ОСОБА_3 завдаток еквівалентний 2700 доларам США, а та передала йому ключі від квартири, оригінали документів на квартиру, квитанції по сплаті комунальних платежів, а також доручення на повне розпорядження квартирою, в якій він увесь цей час проживав, що оформлення договору купівлі-продажу квартири у нотаріуса затягнулося з вини ОСОБА_3, так як в квартирі була зареєстрована невідома людина, яка рішенням Жовтневого суду м. Дніпропетровська 02.04.2014 року була знята з реєстрації, крім того на квартиру було накладено арешти, то з ними погодитися не можна через те, що зазначені договори завдатку не є доказом належної форми укладання договору купівлі-продажу й не може свідчити про досягнення сторонами домовленості щодо ціни договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 22.04.2002 року ОСОБА_3 надала ОСОБА_2 доручення, яким уповноважила його бути її представником у всіх організаціях та установах право розпорядження квартирою строком до 26.04.2005 року, але ОСОБА_2 не провів необхідні для нотаріального укладення договору дії, а у березні 2003 року звернувся до суду з позовом про стягнення суми завдатку.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2003 року, яке є чинним, було встановлено, що поважних причин які перешкоджають оформленню договору купівлі-продажу квартири немає, заборону на відчуження квартири ухвалою суду від 10.04.2002 року знято, на підставі чого стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 подвійна сума завдатку /т.1 а.с. 16/.

Тому посилання ОСОБА_2 на договори завдатку є безпідставними.

Щодо посилань ОСОБА_2 на те, що 31.01.2014 року та 18.04.2014 року він передавав чоловіку ОСОБА_3 ОСОБА_4 гроші в рахунок виконання зобов'язань з продажу квартири, що підтверджує їх наміри щодо продажу квартири, то з ними погодитися не можна, так як ОСОБА_4 не є власником квартири і не може вирішувати питання щодо її продажу.

Відносно доводів ОСОБА_2 про те, що поведінка ОСОБА_6 визиває у нього подив, так як той при покупці не оглянув квартиру, не цікавився станом квартири, не перевірив сплату комунальних платежів, крім того у нього визиває сумнів сам факт передачі коштів за квартиру, то їх не можна приймати до уваги, так як це не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_7