Ухвала суду № 46047189, 30.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2015 року м. Київ К/800/32128/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській областіна постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 20.06.2013та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014у справі № 811/898/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Копілка»доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Копілка» звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС (правонаступником якої є відповідач), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.09.2012 за №0000880222 та №0000870222.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.06.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт перевірки № 81/22-40/32967633 від 30.08.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 190 364 грн., та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 313 046 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000870222 від 12.09.2012, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 379 796 грн. (з яких: 313 046 грн. - основний платіж та 66 750 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000880222 від 12.09.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 202 218 грн. (з яких: 190 364 грн. - основний платіж та 11 854 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток у спірних сумах відповідач обґрунтовує тим, що господарські операції позивача з ПП «Ібіца» не носять реального характеру та є нікчемними, а податковий кредит за господарськими операціями позивача з ПП «Колега» та ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» не підтверджений податковими накладними.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що наданими позивачем доказами підтверджується фактичне здійснення спірних господарських операцій, а висновки акту перевірки не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Оскільки згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем та ПП «Ібіца», ПП «Колега», ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» було укладено договори поставки продовольчих товарів, тютюнових виробів та алкогольних напоїв, факт виконання яких підтверджений відповідними первинними документами.

Судами також встановлено, що поданими позивачем доказами підтверджено факт оприбуткування товару, придбаного ним у контрагентів ПП «Ібіца», ПП «Колега», ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна», та його подальшу реалізацію через мережу роздрібної торгівлі.

Дослідивши подані позивачем докази (зокрема, первинні документи бухгалтерського обліку, в тому числі, податкові накладні) суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатами фактичного здійснення господарських операцій з його контрагентами, які є об'єктом оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції ні з акту перевірки, ні в ході судового розгляду справи не встановлена відсутність у вищеназваних контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності або відсутність їх реєстрації у ЄДР під час здійснення спірних господарських операцій.

Колегія судів касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань відповідача на відсутність документів на транспортне перевезення придбаного за договорами товару, оскільки вказана обставина сама по собі не може бути безумовною підставою ставити під сумнів реальність господарських операцій, з врахуванням встановленого судами факту здійснення транспортування придбаного позивачем товару постачальниками та за умови наявності у позивача усіх інших первинних документів.

Також суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, встановивши факт реальності господарських операцій та взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.06.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний