Ухвала суду № 46047211, 23.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2015 р. м. Київ К/800/57781/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області до Публічного акціонерного товариства «Техмашремонт» про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області (далі - УПФУ) звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства «Техмашремонт» (далі - Товариство) в якому просило стягнути з відповідача заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах в розмірі 20067,75 гривень.

В обґрунтування своїх вимог посилалось на те, що обов'язок щодо відшкодування спірних коштів покладений чинним законодавством саме на Товариство, а тому просило про задоволення позову.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року позов задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь УПФУ заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах в розмірі 494,64 гривень, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині відмови в позові, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що Товариство не є правонаступником підприємства, на якому зазначені особи набули пільговий стаж, а отже не зобов'язане здійснювати відшкодовування спірних витрат УПФУ.

Проте до такого висновку суди частково дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Так, судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідності до частини 1 якої, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою Кодексу адміністративного судочинства України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Водночас, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом цієї процесуальної норми учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Вирішуючи спір суди не з'ясували обставин справи щодо того, на яких саме підприємствах працювали особи, яким виплачується пенсія, де ними здобуто пільговий стаж та чи є Товариство їх правонаступником.

Суди зазначені обставини не перевірили та не дослідили, не надали їм належну правову оцінку з огляду на наявність або відсутність належних та допустимих доказів, наданих на їх підтвердження.

Окрім цього, суди беручи до уваги вимоги частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України і надаючи правову оцінку рішенням певних судів, якими встановлено певні обставини, не надали належної правової оцінку іншим судовим рішенням, що набрали законної сили.

З огляду на викладене, без з'ясування вищевказаних обставин справи, надання їм належної правової оцінки і перевірки їх належними та допустимими доказами, висновки судів щодо відсутності у Товариства обов'язку відшкодування спірних витрат є передчасними, не ґрунтуються на дотриманні норм процесуального права, а тому їх рішення не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало