Рішення № 46034587, 30.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Мазурик О.Ф., Левенця Б.Б.

при секретарі: Хилюк І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, поданою через представника ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

у квітні 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому просило стягнути солідарно з останніх на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 746 025, 65 грн., посилаючись на те, що позичальник та поручителі не виконують зобов'язання за кредитним договором належним чином.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 346, 63 доларів США, що еквівалентно 4 038, 58 грн.; заборгованість по процентам у розмірі 27 515, 07 доларів США, що еквівалентно 320 577, 18 грн.; суму строкової заборгованості по щомісячним комісіям у розмірі 1 765, 48 грн.; суму простроченої заборгованості по щомісячній комісії у розмірі 105 928, 80 грн. та пеню за прострочення сплати кредиту та відсотків у розмірі 320 577, 18 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Справа № 757/10295/14-цАпеляційне провадження № 22-ц-796/8681/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Новак Р.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2 через представника подали апеляційну скаргу, у якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилаються на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не врахував, що за рішенням суду з них уже стягнуто заборгованість за даним кредитним договором. У порядку виконання рішення було реалізовано квартиру, що перебувала в іпотеці, а кошти від продажу перераховано позивачу. За заявою ж останнього виконавче провадження по виконанню рішення суду було закінчене, а відтак відсутні підстави для нарахування відсотків та пені. Крім того, суд не застосував положення ст. 258 ЦК України, відповідно до якої строки спеціальної позовної давності до стягнення пені передбачено в 1 рік, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, яким заборонено нарахування комісії за послуги банку.

У судовому засіданні представник апелянтів ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача Семенчук В.Ю. просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 88-06-И/09, за умовами якого останній надано кредит в розмірі 184 000 доларів США, зі сплатою 11, 6 % річних строком до 30.11.2011 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором цього ж дня між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 88-06-П/09, за умовами якого остання зобов'язалася відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань боржника за кредитним договором.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.10.2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 458 798, 38 грн.

За весь період дії кредитного договору позичальник сплатила:

101 251, 30 доларів США в погашення заборгованості за основним боргом;

87 001, 47 доларів США в погашення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами;

47 667, 96 грн. в погашення заборгованості по щомісячній комісії.

Згідно розрахунку, наданого позивачем станом на 07.04.2014 року сума заборгованості за кредитним договором становить 2 746 025, 65 грн., яка складається з суми строкової заборгованості по процентам в розмірі 346, 63 доларів США, що еквівалентно 4 038, 58 грн.; суми простроченої заборгованості по процентам в розмірі 27 515, 07 доларів США, що еквівалентно 320 577, 18 грн.; суми строкової заборгованості по щомісячній комісії у розмірі 1 765, 48 грн.; суми простроченої заборгованості по щомісячній комісії у розмірі 105 928, 80 грн. та пені за прострочення заборгованості по кредиту, відсоткам у розмірі 2 313 715,61 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, а позичальник та поручитель порушили свої зобов'язання щодо належного виконання договору при цьому суд зменшив розмір пені з 2 313 715,61 грн. до 320 577,18 грн.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 цього ж Кодексу, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Кредитним договором встановлено строк повернення кредитних коштів до 30.11.2021 року, а не до 30.11.2011 року як встановлено судом першої інстанції.

Позивач скористався правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а також виходячи з умов кредитного договору та заявив вимогу про дострокове погашення всієї суми кредиту у зв'язку з порушенням строків сплати щомісячних платежів.

За рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.10.2009 року з позичальника та поручителя стягнуто солідарно заборгованість за кредитом, включаючи як заборгованість по кредиту, так і залишок кредиту, а також заборгованість по відсоткам, комісії та пеню.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заявивши вимогу про дострокове стягнення всієї суми кредиту позивач тим самим змінив строк виконання зобов`язання за договором. Тобто, має місце дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують зобов'язальні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03. 2012 року № 5 "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Проте, оскільки 29.10.2009 року судом ухвалене рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних та неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено, а вимог згідно ст. 625 ЦК України банк не заявляв.

Суд першої інстанції не врахував положень вищезазначених норм закону та роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та дійшов помилкових висновків про правомірність позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки зазначені норми права на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Оскільки колегія суддів відмовляє позивачу у позові з тих підстав, що останній не має законних підстав для нарахування тих сум, які просить стягнути, то також не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішеннянабирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді