Ухвала суду № 46047210, 23.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2015 року м. Київ К/800/11639/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2014 року

по справі № 826/3010/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-Домтекс»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК-Домтекс» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.02.2013 року №0000332250/1767 та №0000342250/1768.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в результаті проведеної податковим органом планової виїзної перевірки ТОВ «ТК-Домтекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, зафіксовано порушення вимог пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, па загальну суму 2774641,00 грн., в тому числі за три квартали 2012 року в сумі 2774641,00 грн.; пп. 185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок па додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 58728,00 грн.; пп.164.2.2 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету, на загальну суму 1225,00 грн., в тому числі: в 2011 році - 601,00 грн., в 2012 році - 624,00 грн. та ст. 2 Закону України від 23.09.1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон №185/94-ВР), а саме - встановлено несвоєчасне надходження товару по імпорту з простроченням в 2 дні.

На підставі висновків перевірки відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 04.02.2013 року №0000332250/1767, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 4161961,50 грн., в тому числі, 2774641,00 грн. - за основним платежем та 1387320,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000342250/1768, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 88092,00 грн., у тому числі, 58728,00 грн. - за основним платежем та 29364,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

На думку податкового органу, позивачем порушено вимоги пп. 135.5.4 п. 135.5 ст.135 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим виникла необхідність збільшення валового доходу підприємства на суму безповоротної фінансової допомоги, яка утворилася внаслідок невключення суми безнадійної заборгованості до складу інших доходів по неоплаченим векселям, наданими ТОВ «ТК-Домтекс» в оплату за товар контрагентам, що у подальшому визнані банкрутами, або мають стан «припинені». При цьому, податковий орган вважає, що за обставин ліквідації підприємств-кредиторів посилання на те, що строк позовної давності оплати простих векселів не сплинув, є безпідставними. Також, на думку податкового органу, відсутній факт здійснення позивачем господарських операцій в межах спірних правовідносин, оскільки податкові накладні складені з порушенням законодавства.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, видаткові накладні, податкові накладні та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Також, первинними документами, наявними в матеріалах справи (накладними, довіреностями на отримання товарів), підтверджується подальший рух товару (текстильних виробів), придбаного позивачем у контрагентів, шляхом його реалізації іншим суб'єктам господарювання.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Таким чином, доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, пп. 14.1.257 п. 14.1 ПК України передбачено, що безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

У п. 135.1 ст. 135 ПК України встановлено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

За змістом ч. 1 ст. 34 та ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, ратифікованого Верховною Радою України Законом України від 06.07.1999 року №826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року (далі - Уніфікований закон) переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року віддати його складання.

Позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Згідно зі ст. 77 Уніфікованого закону, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів.

Як вбачається з матеріалів справи, строк пред'явлення платежу за векселями від 05.05.2010 року, виданими позивачем ТОВ «Вакко» - до 05.05.2011 року, виданими позивачем ТОВ «Фірма П.С.В.» - до 22.03.2012 року, виданими позивачем ТОВ «Атлантік-сіті» - до 27.06.2013 року, виданим позивачем ТОВ «Аква Ресурс» - до 16.07.2013 року.

Враховуючи загальний строк позовної давності у три роки, встановлений ст. 257 ЦК України, пред'явлення вимоги платежу за векселями, виданими позивачем ТОВ «Вакко», закінчується 05.05.2014 року, виданими позивачем ТОВ «Фірма П.С.В.» - 22.03.2015 року, виданими позивачем ТОВ «Атлантік-сіті» - 27.06.2016 року, виданим позивачем ТОВ «Аква Ресурс» - 16.07.2016 року.

Разом з тим, судами встановлено, що векселі, видані позивачем ТОВ «Атлантік-сіті» та ТОВ «Аква Ресурс» були погашені у серпні 2012 року, січні та травні 2013 року, тобто до настання строку платежу за ними, що підтверджується актами пред'явлення векселя до платежу, актами прийому-передачі оплачених векселів та виписками з банківського рахунку позивача.

Щодо векселів, виданих позивачем ТОВ «Вакко» та ТОВ «Фірма П.С.В.», то, як було правильно встановлено судами, у матеріалах справи відсутні будь-які докази пред'явлення їх до платежу та, відповідно, погашення позивачем зазначених векселів.

Однак, відповідно до витягів з ЄДРПОУ, ТОВ «Фірма П.С.В.» і ТОВ «Вакко» припинені у 2012 році на підставі судових рішень про визнання юридичної особи банкрутом, про що внесено до реєстру відповідні записи. При цьому, у судових рішеннях про визнання вказаних юридичних осіб банкрутами та їх ліквідацію не зазначено про наявність в них будь-яких товарно-матеріальних цінностей та інших активів, що належать банкрутам на праві власності чи повного господарського відання, а отже, на момент припинення ТОВ «Вакко» та ТОВ «Фірма П.С.В.» ці товариства не були векселедержателями виданих їм ТОВ «ТК-Домтекс» векселів.

Отже, твердження податкового органу про те, що з моментом припинення ТОВ «Вакко» та ТОВ «Фірма П.С.В.» у позивача виникла безповоротна фінансова допомога у зв'язку з непогашенням виданих ним векселів, є безпідставним.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до ст. 224 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2014 року по справі № 826/3010/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 26.06.2015 р.