Постанова № 46051744, 23.06.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2015 року м. ПолтаваСправа №816/1993/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

суддів: Гіглави О.В., Довгопол М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кисличенко О.В.

та представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Державної фіскальної служби України про визнання індивідуальної податкової консультації недійсною,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - позивач, ВАТ "Полтавський ГЗК") звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач, ДФС України) про визнання індивідуальної податкової консультації від 10.12.2014 №8467/6/99-99-17-03-03-15 недійсною.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність наведеного у оспорюваній податковій консультації висновку контролюючого органу щодо необхідності оподаткування сум середнього заробітку осіб, призваних на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, податком з доходів фізичних осіб та єдиним соціальним внеском, оскільки такий висновок суперечить приписам абзацу "и" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України та частини сьомої статті 7 Закону України Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Зазначав, що Законом України від 20.05.2014 №1275-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" з 18.03.2015 встановлено правило щодо не нарахування єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб на суму середнього заробітку мобілізованих працівників.

До того ж, спільним листом ДФС України та Пенсійного фонду України від 22.07.2014 №127/7/99-99-17-03-01-17 розяснено, що єдиний соціальний внесок не нараховується на суму середнього заробітку мобілізованих працівників.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях проти позову зазначив, що у 2014 році підприємства (установи, організації), що здійснювали нарахування (виплати) середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не отримували відшкодування компенсаційних виплат з бюджету, оскільки виплати таких компенсацій в межах середнього заробітку мали проводитись за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, який на той час був відсутній.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях ДФС України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Листом від 25.11.2014 вих. №4618/14761 ВАТ "Полтавський ГЗК" звернулось до ДФС України із заявою про надання податкової консультації з питань утримання єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб із середньої заробітної плати, нарахованої за період мобілізації з доходів мобілізованих працівників /а.с. 32/.

За результатами розгляду даного листа відповідач, у листі від 10.12.2014 вих. №8467/6/99-99-17-03-03-15, розяснив ВАТ "Полтавський ГЗК", що середній заробіток працівників на час виконання державних або громадських обовязків є гарантійною виплатою, яка входить до складу додаткової заробітної плати; у звязку з відсутністю порядку відшкодування компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, сума такого середнього заробітку є базою нарахування податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску, а тому податковий агент має виконати усі встановлені Податковим кодексом України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обовязки /а.с. 30-31/.

Не погодившись із зазначеною податковою консультацією, позивач оскаржив її до суду.

В силу положень пункту 53.3 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

А відповідно до вимог частини третьої вказаної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.

Заявлений спір виник з приводу того, чи має позивач утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб та єдиний соціальний внесок під час нарахування та виплати за рахунок підприємства середнього заробітку працівникам, які призвані на військову службу під час мобілізації.

Так, 08.06.2014 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20.05.2014 №1275-VІІ, яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування".

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому, дію наведеної норми закону поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 №303 "Про часткову мобілізацію".

Позивач звертає увагу на те, що чинним законодавством передбачено звільнення від нарахування податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

При цьому такі компенсаційні виплати мали б проводитись за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Однак, оскільки у 2014 році відповідний порядок здійснення компенсаційних виплат Кабінетом Міністрів України визначено не було, ВАТ "Полтавський ГЗК", за рахунок власних коштів підприємства, проводило нарахування та виплату мобілізованим працівникам середнього заробітку.

За приписами статей 163, 164 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента податком на доходи фізичних осіб є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, визначені статтею 165 Податкового кодексу України.

Зокрема, згідно із абзацом "и" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Окрім того, 15.10.2014 року набув чинності Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII, яким друге речення частини сьомої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" викладено в такій редакції: "Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період".

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що чинне на час виникнення спірних відносин законодавство України фактично передбачало звільнення від нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску у разі отримання платниками податку (працівниками) компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Водночас наведені норми Податкового кодексу України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не ставлять нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб і єдиного соціального внеску в залежність від того, в якому порядку, в які строки і кому саме (роботодавцю чи працівнику) компенсується з Державного бюджету України середній заробіток мобілізованих працівників, та не містять такої умови для їх застосування, як наявність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку компенсації середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України.

Колегія суддів зауважує, що наведені норми закону не передбачають прямої виплати коштів мобілізованим працівникам безпосередньо з Державного бюджету України, а тому виплати мобілізованим працівникам можуть здійснюватись роботодавцями з подальшою компенсацією відповідних витрат за рахунок коштів Державного бюджету України.

До того ж, такі виплати протягом 2014 року позивач здійснював у звязку з наявною бездіяльністю Уряду щодо затвердження відповідного порядку та призначення необхідних асигнувань.

При цьому дії позивача були спрямовані на фактичне забезпечення мобілізованих працівників засобами до існування, оскільки жодних компенсаційних виплат з Державного бюджету України такі працівники не отримували.

На переконання колегії суддів, відсутність визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати компенсацій середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України не може бути підставою для покладення на роботодавця обовязку з нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам, оскільки в силу наведених вище вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" виплата середнього заробітку мобілізованим працівникам звільнена від нарахування таких платежів.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що обовязок щодо здійснення компенсаційних виплат у держави виник з моменту набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20.05.2014 №1275-VІІ, тобто з 08.06.2014, а не з дати набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №105, якою затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, як помилково вважає відповідач.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на безпідставність тверджень відповідача відносно того, що здійснені позивачем виплати вважаються заробітною платою та доходом мобілізованих робітників, а тому є обєктом нарахування податку з доходів фізичних осіб і єдиного соціального внеску.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно з підпунктом 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оскільки мобілізовані працівники фактично не перебувають на робочому місці та не виконують трудові функції, здійснені позивачем виплати середнього заробітку не можуть ототожнюватись із заробітною платою.

Так само хибною, на переконання колегії суддів, є позиція відповідача щодо поширення на спірні відносини вимог частини першої статті 119 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Системний аналіз положень статті 119 Кодексу законів про працю України є підставою для висновку про те, що гарантії, визначені частинами першою та третьою вказаної статті, є різними за своїм змістом.

Зокрема, вимоги частини першої статті 119 Кодексу законів про працю України застосовуються в разі виконання працівником державних або громадських обов'язків.

А до спірних відносин мають застосовуватись положення частини третьої вказаної статті, адже вони стосуються працівників, призваних на військову службу у звязку з мобілізацією.

При вирішенні даного спору колегія суддів зважає на вимоги пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку, що роботодавець звільняється від обовязку з нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску з середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, незалежно від джерела виплати таких коштів.

За таких обставин, надана ДФС України у листі від 10.12.2014 вих. №8467/6/99-99-17-03-03-15 податкова консультація суперечить наведеним вище нормам Податкового кодексу України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування" в редакції, чинній на момент надання такої податкової консультації, у звязку з чим має бути визнана недійсною, як те визначено пунктом 53.3 статті 53 Податкового кодексу України.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 згаданого Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів правомірності та обґрунтованості оспорюваного правового акта індивідуальної дії.

Враховуючи вищенаведене в своїй сукупності, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову ВАТ "Полтавський ГЗК" у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Державної фіскальної служби України про визнання індивідуальної податкової консультації недійсною задовольнити.

Визнати недійсною індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 10 грудня 2014 року №8467/6/99-99-17-03-03-15.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191282) витрати зі сплати судового збору в розмірі 73 (сімдесят три) гривні 08 (вісім) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 26 червня 2015 року.

Головуючий суддя О.О. Кукоба

суддяО.В. Гіглава

суддяМ.В. Довгопол