Ухвала суду № 46034597, 30.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.,

при секретарі - Перевузнику П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права власності на 1/2 частину квартири та визначення порядку користування квартирою, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року позивач звернувся із позовом до відповідачки, на обґрунтування якого зазначив, що із 10 березня 1977 року і до 13 серпня 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від вказаного шлюбу мають доньку - ОСОБА_3 09 червня 1977 року ОСОБА_1 на сім'ю з трьох осіб: вона - ОСОБА_1, чоловік - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_3, був виданий ордер № 2486 на зайняття квартири АДРЕСА_1.

Вказана квартира є кооперативною та за довідкою ОСББ «Автобус-1» сума пайового внеску за квартиру становила 5 534.95 крб., які були повністю сплачені 20 липня 1986 року.

Посилаючись на положення ч.1 ст. 22, ст. 28 КпШС Української РСР зазначав, що вказана квартира є спільним майном подружжя. Між сторонами склався порядок користування квартирою після розірвання шлюбу за яким позивач з донькою ОСОБА_3 та онукою проживають в кімнаті площею 18.7 кв.м., а відповідачка займає кімнату площею 15.0 кв.м., кухня площею 7.4 кв.м., вбиральня площею 1.0 кв.м., ванна площею 2.0 кв.м., коридор площею 7.4 кв.м. перебувають у загальному користуванні сторін.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив ухвалити рішення яким визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 55.3 кв.м., жилою площею 33.7 кв.м., визначити порядок користування квартирою виділивши у користування позивачу ізольовану кімнату площею 18.7 кв.м., а відповідачці ОСОБА_1 кімнату площею 15.0 кв.м., кухню площею 7.4 кв.м., вбиральню площею 1.0 кв.м., ванну площею 2.0 кв.м., коридор площею 7.4 кв.м. залишити у спільному користуванні сторін.(а.с. 1-13)

Відповідачка проти позову заперечувала з підстав, що після розірвання шлюбу у 2002 році позивач виїхав з квартири і не проживав в ній до 2012 року. а тому втратив право користування квартирою.

Третя особа підтримала позов з огляду на забезпечення прав малолітньої дитини.(а.с. 88-90)

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 травня 2015 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 55,3 кв.м. та житловою площею 33,7 кв.м., визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 18,7 кв.м., у користування ОСОБА_1 - житлову кімнату площею 15,0 кв.м., місця загального користування: коридор площею 7,4 кв.м., ванну площею 2,0 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., кухню площею 7,4 кв.м. залишено в спільному користуванні. (а.с.144-148)

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення районного суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначила, що після розірвання шлюбу подружжям добровільно поділено майно за яким позивач отримав жилий будинок АДРЕСА_2 та автомобіль УАЗ 469 з причепом, а відповідачці залишилась квартира, позивачем пропущений строк позовної давності на звернення із зазначеними вимогами.(а.с. 197-200)

В судовому засіданні ОСОБА_1, її представник ОСОБА_6 підтримали скаргу і просили її задовольнити, представник позивача - ОСОБА_7, ОСОБА_3 заперечували проти скарги і просили її відхилити.

Інші особи до суду не прибули, причини неявки не повідомили про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.(а.с. 179-188)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, що із 10 березня 1977 року і до 13 серпня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають доньку - ОСОБА_3 (а.с. 6-7)

09 червня 1977 року ОСОБА_1 на сім'ю з трьох осіб: вона - ОСОБА_1, чоловік - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_3, був виданий ордер № 2486 на зайняття квартири (в порядку обміну) АДРЕСА_1. (а.с. 52-56)

Вказана квартира була кооперативною та за довідкою ОСББ «Автобус-1» сума пайового внеску за квартиру становила 5 534.95 крб., які були повністю сплачені 20 липня 1986 року. (а.с. 57)

За повідомленням Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі довідки ЖБК «Автобус -1» № 11 від 26.02.1996 року. (а.с.100-102)

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Факт набуття спірної квартири у період шлюбу сторони не заперечували, передбачених законом підстав для відступлення від начала рівності часток подружжя не встановлено.

За таких обставин та з огляду на положення ч. 1 ст. 22, ст. 28 КпШС України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказана квартира є спільним майном подружжя та визнав право власності кожного з них в рівних частках.

Розірвання шлюбу не припиняє права колишнього подружжя на користування спільним майном, у т.ч. за взаємною згодою, а тому колегія суддів відхилила доводи апелянта про пропуск позивачем строків позовної давності на звернення до суду із вимогами про поділ майна.

Посилання апелянта на те, що до одруження з ОСОБА_2, ОСОБА_1 була власником однокімнатної квартири АДРЕСА_3, а вартість цієї квартири становила 3268 крб. і дана сума пішла в оплату квартири № 137, а з позивачем ОСОБА_2 ОСОБА_1 за спільні кошти сплатила лише 2266.95 крб., об'єктивними доказами не підтверджені і суперечать наявним у справі доказам.

Так, 09 червня 1977 року ОСОБА_1 на сім'ю з трьох осіб був наданий ордер на зайняття квартири АДРЕСА_1 а 17 червня 1977 року за квитанцією № 403 ОСОБА_1 у період зареєстрованого із ОСОБА_2 шлюбу сплатила внесок за квартиру в розмірі 3268 крб.(а.с. 5-7, 158)

Інших доказів набуття спірної квартири за особисті кошти відповідачка ОСОБА_1 та її представник в суді першої інстанції не надали, а тому колегія суддів визнала ці посилання апелянта припущеннями та відхилила. При цьому, колегія суддів врахувала, що спірна квартира була надана відповідачці на сім'ю з трьох осіб.

Посилання відповідачки на поділ майна подружжя після розірвання шлюбу у 2002 році об'єктивними доказами (нотаріально посвідченим договором або судовим рішенням) по справі не підтверджені, та заперечувались позивачем, тому колегія суддів їх відхилила.

При цьому колегія суддів врахувала, що таке рішення не перешкоджає відповідачці заявити самостійні вимоги на поділ іншого майна подружжя або заявити про стягнення вартості його частки проте таких вимог у цьому провадженні заявлено не було.

З огляду на положення ч. 1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вправі виходити за межі доводів скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції і досліджувати наявність або здійснювати поділ майна подружжя, розподіл якого не був заявлений жодною із сторін в суді першої інстанції.

Сторони та третя особа з дитиною проживають у вказаній квартирі, між сторонами склався порядок користування квартирою після розірвання шлюбу за яким позивач з донькою ОСОБА_3 та онукою проживають в кімнаті площею 18.7 кв.м., а відповідачка займає кімнату площею 15.0 кв.м., кухня площею 7.4 кв.м., вбиральня площею 1.0 кв.м., ванна площею 2.0 кв.м., коридор площею 7.4 кв.м. перебувають у загальному користуванні сторін. Вказані обставини сторонами в суді першої інстанції не заперечувались та підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема довідкою ОСББ «Автобус-1» від 05 травня 2014 року (форма 3).(а.с. 8-12, 52-57)

При цьому районним судом дана належна оцінка показанням допитаних судом свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Тому колегія суддів погодилась з висновком районного суду про задоволення позову.

Інші доводи скарги цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

О.Ф,Мазурик

Л.Д.Махлай

Справа № 22-ц/796/8808/2015

Унікальний номер 752/8081/14-ц

Головуючий у першій інстанції - Мирошниченко О.В.

Доповідач Левенець Б.Б.