Постанова № 46063861, 02.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2015 р. Справа № 917/329/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю:

прокурора - Ногіна О.М. (посвідчення №032167 від 11.02.2015 року);

представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Швед Д.В. (доручення б/н до 01.01.2016 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3072П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року у справі №917/329/15,

за позовом заступника прокурора Полтавської області, м. Полтава, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Полтавській області, м. Полтава,

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Спілка селян "Тростянець", с. Великий Тростянець, Полтавська область,

про стягнення збитків у сумі 1195316 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Заступник прокурора Полтавської області звернувся до господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Полтавській області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Спілка селян "Тростянець" про стягнення збитків, завданих державі самовільним використанням водних ресурсів, у сумі 1195316 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року у справі № 917/329/15 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Спілка селян "Тростянець" 1195316 грн. збитків, завданих державі самовільним використанням водних ресурсів та 23 906,32 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області по справі № 917/329/15 від 28 квітня 2015 року та постановити нове рішення, яким у частково задовольнити позовні вимоги прокурора в сумі 90121,29 грн. (з урахуванням клопотання від 01.07.2015 року вх.№100058).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 17.06.2015 року.

15.06.2015 року представник позивача надав до канцелярії суду відзив апеляційну скаргу (вх.№9354), в якому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Також просить здійснювати розгляд справи без участі представника Держекоінспекції.

Ухвалою суду 17.06.2015 року задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 02.07.2015 року.

18.06.2015 року від прокуратури Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає її необґрунтованою та безпідставною та просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

01.07.2015 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№10058) про долучення до матеріалів справи експертного висновку. Також він просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/329/15 від 28 квітня 2015 року та постановити нове рішення, яким у частково задовольнити позовні вимоги прокурора в сумі 90121,29 грн.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представника в судове засідання. Від його представника надійшло клопотання про розгляд справи без його участі у зв'язку з обмеженим фінансуванням.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною екологічною інспекцією у Полтавській області у період з 15.05.2014 року по 04.06.2014 року проведено планову перевірку додержання вимог природоохоронного законодавства в діяльності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Спілка селян "Тростянець" (відповідач). За результатами перевірки складено акт перевірки № 252/01-01-14 (арк. справи 15-30). Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор та позивач стверджують, що СТОВ "Спілка селян "Тростянець" видано дозвіл на спеціальне водокористування від 13.06.2008 № 1484, термін дії якого закінчився 11.06.2013 року. Перевіркою, проведеною органом державного контролю встановлено, що товариство здійснювало самовільний забір води без дозволу на спеціальне водокористування у період з 12.06.2013 року по 15.05.2014 року. Об'єм самовільно забраної води із свердловин підприємства згідно з довідкою від 15.05.2014, наданою СТОВ "Спілка селян "Тростянець" та звіту товариства по формі 2-ТП (водгосп) за 3 - 4 квартали 2013 року та 1 квартал 2014 року, становить: з 01.07.2013 р. по 31.12.2013 р. - 18100 куб. м води, з 01.01.2014 р. по 31.03.2014 р. - 12100 куб.м води.

Оскільки на СТОВ "Спілка селян "Тростянець" не вівся журнал первинного обліку водоспоживання, побічними методами за формою ПОД-12 за період з 12.06.2013 р. по 15.05.2014 р. органом державного контролю фактичний об'єм води, що використовувався самовільно без дозвільних документів, визначався на підставі даних статистичної звітності товариства по формі 2-ТП (водгосп).

Згідно розрахунків, проведених Державною екологічною інспекцією у Полтавській області відповідно до п. 9.2 "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", яка затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 20.07.2009 року № 389 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 року за № 767/16783 та статистичної звітності, сума збитків, завданих довкіллю внаслідок самовільного водокористування становить 1195316 грн., які позивач і прокуратура просять суд стягнути з відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять належні докази самовільного використання відповідачем водних ресурсів без отримання дозвільних документів та докази, що підтверджують обсяг використаної води, а тому вина відповідача у заподіянні державі заявлених прокурором до стягнення збитків є доведеною. Також суд зазначив, що зі змісту позовної заяви та розрахунку позовних вимог вбачається, що позивач при визначенні розміру збитків, спричинених відповідачем навколишньому природному середовищу внаслідок відсутності дозволів на спеціальне водокористування, правомірно застосовує Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389 та зареєстрованою в Мін'юсті України 14.08.2009р. за № 767/16783. Розрахунок заявлених прокурором до стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання води, є арифметично правильним та перевіреним судом. Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані, правомірні, відповідачем не спростовані і підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В силу приписів пункту 9 статті 44, статей 48, 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише за наявності дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно ч. 3 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до п. 4.5.2 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним. Розмір цих збитків обчислюється на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик.

Положеннями статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлена відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі зобов'язання підприємств відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушень. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Як встановлено судом, СТОВ "Спілка селян "Тростянець" видано дозвіл на спеціальне водокористування від 13.06.2008 № 1484, термін дії якого закінчився 11.06.2013 року (а.с. 49-50).

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування) регламентується Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389 та зареєстрованою в Мінюсті України 14.08.2009р. за № 767/16783 (надалі - Методика).

Згідно п.9.1 Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), грн, здійснюється за формулою: Зсам = 100 х W х Тар,

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), м3;

Тар - розмір, грн/100 м3, аналогічний ставці збору за спеціальне використання води, встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення (для води з лиманів - розмір, грн/100 м3, аналогічний ставці збору за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення).

Пунктом 9.2 Методики встановлено, що фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки суб'єкта господарювання за підписом керівництва, завіреної печаткою.

Відповідно до статті 325 Податкового кодексу України ставка збору за спеціальне використання підземних вод на території Полтавського району Полтавської області протягом 2013, 2014 років становила 39,58 грн/100 м3, тобто 0,3958 грн. за 1 м куб.

З матеріалів справи вбачається, що об'єм самовільно забраної води із свердловин підприємства, згідно з довідкою від 15.05.2014, наданою СТОВ "Спілка селян "Тростянець" та звіту товариства по формі 2-ТП (водгосп) за 3 - 4 квартали 2013 року та 1 квартал 2014 року, становить: з 01.07.2013 по 31.12.2013 - 18100 м3 води, з 01.01.2014 по 31.03.2014- 12100 м3 води ( арк. справи 38-44).

Таким чином, в даному випадку розмір збитків розраховується наступним чином:

Зсам = 100 х 18100 х 0,3958= 716398 грн. сума збитків за період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року.

та Зсам = 100 х 12100 х 0,3958= 478918 грн. сума збитків за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року.

Отже, загальна сума збитків, обумовлених самовільним використанням відповідачем водних ресурсів при відсутності дозвільних документів, становить 716398+478918= 1195316 грн.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

В апеляційні скарзі відповідач стверджує про відсутність у постанові про накладення адміністративного стягнення інформації про заподіяну шкоду, що, на думку відповідача, є підставою відмови у задоволені позову.

У відповідності до ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Враховуючи вимоги ст. 14 КУпАП до адміністративної відповідальності притягуються посадові особи. Статтею 24 КУпАП передбачені види адміністративної відповідальності, серед яких такий вид як відшкодування збитків - відсутній. Також положення КУпАП не містять вимоги відшкодовувати збитки, завдані порушенням законодавства посадовою особою, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Порядок відшкодування збитків регламентовано нормами цивільного законодавства. Зокрема ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до п.1.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008, акт перевірки це документ, який є, зокрема, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання. Отже, зазначений акт перевірки №252/01-01-14 суд розцінює як належний доказ, в якому зафіксовано факт вчинення порушення природоохоронного законодавства.

Суд також враховує, що акт перевірки №252/01-01-14 підписаний керівником відповідача без зауважень. Протокол про адміністративне правопорушення № 002888 (а.с. 55) та постанова про накладення адміністративного стягнення № 0722-132 (а.с. 56) щодо посадової особи відповідача також не містять жодних заперечень чи зауважень з боку цієї особи щодо виявлено правопорушення. Дії позивача з проведення перевірки щодо дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства не були останнім оскаржені та визнані незаконними у встановленому чинним законодавством порядку. Матеріали справи свідчать, що 22.05.2014 року штраф у розмірі 136 грн., накладений на посадову особу відповідача, було сплачено, що підтверджується квитанцією від 22.05.2014 року (а.с. 57).

Водночас, чинне природоохоронне законодавство не визначає протокол про адміністративне правопорушення в якості єдиного (допустимого) доказу на підтвердження факту вчинення особою екологічного правопорушення. Тому протокол про адміністративне правопорушення є лише одним з доказів вчинення такого правопорушення.

Пунктом 1.2 Методики передбачено, що ця Методика встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі:

забруднення водних об'єктів, у тому числі пов'язаного із самовільними та аварійними скидами у водний об'єкт забруднюючих речовин та фізико-хімічних показників із зворотними водами або забруднюючих речовин у чистому вигляді, у складі сировини, продукції чи відходів, крім випадків забруднення територіальних і внутрішніх морських вод та виключної морської економічної зони України із суден, кораблів та інших плавучих засобів; забруднення поверхневих та підземних вод під впливом полігонів (сміттєзвалищ) твердих побутових та промислових відходів; самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)); забору, використання води та скиду забруднюючих речовин із зворотними водами з порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування.

У Постанові Верховного Суду України від 03.09.2013 у справі №13/333-38/463-2012, наведена позиція, відповідно до якої факт самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування законодавством визначається самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Зазначеною Постановою Верховного Суду України підтверджена також і правомірність, визначеної п. 9.1 Методики, формули розрахунку розміру відповідних збитків.

Також неправомірними є доводи відповідача, відносно неправильного розрахунку шкоди.

Відповідно до п. 9.1, 9.2 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 та зареєстрованої Мінюстом України 14.08.2009 № 767/16783, розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), грн, здійснюється за формулою

Зсам = 100 х W х Тар,

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), м3.

Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки суб'єкта господарювання за підписом керівництва, завіреної печаткою. Відповідачем в довідці, наданій під час перевірки зазначено фактичний об'єм забраної води.

Тар - розмір, грн/100 куб.м, аналогічний ставці збору за спеціальне використання води, встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення (для води з лиманів - розмір, грн/100 куб.м, аналогічний ставці збору за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення).

Відповідно до статті 325 Податкового кодексу України ставка збору за спеціальне використання підземних вод на території Полтавського району Полтавської області протягом 2013, 2014 років становила 39,58 грн.

Отже, Тар складає -39,58 грн./100 м. куб.=0,3958 грн./м. куб, що і використано при здійсненні розрахунку збитків, завданих неправомірними діями відповідача.

Доводи відповідача щодо сплати податку щоквартально протягом 2013-2014 року як підставу, що виключає їх вину спростовуються наступним.

Відповідно до розділу XVI Податкового кодексу України збір за спеціальне водокористування є платою суб'єктів господарювання за використання природних ресурсів, в даному випадку вод. П'ятикратний розмір даного збору встановлюється у випадку понадлімітного використання води (без дозволу на спеціальне водокористування), і є заходом економічного стимулювання раціонального, правомірного використання природних ресурсів (підземних вод) та конституційним обов'язком відповідача.

Неправомірними є доводи відповідача, що Державна екологічна інспекція є неналежним позивачем у справі.

Відповідно до п. 6.17 Положення про Державну екологічну інспекцію в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом міністерства екології та природних ресурсів України 04.11.2011 № 429, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.11.2011 № 1347/20085, Держекоінспекція на виконання покладених обов'язків має право виступати позивачем та відповідачем у судах.

Згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Так, статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Частиною п'ятою зазначеної вище статті визначено, що за наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема звертатись до суду з позовами (заявами, поданнями).

Зазначені положення та вимоги норм Закону України «Про прокуратуру» повністю узгоджуються з ГПК України, зокрема статтею 29.

Наданий відповідачем до суду апеляційної інстанції висновку експерта щодо розрахунку забору і фактичного використання води а також розрахунку збитків, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Згідно статті 101 ГПК України, яка визначає межі перегляду справи в апеляційній інстанції, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов'язків по доказуванню в суді першої інстанції.

Як зазначається у п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем у поданому до суду клопотанні про долучення до матеріалів справи висновку експерта, не наведено жодних причин неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції. Таким чином, вказаний доказів не може бути прийнятий до розгляду судовою колегією апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні місцевого суду, за таких обставин, підстав її задоволення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно оцінені обставини справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року у справі №917/329/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 03.07.2015 р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.