Ухвала суду № 46046858, 24.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/9991/65417/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Борисенко І.В., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 по справі №2а-5093/11/1370 (№135608/11/9104) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.12.2010 №0001452301/0/3399.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби 18.10.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 24.10.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Львові проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат на суму витрат за договором оренди приміщення від 21.06.2007 в розмірі 1372738,96грн.; підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат на суму нарахованих згідно кредитного договору від 31.10.2008 №72 відсотків за користування кредитом в сумі 1515822,49грн. оскільки кредитні кошти використано не у зв'язку з веденням господарської діяльності.

Зазначені висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що під час перевірки платником податків не надано документів, що дають змогу визначити в яких цілях використовувались орендовані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга партнерів» приміщення. Окрім того, за висновками податкового органу, оскільки кредитні кошти були використані позивачем для оплати товарів, поставка яких не відбулася, а договори поставки були розірвані, то кредитні кошти не можуть вважатися використаними у зв'язку з веденням господарської діяльності.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Львові складено акт від 30.11.2010 №1071/23-2/33894928 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.12.2010 №0001452301/0/3399, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 157518,50грн., у тому числі штрафні санкції 157518,50рн. Згідно з розрахунком фінансових санкцій до позивача було застосовано штрафну санкцію у розмірі 25% від суми витрат (1881961,00грн.), зменшених на суму збитків (621574,00грн.), тобто від 1260387,00грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 зазначеного Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» та Відкритим акціонерним товариством «Український Професійний Банк» було укладено договір від 31.10.2008 №72 про відкриття кредитної лінії з додатками, які визначали суми позички, відсотки та терміни їх погашення. Зазначені кошти були фактично надані позичальнику.

Відповідно до умов кредитної угоди, кошти були надані підприємству на поповнення обігових коштів без визначення напрямку витрат. Обігові кошти підприємство витрачало в основному на придбання товарно-матеріальних цінностей, що використовуються у виробництві продукції (в тому числі металопродукції).

Таким чином, слід погодитися з висновками судів, що позивач підтвердив зв'язок кредиту з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліга партнерів» (Орендодавець) був укладений договір оренди нерухомого майна, за яким Орендодавець передав Орендареві нежитлові приміщення на І-IV поверхах в будівлі адміністративного корпусу площею 1988,8кв.м. за адресою м. Львів, вул. Персенківка, 14.

Договором оренди передбачено, що майно передається в оренду для розміщення адміністративних приміщень Орендаря, проведення реконструкції та капітального ремонту майна, передачі в суборенду з письмової згоди.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розташування орендованої будівлі співпадає з місцем розташування виробничих потужностей підприємства та основним місцем проведення господарської діяльності; вказана будівля є єдиним приміщенням, яке може використовуватися як офісне приміщення у зимовий період; після завершення капітального ремонту позивач спільно із власником майна мав намір частково здавати приміщення в суборенду та отримувати додатковий дохід; вартість оренди є значно меншою за середньо ринкові вартість оренди.

Аналіз зазначених правовідносин дає підстави вважати, що витрати позивача на оренду та ремонт приміщення, пов'язані з господарською діяльністю Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» та здійснювалися з метою забезпечення діяльності підприємства.

За таких обставин, висновки акту перевірки від 30.11.2010 №1071/23-2/33894928 про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є необґрунтованими.

Окрім того, відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Разом з тим, контролюючий орган самостійно не нараховував суму податкового зобов'язання позивачу за результатами проведеної перевірки у зв'язку з чим нарахування штрафних санкцій згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є безпідставним.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 16.12.2010 №0001452301/0/3399 є правильним.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 по справі №2а-5093/11/1370 (№135608/11/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ І.В. Борисенко

___ А.М. Лосєв