Ухвала суду № 46034593, 30.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Гаращенко Д.Р., Ратнікової В.М.,

при секретарі - Перевузнику П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 березня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року Банк звернувся із позовом до відповідачів, уточнивши який зазначив, що 02 листопада 2007 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 220/П/10-2007-840, за яким остання отримала кредит у розмірі 648 000 доларів США зі сплатою 12,29% річних за користування кредитом.

У цей же день між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1

Відповідачка ОСОБА_1 не виконує зобов'язань за кредитним договором, тому, позивач просив стягнути на свою користь із відповідачів солідарно 1 115 551.23 доларів США, що складає 8 916 600.97 грн. заборгованості за кредитним договором, 3 219 грн. судового збору за розгляд справи. (т.1 а.с.1-32)

Відповідачі проти позову заперечували, ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом про розірвання кредитного договору. На обґрунтування заперечень проти заявленого позову та обґрунтовуючи зустрічний позов зазначила, що не отримувала з каси Банку готівки, 08 жовтня 2012 року подала письмову заяву про відмову від одержання кредитних грошей. Видача кредиту у такому розмірі підлягала фінансовому моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму». Просила застосувати наслідки пропуску Банком строків позовної давності до боржника по прострочених щомісячних платежах (ч. 4 ст. 267 ЦК України) та шестимісячного строку до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК України).(т.1 а.с.46-49, т.4 а.с.12-19)

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2015 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про розірвання кредитного договору залишений без розгляду.(т.4 а.с.53-54)

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 березня 2015 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 115 551,23 доларів США, що станом на 05 листопада 2012 року становить 8 916 600,97 грн., а також стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» судовий збір по 1609,50 грн. з кожного. (т.4 а.с.58-64)

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Банку. На обґрунтування скарги зазначила, що суд неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, якими позивачка обґрунтовувала заперечення проти заявленого позову і дійшов помилкового висновку про задоволення вимог Банку. (т.4 а.с.66-82)

В судовому засіданні представник Банку - Цвєтков В.М. заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи до суду не прибули про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. ОСОБА_1 була сповіщена повідомленням її представника ОСОБА_5 (т.4 а.с.140-143)

Зважаючи на вимоги ч. 6 ст. 74, ч. 5 ст. 76, ст. 77, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частинами 1, 2, 4 ст. 543 ЦК у разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За вимог ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, тобто, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ(із змінами), кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону передбачають можливість здійснення банками кредитних операцій від свого імені, на власних умовах та на власний ризик незалежно від виду валюти, яка використовується, на підставі банківської ліцензії та не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93(із змінами), операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБ України. Таким чином, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

За пп. "в" п. 4 ст. 5 вищевказаного Декрету, передбачено необхідність наявності індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, проте, на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. За таких обставин, не можна стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБ України від 14 жовтня 2004 року N 483(із змінами), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Згідно ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 вищевказаного Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії або дозволу НБ України на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, а здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Судом встановлено, що 02 листопада 2007 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 220/П/10-2007-840, за яким остання отримала кредит у розмірі 648 000 доларів США строком до 02 листопада 2017 року, зі сплатою 12,29% річних за користування кредитом. За графіком, який є Додатком № 1 до цього Договору, позичальник мала сплачувати проценти за користування кредитом з 12 грудня 2007 року, а повертати кредитні кошти із 12 грудня 2008 року.(т.1 а.с.9-16)

У цей же день між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1.(т.1 а.с.21-22)

За п. 1.2 кредитного Договору Банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти для проведення розрахунків по договорам купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю. 02 листопада 2007 року за р. № 740, р. № 741, р. № 742, р. № 743, р. № 744, що укладені між Позичальником і Продавцем, згідно якого Позичальник придбає у власність нерухоме майно - земельні ділянки: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 та НОМЕР_5, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1. (т.1 а.с.9)

02 листопада 2007 року були укладені і нотаріально посвідчені договори за якими ОСОБА_1 придбала вищевказані земельні ділянки і сплатила за них: за земельну ділянку площею 0.0428 га - 331 463 грн., що складало 65 636.24 доларів США, за земельну ділянку площею 0.1200 га - 929 336 грн., що складало 184026.93 доларів США, за земельну ділянку площею 0.1199 га - 928 561 грн., що складало 183 873.46 доларів США, за земельну ділянку площею 0.1199 га - 928 561 грн., що складало 183 873.46 доларів США, за земельну ділянку площею 0.1200 га - 929 336 грн., що складало 184 026.93 доларів США. (т.1 а.с.126-144 т.2 а.с.132-136)

У цей же день, 02 листопада 2007 року був укладений і нотаріально посвідчений договір за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку вищевказані земельні ділянки на забезпечення виконання кредитних зобов'язань. (т.1 а.с.150-154)

Цих обставин, підписання договорів кредиту, купівлі-продажу і поруки сторони не заперечували.

Вказані обставини підтверджуються і показаннями допитаного районним судом свідка - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу - Пальора Г.Ю. (т.2 а.с.100-101)

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про отримання відповідачкою ОСОБА_1 кредитних грошей.

Відповідачка ОСОБА_1 не виконала зобов'язань за кредитним договором, 01 листопада 2012 року Банк заявив до боржника і поручителя письмову вимогу про дострокове повернення кредиту. (т.1 а.с.20, 25)

Обов'язок боржника ОСОБА_1 сплатити 1 115 551.23 доларів США, що складає 8 916 600.97 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: кредитна заборгованість - 647984.40 доларів США, з них прострочено 281984.40 доларів США, що становить 5 179 339.31 грн.; заборгованість по процентам - 322079.51 доларів США, з них прострочено 314336.99 доларів США, що становить 2 574 381.48 грн.; пеня за прострочення сплати кредиту - 80 687.32 долари США, що становить 644 933.78 грн., штраф за порушення умов кредитного договору 64 800 доларів США, що складає 517 946.40 грн. за порушення п. 4.3.14 на підставі п. 5.3 кредитного Договору, розрахунки такої заборгованості наведені позивачем станом на 05 листопада 2012 року і зазначені в оскаржуваному рішенні районного суду, передбачені і відповідають змісту п.п. 1.1-1.5, 3.1-3.5, 4.2-4.3, 5.3 укладеного Банком і ОСОБА_1 кредитного договору від 02 листопада 2007 року № 220/П/10-2007-840. (т.1 а.с.9-16)

При цьому, Банк надав помісячний розрахунок заборгованості із 02.11.2007 року до 05.11.2012 року, тобто кінцевої дати розрахунку у межах заявленого позову, процентну ставку за цей період Банк не змінював, розрахунок пені за несвоєчасне погашення основного боргу виконаний позивачем в межах річного строку позовної давності.(т.1 а.с.7-8)

Оскільки між Банком та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку було укладено договір поруки від 02 листопада 2007 року за п.п. 1.1-1.5, 2-3 якого останній зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язання ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про солідарну відповідальність відповідачів.

Наведені розрахунки обґрунтовані наявними у справі доказами, в межах заявлених позовних вимог, враховано період порушення боржником умов договору, і сплату нею коштів на виконання договору і часткове погашення заборгованості. Відповідачі не надали власного розрахунку суми заборгованості за кредитним договором, доводи щодо неправильності такого розрахунку зробленого позивачем спростовуються матеріалами справи.

З такими умовами за кредитним договором і договором поруки погодились боржник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_2 під час їх укладення, про що свідчать їх підписи.

Колегія суддів перевірила та відхилила доводи апелянта за таких підстав

Так, Банк мав кошти в іноземній валюті та банківську ліцензію N 21 від 26 жовтня 1993 року і дозвіл із додатком N 21-2 на право здійснення операцій визначених частиною 1, пп. 1 - 11 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в т. ч. на залучення та розміщення іноземної валюти), позичальник надав всі необхідні для отримання кредиту документи, з яких випливає, що ОСОБА_1 просила надати кредит саме в іноземній валюті(доларах США).(т.1 а.с.26-32)

За таких обставин доводи апелянта про порушення ч. 3 ст. 91 ЦК України, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», недійсність кредитного договору, як укладеного в іноземній валюті та без індивідуальної ліцензії НБ України, порушення п.п. «в», «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», нарахування пені за прострочення сплати кредиту та відсотків, є необґрунтованими.

Доводи апелянта про те, що видача кредиту у такому розмірі підлягала фінансовому моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму», а посадовими особами позивача скоєні діяння, які містять ознаки, передбачені ст.ст. 200, 209, 212 КК України перебувають поза межами предмету доказування у цій цивільній справі. При цьому, колегія суддів врахувала, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості особисто звертатись із повідомленнями про відомі їй факти вищевказаних порушень до правоохоронних органів і відхилила прохання апелянта про постановлення окремих ухвал щодо вищезазначених питань.

Передбачені договором і погоджені сторонами під час його укладення і підписання неустойка(штраф, пеня) є видами забезпечення виконання кредитного зобов'язання і зазначення таких у кредитному договорі та договорі поруки відповідають нормам ЦК України, передбачених законом підстав, у т.ч. у розумінні положень ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не наведено.

Колегія суддів відхилила ці доводи з огляду на положення ч. 4 ст. 60 ЦПК України, за яким доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

01 листопада 2012 року Банк заявив до боржника і окремо до поручителя письмові вимоги про дострокове повернення кредиту, а із зазначеним позовом звернувся до боржника і поручителя 14 березня 2013 року, тобто до спливу шестимісячного строку. (т.1 а.с.1-4, 20, 25)

За наявними у справі доказами, зокрема за витягом з особового рахунку наданого Банком, ОСОБА_1 у період з 12 грудня 2007 року до 12 квітня 2010 року здійснювала погашення кредитної заборгованості, у т.ч. частково, тобто вчиняла дії, які свідчать про визнання нею свого боргу, такі дії відповідачки з огляду на положення ч. 1 ст. 264 ЦК України є підставою для висновку про переривання перебігу позовної давності. (т.1 а.с.155-170 т.2 а.с.151-239, 240-250 т.3 а.с.1-250)

За вищенаведених обставин колегія суддів відхилила доводи апелянта про незастосування судом наслідків пропуску строків позовної давності із посиланням на ч. 4 ст. 267 ЦК України і припинення поруки із посиланням на положення ч. 4 ст. 559 ЦК України.

На підставі ст. 88 ЦПК України з кожного із відповідачів на користь позивача підлягають стягненню по 1609.50 грн. судового збору, сплата якого в розмірі 3219 грн. підтверджується доказами по справі.(т.1 а.с.36)

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судом рішення, перебувають поза межами доводів та заперечень відповідачки, заявлених нею в суді першої інстанції, а тому з огляду на положення ч. 1 ст. 303, ч. 2 ст. 308 ЦПК України, колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

Д.Р.Гаращенко

В.М.Ратнікової

Справа № 22-ц/796/6539/2015

Унікальний номер 756/4073/13-ц

Головуючий у першій інстанції - Шевчук А.В.

Доповідач Левенець Б.Б.