Ухвала суду № 46034499, 16.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.

суддів: Усика Г.І., Шахової О.В.

при секретарі Троц В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10.11.2014 у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, треті особи: Київський міський центр зайнятості, Дарницький районний центр зайнятості про розірвання трудового договору та стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом в якому, з урахуванням уточнень, просив розірвати безстроковий трудовий договір від 25.11.2008 укладений між ним та ФОП ОСОБА_1, зареєстрований за №2008112500001 у Дарницькому районному центрі зайнятості, а також стягнути на його користь з відповідача: 2000, 23 грн. заробітної плати за квітень та травень 2014 року; 5434, 44 грн. компенсації за невикористану відпустку; 8968, 32 грн. середнього заробітку за період з 19.05.2014 по 07.11.2014; 5000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10.11.2014 позовні вимоги ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, треті особи: Київський міський центр зайнятості, Дарницький районний центр зайнятості про розірвання трудового договору та стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку та моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000, 23 грн. заробітної плати за квітень та травень 2014 року, 5434, 44 грн. компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за період з 19.05.2014 по 07.11.2014 в сумі 8968, 32 грн., 1200,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього - 17602, 99 грн.

Справа № 753/13740/14 № апеляційного провадження:22-ц/796/6720/2015Головуючий у суді першої інстанції: Куренков Є.С.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави 243, 60 грн. судового збору.

Відповідач, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим в частині стягнення з нього коштів на суму 17602, 99 грн., подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апелянт зазначає про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Так, суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення не взяв до уваги Наказ № 29/10-10 від 29.10.2010, відповідно до якого позивачеві з 01.01.2011 було встановлено неповний робочий час з оплатою у розмірі 0,2 посадового окладу та заяву позивача про відсутність заборгованості станом на 02.04.2014, яка підтверджує, що всі належні до виплати суми відповідачем виплачено. Також відповідач зазначає, що позивачем використано всі дні щорічної відпустки, а тому стягнення компенсації за невикористану відпустку є помилковим. Крім того, позивачем зроблено невірний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки він виходив із заробітної плати у розмірі 1218, 00 грн., в той час, як фактично його заробітна плата складала 243,60 грн., що підтверджується матеріалами справи. Відповідач також вказує на те, що задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду , суд першої інстанції не обґрунтував її розмір, та не вказав конкретні дії, якими було завдано шкоду позивачу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

В судове засідання представник третьої особи не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, тому, в порядку ст. 305 ч. 2 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності, вважав, порушеним право позивача відповідачем на своєчасне отримання заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, у зв'язку з чим також підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та заподіяна моральна шкода.

Вказані висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає такими, що відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін

В порядку ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Згідно ч. 1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 25.11.2008 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений безстроковий трудовий договір, який зареєстрований у Дарницькому районному центрі зайнятості за №2008112500001.

За умовами вказаного договору позивач був прийнятий з 25.11.2008 на посаду юрисконсульта, а відповідач зобов'язався оплачувати працю позивача у розмірі законодавчо визначеної мінімальної заробітної плати. Час виконання робіт установлений сторонами з 10.00 до 18.00 годин, вихідні дні - субота та неділя, тривалість щорічної відпустки 24 календарні дні (а.с.6).

На підставі вказаного договору був внесений запис і в трудову книжку позивача (а.с.7).

За твердженням відповідача, робочий час позивачу був скорочений до 8 годин на тиждень з 01.01.2011, в зв'язку з чим був зменшений і розмір заробітної плати до 0,2 посадового окладу, що підтверджується наказом від 29.10.2010, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.33).

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Так, наказ ФОП ОСОБА_1 про зміну умов праці з 01.01.2011 датований 29.10.2010, проте позивач заперечує досягнення згоди щодо умов праці, а доказів на підтвердження здійснення повідомлення та погодження відповідачем суду представлено не було. Крім того, укладений між сторонами трудовий договір не був змінений в установленому подяку. Таким чином, твердження відповідача про зміну умов праці відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Матеріали справи не містять даних, які свідчили б про отримання позивачем заробітної плати або надання йому відпустки у період перебування сторін у трудових відносин. Посилання відповідача на вільний доступ позивача до вказаних документів та їх втрату, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Разом з тим, позивачем не заперечується факт написання заяви від 02.04.2014 про відсутність боргів ФОП ОСОБА_1 перед ним, копія якої міститься з матеріалах справи. Проте вимоги позивача стосуються виплати заробітної плати за квітень, травень 2014 року, тобто вказана заява не може свідчити про відсутність заборгованості у період після її написання.

Враховуючи, що докази на підтвердження здійснення виплати заробітної плати у вказаний період відсутні, а трудові відносини не були припинені, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність їх стягнення у розмірі законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати на той період - 1218, 00 грн.

Питання розірвання трудового договору також не було вирішено сторонами в позасудовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач листом від 25.05.2014 запропонував відповідачу з'явитися 06.06.2014 до Дарницького районного центру зайнятості для розірвання трудового договору. При цьому позивач просив за одну добу попередити його про час зустрічі телефоном (а.с.9). Ця пропозиція була отримана відповідачем 05.06.2014 (а.с.10), тобто за добу до визначеної позивачем дати, тому можна погодитись з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість тверджень відповідача щодо неможливості задоволення пропозиції позивача.

Разом з тим, відповідачем не було вчинено жодних дій направлених на задоволення вимоги позивача щодо розірвання трудового договору. Натомість, з листа Дарницького районного центру зайнятості від 10.06.2014 № 21/857 вбачається, що позивач звертався до них з заявою про зняття з реєстрації трудового договору, який укладений між ним та відповідачем, яка не була задоволена, при цьому позивачу роз'яснений порядок зняття з реєстрації трудового договору, який передбачає особисту явку двох сторін договору (а.с.12).

Положеннями ст. 38 КЗпП України визначено право працівника розірвати трудовий договір укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Оскільки позивачем реалізовано своє право, шляхом направлення відповідачу 25.05.2014 такої вимоги, а відповідач у встановлений законом строк не вчинив жодних дій направлених на задоволення такої вимоги, що не відповідає вимогам трудового законодавства, а тому є таким що порушує права позивача. При цьому в судовому засіданні відповідач визнав вимогу про розірвання трудового договору, та сторонами також визнано, що фактично трудові відносини між ними діяли до кінця травня 2014 року, відповідно, припинились з червня 2014 року, а тому здійснення розірвання трудового договору в судовому порядку є вимушеним заходом, та відповідає обставинам справи і вимогам матеріального права.

У силу ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З наведеного вбачається, що суд обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, оскільки розрахунок наданий позивачем відповідає вимогам законодавства.

Не заслуговують на увагу колегії суддів посилання відповідача на відсутність його вини у затримці при розрахунку з позивачем , оскільки суду не доведено, що відповідач намагався виконати свій обов'язок та виплатити позивачу заробітну плату, а останній відмовлявся від її отримання.

Судом апеляційної інстанції перевірені розрахунки суми середнього заробітку наведені позивачем, які відповідають положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, хоча відповідач не спростовував наданого позивачем розрахунку за виключенням визначеної суми заробітної плати. Зокрема, відповідно до п. 8 цього Порядку, позивачем було розраховано середньоденну заробітну плату, яка становила 55,36 грн., визначений період затримки розрахунку 52 дні, а середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати розрахований за формулою (55,36 грн. * 52 днів) дорівнює 2878,72 грн..

Ст. 83 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 75 КЗпП України та ст. 6 Закону України «Про відпустки» мінімальна тривалість оплачуваної щорічної відпустки становить 24 календарних дні на рік, що також було визначено умовами укладеного між сторонами трудового договору.

Так як, тривалість трудових відносин становить 5 років та 6 місяців, то позивач має право на компенсацію за 132 календарні дні невикористаної щорічної відпустки, що складає 5434,44 грн.

Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 6 Постанови Пленуму від 24.12.1999 №13, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди не визначений на законодавчому рівні, а тому суд визначає його залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, що додержано судом першої інстанції. Колегія суддів виходить з того, що сам факт несвоєчасної виплати заробітної плати вже свідчить про порушення конституційних прав позивача, що тягне за собою моральні страждання останнього. Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 1200, 00 грн. в порівнянні із сумою заборгованості по заробітній платі є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч вказаній нормі та положенням ч. 1 ст. 60 ЦПК України відповідачем не було надано належних і допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог. Разом з тим, апеляційна скарга переважно мотивована неповним з'ясуванням судом обставини справи в зв'язку з відсутністю доказів, що виходячи з положень ЦПК України є обов'язком сторін у справі, зокрема відповідача, а повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів.

Отже, висновок суду першої інстанції про доведеність заявлених позовних вимог відповідає обставинам справи.

Хоча рішення суду є недостатньо вмотивованим, проте ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10.11.2014 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: