Постанова № 46063747, 24.06.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2015 р. Справа № 914/1013/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бойко С. М.

суддів: Бонк Т. Б.

Якімець Г. Г.

при секретарі Фіна Н.,

за участю представників:

від позивача з'явився

від відповідача з'явився

розглянув апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Львівської області від 12.05.2015 року, в справі № 914/1013/15, суддя Манюк П.Т.

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства Сокальської міської ради "Сокальтеплокомуненерго", м. Сокаль Львівської області

про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 12.05.2015 року, в справі №914/1013/15 позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства Сокальської міської ради "Сокальтеплокомуненерго" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 75162, 10 грн. пені, 69265,15 грн. 3 % річних, 285 827, 28 грн. інфляційних нарахувань, 10 108, 33 грн. судового збору.

Підставою стягнення суми є те, що на виконання укладеного 31.01.2013 року між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) договору №13/3395-ТЕ-21, продавець поставив покупцеві природний газ, за який покупець розрахувався з порушенням встановлених договором строків. Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України та п.7.2 Договору судом було стягнуто 3% річних, пеню та інфляційні втрати.

Судом відмовлено в стягненні 75 162,10 грн., оскільки було частково задоволено клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення суми пені, а саме зменшено пеню на 50% з підстав передбачених в п. 3 ст.83 ГПК України та вимог норм матеріального права -ст. 551 Цивільного Кодексу України і ст. 233 Господарського Кодексу України.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення господарського суду Львівської області від 12.05.2015 року скасувати та прийняти рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному об'ємі.

Відповідно до п. 3 ст.83 ГПК України та вимог п. 3.17.4 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки вказана норма не містить переліку таких випадків, позивач вважає, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем, на думку позивача, не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Місцевий господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. На думку апелянта, суд не врахував також ризиків комерційної діяльності позивача, а лише відповідача взяв до уваги.

У відзиві на дану апеляційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення, просив рішення господарського суду Львівської області від 12.05.2015 року в справі №914/1013/15 залишити без змін. При цьому вказав, що стягнення всієї суми неустойки спричинить додаткове збільшення збитків підприємства, які не матимуть джерел для їх покриття. При цьому вказував на збитковість підприємства і зазначив, що станом на 01.04.2015 р. держава заборгувала підприємству різницю в тарифах на послуги з теплопостачання, що надана населенню у сумі 380.7 тис. грн.

Представник позивача, в судовому засіданні, підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення надав аналогічні викладеним.

Представник відповідача, в свою чергу, заперечив доводи апелянта, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 31.01.2013 р. сторонами було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3395-ТЕ-21, відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 2013 р. природний газ, а відповідач зобов'язаний прийняти і оплатити його.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача протягом січня-грудня 2013 р. природний газ у обсязі 1 639, 660 тис.мі на загальну суму 2 146 642, 86 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 22.01.2014 р. (за січень 2013 р.), від 22.01.2014 р. (за лютий 2013 р.), від 22.01.2014 р. (за березень 2013 р.), від 22.01.2014 р. (за квітень 2013 р.), від 24.01.2014 р. (за жовтень 2013 р.), від 24.01.2014 р. (за листопад 2013 р.) та від 24.01.2014 р. (за грудень 2013 р.).

Згідно п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газу здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як встановлено судами, відповідачем допущене порушення умов договору щодо сплати коштів за отриманий природний газ, а саме - прострочено терміни сплати.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду перевірила розрахунки позивача, відносно суми щодо якої було прострочено терміни сплати, в частині стягнення 3 % річних в розмірі 69 265, 15 грн. та інфляційних втрат в розмірі 285 827, 28 грн. (11-15 а.с.) та дійшла висновку, що судом першої інстанції підставно задоволені дані вимоги. Дані розрахунки відповідачем не заперечуються, зустрічних розрахунків не подавалось.

Частинами першою і третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судом здійснено перевірку розрахунку позивачем, відносно суми щодо якої було прострочено терміни сплати, та встановлено, що нарахування позивачем на підставі вимог п. 7.2 укладеного між сторонами договору пені в розмірі 150 324, 20 грн. (11-15 а.с.), проведено відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Звідси, суд першої інстанції дійшов правильного висновку з приводу задоволення даних вимог. Дані розрахунки відповідачем не заперечуються, зустрічних розрахунків не подавалось.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. З врахуванням вимог даної норми, а також підстав викладених відповідачем в клопотанні про зменшення стягнення штрафних санкцій, судом першої інстанції правомірно зменшено розмір їх стягнення. Місцевим судом враховано, що причиною невчасного виконання відповідачем фінансових зобов'язань перед позивачем (розрахунок за бюджетний газ) спричинено несвоєчасним розрахунком за теплову енергію, а також ступінь розрахунків за спожитий газ, за який відповідач розрахувався, проте з порушенням термінів, передбачених у договорі. Тобто враховано і оцінено ступінь вини відповідача при порушенні зобов'язань щодо строку оплати. Також судом першої інстанції враховано, що відповідачем надаються послуги з теплопостачання бюджетним установам, соціальній сфері та стягнення позивачем неустойки спричинить збільшення збитків відповідача, які не матимуть джерел для їх покриття.

Відповідно до п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

До матеріалів справи відповідачем долучено копії фінансового звіту підприємства за 2012 р. та фінансового звіту підприємства за 2013 р.

З огляду на те, що порушення зобов'язання відповідачем не потягло значних втрат для позивача, враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником - повне погашення суми основного боргу, майновий стан сторін та їх інтереси, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача- на 50% (п'ятдесят) відсотків. А тому місцевим судом з відповідача правомірно стягнуто 75 162, 10 грн. пені.

Отже, з вищенаведеного судом першої інстанції правильно стягнуто 69265,15 грн. як 3 % річних, 285 827, 28 грн. інфляційних нарахувань та 75 162, 10 грн. пені.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" - відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 12.05.2015 року в справі №914/1013/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського

суду.

Повний текст постанови виготовлений 30.06.2015 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.

Суддя Якімець Г. Г.