Ухвала суду № 46046723, 15.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Київ К/800/60212/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року

у справі № 820/5088/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіза»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альвіза» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 року у справі № 820/5088/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 13.05.2013 року № 0001032201 та від 05.03.2013 року № 0000212201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіза» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року, відповідачем складено акт від 15.02.2013 року № 652/22.1/32136270, яким встановлено порушення п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальному розмірі 140 644, 00 грн.; п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість у загальному розмірі 123 970, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013 року № 0000202201, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у зальному розмірі 184 900, 00 грн.; № 0000212201, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 185 955, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення від 05.03.2013 року № 0000202201 скасовано в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 979, 00 грн., та 13.05.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001032201, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у зальному розмірі 181 921, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо відсутності взаємозв'язку придбаних у контрагентів послуг з фінансово-господарською діяльністю позивача.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з правомірним формуванням позивачем даних податкового обліку по господарським операціям з його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Белат», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Лідер-МТ» згідно укладених договорів про надання послуг та на виконання робіт з передпродажної підготовки автомобілів та антикорозійну обробку кузовів автомобілів.

Виконання умов договорів підтверджується додатковими угодами до договорів, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актами надання послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями. Факт отримання робіт від контрагентів відображено за даними бухгалтерського та податкового обліку підприємства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оплата робіт здійснена шляхом перерахування грошових коштів. Заборгованість по розрахункам відсутня. Грошові кошти зараховані на розрахункові рахунки ТОВ «Белат», ТОВ «Айдар ЛТД» та ТОВ «Лідер-МТ», в рахунок здійснення розрахунків з урахуванням сум податку на додану вартість.

Разом з тим, судами встановлено, що між позивачем та ЗАТ «Дженерал Моторз Узбекистан» та ТОВ «УкрУзАвто» укладено Дилерську угоду, відповідно до умов якої саме на Дилера - ТОВ «Альвіза» покладено обов'язок щодо проведення передпродажної підготовки автомобілів за власний рахунок.

На виконання цього договору протягом вересня 2011 року - серпня 2012 року від ЗАТ «Дженерал Моторз Узбекистан» через офіційного дистриб'ютора ТОВ «УкрУзАвто» позивачем були отримані автомобілі, відповідно до видаткових накладних на передачу автомобілів.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, підтверджується реальне виконання договірних зобов'язань між позивачем та його контрагентами згідно укладених правочинів.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року у справі № 820/5088/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук