Рішення № 46010279, 25.06.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/8625/14-ц 25.06.2015 25.06.2015 25.06.2015

Провадження №22-ц/784/1584/15

Головуючий у першій інстанції-Спінчевська Н.А.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі - Гордійчук С.С.,

за участю відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2015 року у цивільній справі за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПриватБанк)

до ОСОБА_1

про стягнення кредитної заборгованості

У С Т А Н О В И Л А:

1 листопада 2014 року ПриватБанк звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 24 жовтня 2005 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № NKGDAK00010028, за яким відповідач отримав 53 625 грн. кредитних коштів на придбання автомобіля на умовах, передбачених угодою.

Посилаючись на порушення позичальником кредитних зобов'язань та виникнення станом на 17 вересня 2014 року заборгованості, банк просив стягнути з відповідача 246 888, 66 грн., з яких 43 467, 17 грн. заборгованість за кредитом, 63 962, 87 грн. за процентами, 15 240, 08 грн. за комісією та 124 218, 54 грн. пені.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав та просив застосувати позовну давність. Він посилався на те, що виконував кредитні зобов'язання до серпня 2007 року, а після пошкодження автомобіля внаслідок ДТП та порушення банком обов'язків вигодонабувача за договором страхування він передав позивачу автомобіль марки Chevrolet aveo SF69Y, 2005 року випуску, в рахунок погашення заборгованості.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2015 року позов задоволено частково, з відповідача стягнуто 137 670, 12 грн. кредитної заборгованості, в тому числі 43 467, 17 грн. за кредитом, 63 962, 87 грн. за процентами, 15 240, 08 грн. за комісією та 15 000 пені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову. Апелянт посилався на те, що суд не врахував, що заставний автомобіль передав банку у 2008 році, а судовим рішенням у 2012 році на предмет застави звернуто стягнення. Крім того, суд невірно визначив розмір заборгованості, в тому числі і пені.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі сплата неустойки (стаття 611 ЦК).

Захист порушених цивільних прав здійснюється з дотриманням строку позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у задоволенні позову (статті 256,267 ЦК)

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК). Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки - штрафу, пені (частина 2 статті 258 ЦК).

Частиною 5 статті 261 ЦК передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, тобто несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів (постанова Верховного суду України від 6 листопада 2013 року у справі №6-116цс13).

Способом забезпечення виконання зобов'язань є, в тому числі, застава (статті 546 ЦК). У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави , яке здійснюється за рішенням суду (стаття 590 ЦК).

Відповідно до частини 4 статті 590 ЦК та статті 24 Закону «Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості.

Аналіз зазначених норм та позицій, що викладені у пунктах 9, 42 постанови №5 Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», дають підстави для висновку, що рішення суду про звернення стягнення на предмет застави є рішенням про визначення та стягнення кредитного боргу, яке виконується, насамперед, за рахунок заставного майна, а потім за рахунок іншого майна боржника.

З матеріалів справи вбачається, що 24 жовтня 2005 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № NKGDAK00010028, за яким позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію на 73 413 грн., з яких 53 625 грн. на придбання автомобіля та 19 788 грн. на оплату страхових платежів, зі сплатою 1, 25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та 0, 49 % комісії на суму вартості автомобіля. Щомісячний платіж складає 1 303, 83 грн. (а.с. 7-8).

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави автомобіля марки Chevrolet aveo SF 69 Y, 2005 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 24 березня 2009 року з ОСОБА_1 на користь ПриватБанку стягнута заборгованість станом на 24 вересня 2008 року в розмірі 51 902 грн., в тому числі 42394,73 грн. заборгованості за кредитом, 5672,33 заборгованості за процентами, 2364,84 грн. комісії та 1470,71 грн. пені ( а.с. 126).

В липні 2011 року ПриватБанк звернувся з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення кредитної заборгованості станом на 3 червня 2011 року у розмірі 141 282,84 грн. на заставний автомобіль.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2012 року змінено заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2012 року та на автомобіль марки Chevrolet aveo SF69Y звернуто стягнення кредитної заборгованості у розмірі 141 282, 84 грн., в тому числі 43199,04 грн. за тілом кредиту, 44813,17 грн. за процентами, 10 773,16 грн. комісії та 42 497 грн. пені (а.с. 93-97).

Таким чином, останнім судовим рішенням визначено розмір кредитного боргу відповідача станом на 3 червня 2011року, який стягнуто, насамперед, шляхом звернення стягнення на предмет застави - автомобіль, а у разі недостатності вирученої суми, може бути звернуте на інше майно боржника за частиною 4 статті 591 ЦК та статтею 24 Закону «Про заставу».

Отже, вирішенню підлягає лише спір щодо кредитної заборгованості, яка виникла після 3 червня 2011 року та не була стягнута попередніми судовими рішеннями.

В судове засідання суду першої інстанції ОСОБА_1 подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 86).

Виходячи з вимог статей 254, 257, 258, 261 ЦК та часу звернення позивача з цим позовом (1 листопада 2014 року, а.с. 123) в межах строків позовної давності нараховано (а.с. 138-141):

У розрахунок боргу включена сума, яка надійшла від продажу предмета застави у липні 2014 року - 16 659 (а.с. 141).

Заборгованість за тілом кредиту - 43467,17 грн. стягнута з ОСОБА_1 як судовим рішенням від 24 березня 2009 року, та і зазначена у судовому рішенні від 20 березня 2012 року.

Крім того, пеня є санкцією за порушення зобов'язання ( стаття 549 ЦК) і за правилами статті 616 ЦК може бути зменшена, якщо порушення зобов'язання сталось з вини кредитора, в тому числі умисне або необережне сприяння збільшенню розміру збитків.

З матеріалів справи вбачається, що 28 липня 2007 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю заставного автомобіля (а.с.33-35). Спір між банком та боржником щодо оплати ремонту автомобіля за рахунок страхового відшкодування було вирішено шляхом видачі ОСОБА_1 довіреності на ім'я працівника банку - ОСОБА_2 з повноваженнями експлуатації та продажу автомобіля (а.с.36,37), який з серпня 2008 року залишався на території ТОВ «Автоцентр на Будівельників» (а.с.38).

Заборгованість за кредитом станом на вересень 2008 року стягнута судовим рішенням у березні 2009 року. Опису та арешту автомобіля здійснено у листопаді 2009 року (а.с.128-134).

Проте, з 2009 року реальних дій щодо звернення стягнення на предмет застави позивачем вчинено не було.

Додатково право продажу автомобіля було надано ПриватБанку судовим рішенням від 20 березня 2012 року, тоді як фактично продаж предмета застави та зарахування коштів на погашення боргу було здійснено лише 30 липня 2014 року за ціною 16 650 грн. ( а.с.59,64).

Отже, позивач протягом тривалого часу (2007-2014 років) не вчинив дій, спрямованих на виконання наданих йому боржником та судом повноважень по реалізації автотранспорту, що сприяло збільшенню розміру кредитного боргу.

Таким чином, колегія суддів вважає розумним та справедливим застосування правил статті 616 ЦК та зменшення розміру пені, нарахованої в межах річного строку позовної давності, до 7 000 грн.

При цьому, колегія суддів не може прийняти до уваги посилання апелянта на те, що передачею банку автомобіля у 2008 році він повністю виконав умови повернення кредиту, оскільки такої умови кредитний договір не містить. До того ж з початку 2009 року ОСОБА_1 знав про нарахування процентів, комісії та пені, а з березня 2012 року - про звернення стягнення на предмет застави, але дій щодо врегулювання спору не вчинив.

Не мають правового значення і посилання апелянта на порушення банком умов договору страхування, оскільки ці обставини на обсяг відповідальності боржника за кредитним договором не впливають.

Таким чином, з ОСОБА_1 підлягає стягнення кредитний борг за період з 1 листопада 2011 року по 17 вересня 2014 року в розмірі 37 666,38 грн., в тому числі 27513,26 грн. заборгованості за процентами, 3 153,12 грн. заборгованості за комісією та 7 000 грн. пені.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги закону, в тому числі і правила позовної давності, та не врахував їх при визначенні дійсної заборгованості ОСОБА_1, судове рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 88 ЦК позивачу, який сплатив 2468 грн. судового збору, підлягає відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам 376,53 грн. Відповідачу, який сплатив судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 688,35 грн., підлягає відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги 500 грн. Отже, на користь відповідача підлягає стягненню 123,47 грн. судових витрат.

Керуючись статтями 309,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2015 року змінити, зменшити стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» кредитної заборгованості станом на 17 вересня 2014 року з 137 670,12 грн. до 37 666,38 грн., в тому числі 27513,26 грн. заборгованості за процентами, 3 153,12 грн. заборгованості за комісією та 7 000 грн. пені.

Рішення суду в частині судових витрат скасувати та стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 123,47 грн. судових втрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді