Ухвала суду № 46043582, 02.07.2015, Новомиргородський районний суд Кіровоградської області

Справа № 395/698/15-к

Провадження № 1-кп/395/73/2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(про повернення обвинувального акта)

02 липня 2015 року м. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді ЩЕНЮЧЕНКА С.В.,

за участю: прокурора прокуратури Новомиргородського району Кіровоградської області ПОСТЕРНАКА І.В., обвинуваченої ОСОБА_1, захисника - адвоката ГАХОВА С.В., секретаря судового засідання РУДЕНКО І.М., розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42014120220000010 від 21.10.2014 р., стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженка м. Новомиргорода, Кіровоградської області, українка, громадянка України, з повною вищою освітою, не працює, вдова, яка має на утриманні стару матір, 1939 р. н., зареєстрована та проживає АДРЕСА_1, раніше не судима,

до якої запобіжний захід та інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались, а 29 травня 2015 р. було ухвалене рішення про проведення підготовчого судового засідання,

обвинуваченої у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,

в с т а н о в и в :

26 травня 2015 року до Новомиргородського районного суду згідно ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. (далі - КПК України) надійшов від старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Кіровоградської області ДРАГОНЕНКА Р.Ю. обвинувальний акт з додатками стосовно ОСОБА_1, обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

За вказаним обвинувальним актом було призначено підготовче судове засідання.

Прокурор ПОСТЕРНАК І.В., обвинувачена ОСОБА_1, захисник - адвокат ГАХОВ С.В. не вбачають перешкод для призначення вказаного обвинувального акту до судового розгляду.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження та перевіривши обвинувальний акт, суд вважає, що згаданий обвинувальний акт не може бути призначений до судового розгляду як такий, що не відповідає вимогам КПК України, з таких міркувань.

На порушення вимог п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України при зазначенні анкетних відомостей ОСОБА_1 вона вказана як підозрювана.

Таким чином, у вказаному акті відсутні анкетні відомості обвинуваченої (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

До того ж згідно приписам ч. 2 ст. 42 КПК України особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу, є обвинуваченим (підсудним).

Окрім цього, всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України, який передбачає право обвинуваченого знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують, а також п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, формулювання обвинувачення стосовно ОСОБА_1 взагалі відсутнє.

Як вбачається з положень ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що гарантує кожній особі право на справедливий суд:

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

За таких обставин вказана особа може помилково вважати себе підозрюваною у скоєнні інкримінованих злочинів та не розуміти потреби захищатися саме від обвинувачення, а не підозри, що суттєво суперечить вище наведеним приписам ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

За правилами п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

Як вбачається зі змісту обвинувального акта, органи досудового розслідування зазначають, що ОСОБА_1 привласнила грошові кошти у великих розмірах, котрі були виділені на нарахування та виплату заробітної плати працівникам відділу Держземагенства у Новомиргородському районі, шляхом завищення власної заробітної плати та зарахування коштів на власний картковий рахунок.

Проте будь-які дані про цих осіб: працівників відділу Держземагенства у Новомиргородському районі, котрі недоодержали власну заробітну плату внаслідок викрадення майна, в обвинувальному акті відсутні.

Суд також вважає, що за інкримінованим злочином належним чином не викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Так, органи досудового розслідування зазначають, що ОСОБА_1 з 16.08.2001 р. до 05.02.2013 р. перебувала на посаді головного спеціаліста - бухгалтера відділу Держкомзему у Новомиргородському районі.

Проте у подальшому вони одночасно вказують, що ОСОБА_1 у період часу з 01.01.2013 р. по 30.11.2014 р. перебувала на посаді головного спеціаліста - бухгалтера відділу Держземагенства у Новомиргородському районі, тобто з 01.01.2013 р. до 05.02.2013 р. вона начебто одночасно перебувала на посадах у різних органах державної влади.

Оскільки ОСОБА_1 була призначена на посаду головного спеціаліста - бухгалтера відділу Держземагенства у Новомиргородському районі, прокурор вважає, що на підставі ст. ст. 2, 25 Закону України «Про державну службу» та п. 1 примітки до ст. 364 КК України вона була наділена організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими обов'язками, тобто набула статусу службової особи.

Проте за приписами:

ч. 3 ст. 18 КК України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

п. 1 Примітки до ст. 364 КК України службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво»:

організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки.

Всупереч викладеному при формулюванні обвинувачення відсутні посилання на конкретні організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки, які начебто здійснювала ОСОБА_1 постійно, або коли вона робила це тимчасово чи за спеціальним повноваженням, а також, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою у встановленому законом порядку.

До того ж, посилаючись на посадові інструкції ОСОБА_1, прокурор не зазначає які саме інструкції він має на увазі, їх реквізити, коли та ким вони були затверджені, а також коли з ними була ознайомлена ОСОБА_1

Умисні дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч. 4 ст. 191 КК України як привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем у великих розмірах.

Проте в обвинувальному акті немає посилання на порядок розрахунку розміру викраденого чужого майна, що становить у даному випадку саме великий розмір.

Як вбачається з вимог п. 1 ч. 1. ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

В той же час на порушення вище наведених положень та вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті не зазначені час, місце, спосіб та інші обставини вчинення інкримінованого злочину.

Так, залишилися нез'ясованими кількість та реквізити карткових рахунків, відкритих ОСОБА_1 в ПрАТ КБ «ПриватБанк» та «Райфайзен Банк Аваль», де знаходяться ці банківські установи чи їх філії, повна назва банківських установ чи їх філій або структурних підрозділів, а також яким чином вона здійснювала банківські операції щодо збільшення власного заробітку та зменшення розміру заробітної плати іншим працівникам, які бухгалтерські чи банківські документи при цьому використовувала, тощо.

Взагалі не викладені обставини здійснення інкримінованого злочину з використанням банківської установи «Райфайзен Банк Аваль».

Як витікає з положень ч. 4 ст. 291 КПК України, до обвинувального акта додається: реєстр матеріалів досудового розслідування; цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування; розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування; розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється

В той же час до обвинувального акту стосовно ОСОБА_1, окрім реєстру матеріалів досудового розслідування та її розписки про отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, безпідставно долучено повідомлення ОСОБА_1 від 15.05.2015 р. старшому прокурору відділу прокуратури Кіровоградської області ДРАГОНЕНКУ Р.Ю., що сторона захисту не володіє речовими доказами чи матеріалами, які згідно з ч. 6 ст. 290 КПК України необхідно надавати для ознайомлення стороні обвинувачення.

До того ж у додатку в супровідному листі старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Кіровоградської області ДРАГОНЕНКА Р.Ю. зазначено, що він складає обвинувальний акт з розписками підозрюваних та їх захисників про отримання обвинувального акта та реєстру.

Проте ні в обвинувальному акті, ні в долученому до нього реєстрі не вказано про наявність інших підозрюваних чи обвинувачених, окрім ОСОБА_1, а також про залучення захисників до участі у справі.

У випадку, коли у справі приймає участь захисник або захисники обвинуваченої чи обвинувачених, слід також виконати вимоги ст. 293 КПК України: одночасно з переданням обвинувального акта до суду прокурор повинен надати під розписку його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування захиснику обвинуваченого, а також долучити вказану розписку.

Таким чином, на думку суду, відсутність у даному випадку можливості встановити обґрунтованість будь-якого висунутого проти ОСОБА_1 кримінального обвинувачення, а також бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти неї, не відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

За правилами п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняте такі рішення: повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Оскільки у даному випадку обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 2, п. 3 і п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, його слід повернути прокурору.

Ураховуючи наведене, керуючись ст. ст. 291, 314, 369-372, 392-395 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

Повернути обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42014120220000010 від 21.10.2014 р., стосовно ОСОБА_1, обвинуваченої у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, старшому прокурору відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Кіровоградської області ДРАГОНЕНКУ Р.Ю. як такий, що не відповідає вимогам КПК України, для усунення вище згаданих порушень вимог КПК України.

Міру запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_1 - не обирати.

Ухвала про повернення обвинувального акта може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Новомиргородський районний суд, який ухвалив судове рішення, протягом семи днів з дня оголошення ухвали.

Головуючий:

суддя С. В. Щенюченко

Згідно з оригіналом:

суддя С.ЩЕНЮЧЕНКО