Ухвала суду № 46046432, 13.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.05.2015р. м. Київ К/800/55778/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі № 804/3627/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біформ" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біформ" (далі - ТОВ "Біформ") звернулось в суд з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі -ОДПІ), в якому просило з урахуванням уточнення позовних вимог скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 січня 2013 року № 0000201501.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 16 січня 2013 року ТОВ "Біформ" було надано до Лівобережна ОДПІ уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість за вересень 2012 року.

Відповідно до зазначеної декларації позивачем було задекларовано в рядку 23 залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду в сумі 428 304,00 грн.

Згідно довідки щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді та підлягає включенню до складу податного кредиту наступного податкового періоду вбачається, що зазначений залишок був сформований: у серпні 2009 року - 265 563,00 грн., у грудні 2009 року - 82 763,00 грн., у лютому 2010 року - 1 394,00 грн., у березні 2010 року - 53 506,00 грн., у грудні 2010 року - 84,00 грн., у квітні 2011 року - 22 677,00 грн., у липні 2012 року - 1 128,00 грн., у серпні 2012 року - 1 189,00 грн.

Факт правомірності формування залишку від'ємного значення за період серпень та грудень 2009 року підтверджений актом перевірки № 2431/23/33612878 від 30 березня 2010 року.

Також судами встановлено, що 18 січня 2013 року ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Біформ" щодо правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку та у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ в наступних податкових (звітних) періодах за вересень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 239/15-3/33612878.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем порушено вимоги пункту 200.4 «а», «б» статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме, ТОВ "Біформ" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2012 року: згідно уточнюючого розрахунку (вх. № 9082219411 від 27 грудня 2012 року)- у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ в наступних податкових (звітних) періодах на 82 763,00 грн.; згідно уточнюючого розрахунку (вх. № 9000799405 від 16.01.2013 року) - на рахунок платника у банку на 344 166,00 грн.

На підставі наведеного акту перевірки, 21 січня 2013 року податковим органом було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000201501, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 426 929,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 106 732,25 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 21 січня 2013 року № 0000201501 було залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 102.5 статті 102 ПК України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Згідно з пунктами 200.1, 200.2, 200.3 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно пункту 200.1 ст.200 Податкового кодексу України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього кодексу), а в разі відсутності податкового боргу зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду. Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому в акті перевірки від 18 січня 2013 року зазначено про порушення позивачем пункту 102.5 статті 102 та пункту 200.4 «б» статті 200 ПК України, а саме безпідставне включення до складу податкового кредиту податкової декларації за вересень 2012 року сум податку, фактично сплачених постачальникам товарів (послуг) у попередніх податкових періодах, оскільки позивач не скористався правом на отримання бюджетного відшкодування протягом 1095 днів від дня отримання такого права, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ: в серпні 2009 року у сумі 265 563,00 грн.; в грудні 2009 року у сумі 82 763, грн.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, фактичною підставою для зменшення ТОВ "Біформ" суми бюджетного відшкодування з ПДВ та збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ став висновок відповідача, що в термін 1095 днів, визначений пунктом 102.5 ПК України, позивачем не подано заяву на повернення надміру сплачених податків або на їх відшкодування з бюджету. Однак вимоги ПК України не встановлюють для платника податку, який має право на бюджетне відшкодування обов'язку щодо прийняття такого рішення, а вразі його не прийняття застосування штрафних санкцій до платника.

Таким чином враховуючи вірно встановлені судами обставини справи та зазначені норми права суд першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем при проведенні перевірки безпідставно застосовані положення пункту 102.5 статті 102 ПК України, які визначають строки давності на подання заяви про бюджетне відшкодування, оскільки застосування цієї норми права можливо у тому випадку, коли платник має намір відшкодувати податок на додану вартість із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до податкового органу із заявою в установленому Кодексом порядку. Між тим позивач не заявляв свого наміру на відшкодування цього податку із бюджету, відповідного рішення не приймав та не звертався до відповідача із необхідною заявою.

Враховуючи викладені обставини та наведені норми, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що викладені в акті перевірки висновки податкового органу є не обґрунтованими, а прийняте податкове повідомлення-рішення не правомірними.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: