Ухвала суду № 46013590, 25.06.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 532/2577/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1457/15Головуючий у 1-й інстанції Мороз Т.М. Доповідач ап. інст. Чічіль В. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Чічіля В.А.,

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 18 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб: Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», Кобеляцького відділення філії «Полтавське головне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», відділу державної виконавчої служби Кобеляцького районного управління юстиції у Полтавській області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, - про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що за умовами договору про відступлення права вимоги від 31 травня 2013 року ЗАТ «ОТП Банк» відступив йому право вимоги за кредитним договором від 17 квітня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 Крім того, зобов'язання ОСОБА_4 за кредитним договором забезпечувалось договором іпотеки від 17 квітня 2007 року, відповідно до якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

З урахуванням того, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання, в рахунок погашення боргу у сумі 159 269,15 грн. за кредитним договором №ML-D00/032/2007 від 17 квітня 2007 року, просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнанням за позивачем право власності на неї та припинити право власності ОСОБА_4 на дану квартиру.

Справа розглядалась судами різних інстанції неодноразово.

Останнім рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 18 березня 2015 року позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ML-D00/032/2007 від 17 квітня 2007 року, право вимоги по якому відступлено згідно договору від 31 травня 2013 року, додатковим договором №1 від 1 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у сумі 159 269,15 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором наступної іпотеки №PML-D-00/032/2007 від 17 квітня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Кобеляцького районного нотаріального округу Полтавської області Жмудь О.Г. за реєстровим №462, додатковим договором №1 від 17 червня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Кобеляцького районного нотаріального округу Полтавської області Жмудь О.Г. за реєстровим №612, право вимоги за яким відступлено згідно договору від 31 травня 2013 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №1578, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 40 кв. м, загальною площею 63,1 кв. м, шляхом визнання права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Припинено право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову - ФО-П ОСОБА_2 Посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що додатковий договір №1 від 1 червня 2013 року до кредитного договору №ML-D-00/032/2007 від 17 квітня 2007 року є підроблений, а підпис боржника ОСОБА_4 виконано іншою особою. Крім того, зазначає, що на виконанні відділу ДВС Кобеляцького РУЮ знаходиться виконавче провадження №403/2 по примусовому виконанню наказу №18/3743/11 від 14 березня 2012 року, виданого Господарським судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ФО-П ОСОБА_2 боргу у розмірі 124 012,18 грн., у ході якого державним виконавцем накладався арешт на спірну квартиру. Зазначає, що ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_3 у зазначений вище спосіб здійснив відчуження арештованого майна.

Позивач та відповідач й апелянт до суду не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про час та місце судове засідання.

Між тим, апелянтом засобами електронної пошти на адресу суду направлено клопотання про призначення у справі проведення почеркознавчої експертизи додаткового договору №1 від 1 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Колегією суддів зазначене клопотання третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору, було відхилено, як безпідставне та таке, що не стосується безпосередньо предмету спору.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом , що 17 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №ML-D-00/032/2007, відповідно до умов якого останній отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 100 000 грн., під фіксований відсоток 4,5% річних + плаваюча процентна ставка (FIDR), зі строком повернення - до 17 квітня 2032 року. Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 укладений договір наступної іпотеки №PML-D00/032/2007 від 17 квітня 2007 року, предметом якої є належна ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_1

31 травня 2013 року ОСОБА_3 у погашення простроченої заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором №ML-D00/032/2007 від 17 квітня 2007 року вніс на рахунок ЗАТ «ОТП Банк» грошові кошти у розмірі 49 771,63 грн., що підтверджується квитанцію про сплату (т. 1 а.с. 34).

Після цього, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення вимоги за кредитним договором №ML-D00/032/2007 від 17 квітня 2007 року, за умовами якого банк передав ОСОБА_7 право вимоги виконання ОСОБА_4 боргових зобов'язань у розмірі 49 771,63 грн. за вищевказаним кредитним договором.

1 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №ML-D00/032/2007 від 17 квітня 2007 року, згідно умов якого сторони визначили новий розмір кредиту у сумі 49 771,63 грн. та строк повернення кредитних коштів - до 1 липня 2013 року, крім того, встановили розмір неустойки у вигляді пені у розмірі 5% від несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення.

З матеріалів справи також вбачається, що 25 травня 2012 року державним виконавцем відділу ДВС Кобеляцького РУЮ в Полтавській області на підставі наказу від 14 березня 2012 року, виданого Господарським судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_4 боргу, було накладено арешт на все нерухоме майно останнього (а.с. 57).

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що позивач має переважне перед іншими кредиторами право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції є вірними, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У п. 6.2. договору наступної іпотеки №PML-D00/032/2007 від 17 квітня 2007 року, також визначено, що іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги за кредитним договором.

Абзацом 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Пунктом 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Пунктом 6.4. договору наступної іпотеки сторони визначили спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (а.с. 15).

Відповідач ОСОБА_4 не заперечує, що зобов'язання за кредитним договором залишаються невиконаними, заборгованість по грошовому зобов'язанню перед новим кредитором ОСОБА_3 складає 159 269,15 грн.

З урахування викладеного, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке є одним зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки, у рахунок погашення заборгованості, у відповідності до п. 6.4. умов договору іпотеки та положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що зверненням стягнення на предмет іпотеки порушується її право задовольнити вимоги за виконавчим провадженням за рахунок іпотечного майна, на яке державним виконавцем у ході виконавчого провадження накладався арешт.

Між тим, право іпотеки у ЗАТ «ОТП Банк» виникло з 17 квітня 2007 року, у подальшому, банк відступив на користь ОСОБА_3 право вимоги за кредитним договором №ML-D-00/032/2007 від 17 квітня 2007 року та похідним договором іпотеки №PML-D00/032/2007 від 17 квітня 2007 року.

У свою чергу, державним виконавцем відділу ДВС Кобеляцького РУЮ в Полтавській області арешт було накладено пізніше (25 травня 2012 року).

Оскільки іпотекодержатель ОСОБА_3, у відповідності до ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», має переважне перед іншими кредиторами право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, доводи апелянта щодо порушення її прав на задоволення вимог за виконавчими провадженням є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо переважного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки також наголошувалось колегією суддів в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, якою було скасовано попереднє рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17 червня 2014 року та ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2014 року, що ухвалювались у даній справі, при цьому, висновки та мотиви касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи (ч. 4 ст. 338 ЦПК України).

Твердження апелянта, що додатковий договір №1 від 1 червня 2013 року до кредитного договору №ML-D00/032/2007 від 17 квітня 2007 року є підробленим та ОСОБА_4 не підписувався, є безпідставним, оскільки у встановленому законом порядку даний договір недійсним не визнавався.

Крім того, предметом додаткового договору №1 від 1 червня 2013 року є лише погодження між позичальником (ОСОБА_4.) та новим кредитором (ОСОБА_3.) нового розміру заборгованості, тоді як у даній справі спір стосується не розміру заборгованості за грошовим зобов'язанням, а наявності правових підстав для задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна.

Доводи апеляційної скарги щодо здійснення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шахрайської схеми по укриттю та відчуженню арештованого майна, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки за відсутності обвинувального вироку вказані твердження апелянта є лише припущенням, щодо якого у ч. 4 ст. 60 ЦПК України міститься пряма заборона.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення місцевого суду відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 18 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: В.А. Чічіль

Судді: О.Ю. Кузнєцова

Л.М. Хіль

З оригіналом згідно:

суддя В.А. Чічіль