Постанова № 4600267, 01.07.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01.07.2009 р. № 37343/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя: П'янова Я.В.

При секретарі: Нікітіної О.В.

За участю представників сторін:

Позивача: Макаренко О.М.

Відповідача: Межирицький А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківміськбуд» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківміськбуд» (далі - ТОВ «Харківміськбуд»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Московському районі м. Харкова) про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Московському районі м. Харкова від 17.03.2009р. № 0000342302/0 про визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість, від 17.03.2009р. № 0000332302/0 про визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств, від 17.03.2009р. № 0000781702/0 про визначення податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб .

Свою позицію по справі позивач обґрунтовує тим, що податковий орган неправомірно, на порушення чинного законодавства, не включив до складу валових витрат оплату підрядних робіт за договорами підряду, оскільки зробив невірний та необґрунтований висновок про нікчемність зазначених договорів підряду. Всупереч положенням чинного законодавства невірно визначив обєкт оподаткування та донарахував податок на додану вартість. Неправомірно встановив порушення у вигляді неутримання позивачем сум податку з фізичних осіб за результатами укладеного із фізичною особою ОСОБА_3 договору купівлі-продажу корпоративних прав.

Також, позовна заява обґрунтована неправомірністю та безпідставністю нарахування відповідачем штрафних санкцій по податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову ТОВ «Харківміськбуд» в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач посилається на те, що платником податку було укладено договір № 88 від 03.01.2006р. з ТОВ «БМУ № 5», основним з виконавців для якого, в свою чергу, є підприємство ТОВ «ТПК «Строй-Альянс», яке не відповідає організаційним, кваліфікаційним та технологічним умовам здійснення будівельної діяльності, визначених у Наказі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13.09.2001р. № 112/182 «Про затвердження ліцензійних умов провадження будівельної діяльності». На думку відповідача, така невідповідність тягне за собою нікчемність договору. Відповідач вважає нікчемним також Договір № 27 від 01.07.2005р, відповідно до якого позивачем було передано частину робіт на користь АТ «Агросервіс-Україна».

Відповідач обґрунтовує свої заперечення також тим, що позивачем не було нараховано податок на додану вартість при продажу квартир фізичним особам за попередніми договорами купівлі-продажу. Вважає, що кошти за попередніми договорами купівлі-продажу за своєю правовою природою є оплатою робіт та послуг.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що 19.02.2009р. працівниками ДПІ у Московському районі м. Харкова, за результатами виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківмісьбуд» було складено акт документальної перевірки № 895/23/33120607 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

17.03.2009р. відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000342302/0 про донарахування позивачу суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 12137 082,00 грн.; № 0000332302/0 про донарахування позивачу суми податкового зобовязання по податку на прибуток підприємств в розмірі 4737 514,90 грн.; № 0000781702/0 про донарахування позивачу суми податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13 098,00 грн., - за порушення п. 5.1.20 п. 5.1. ст. 5, п. 4.1 ст.4, п.п. 7.4.1 п.7.4, ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п.4.1 ст.4, п. 5.1. ст. 5 Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 4.2.9 (е) п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з фізичних осіб».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено витрати на будівництво багатоповерхових житлових будинків у м. Харкові по вул. Героїв Праці, 32 на підставі підрядного договору № 88 від 03.01.2006р., укладеного з ТОВ «БМУ №5». Факт здійснення позивачем витрат підтверджується договором, актами приймання-передачі по формі КБ-3 та здійсненням оплати.

Згідно з п.п.5.2.1. п.5.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Відповідно до п.1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктами 5.3. - 5.7. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлені обмеження щодо включення певних витрат до складу валових. Зазначені норми Закону не містять заборони відносно включення до складу валових витрат вартості підрядних робіт.

Згідно з ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Матеріали справи містять всі достатні і належні докази того факту, що витрати, здійснені позивачем за період, що перевірявся, підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі, а тому такі витрати позивач цілком правомірно та обґрунтовано включив до складу валових витрат. Акти виконаних робіт по формі КБ-3, на підставі яких позивач відображав у складі валових витрат витрати на підрядні роботи, повністю відповідають вимогам, які передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Тому суд дійшов висновку, що ТОВ «Харківміськбуд» відповідно до п.п.5.2.1. п.5.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» правомірно відносило витрати на оплату підрядних робіт до складу валових витрат, такі витрати безпосередньо повязані з підготовкою та організацією основної діяльності підприємства, якою є будівництво житлових будинків, досягнуто результат за підрядним договором № 88 від 03.01.2006р., укладеним з ТОВ «БМУ №5», виконано реальні роботи з будівництва житлових будинків .

Щодо висновку органу податкової служби про порушення позивачем ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абзацом 1 ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із абзацом 1 ч.2 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно із ч.2 ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.

Відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичними особами.

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідач не спростував факту виконання сторонами умов договорів

В обґрунтування нікчемності правочину податковий орган посилається на такі обставини:

1. Контрагент позивача - не знаходиться за юридичною адресою;

2. Фактично у ТОВ „ТПК Строй-Альянс», відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ, а саме: відсутні трудові ресурси та необхідні основні фонди та обладнання для здійснення діяльності.

3. Основним постачальником ТОВ «ТПК Строй-Альянс» було ПП «ПФ «Південно-Українська торгівельна компанія», а єдиним постачальником останнього в свою чергу було ПП „ПФ „ВТБ За результатами проведених перевірок ПП «ПФ «Південно-Українська торгівельна компанія» та ПП „ПФ „ВТБ», встановлено, що останні не мали реальних умов для виконання таких обсягів робіт та послуг, які визначені договорами, в звязку з чим угоди між ПП „ГІФ „ВТБ» та ПП „ПФ „Південно Українська торгівельна компанія» визнані нікчемними.

Суд вважає за необхідне зауважити на те, що, по-перше, відсутність контрагента позивача за юридичною адресою не може бути беззаперечним доказом відсутності фактичного виконання договору та не свідчить про нікчемність договору. Крім того, за приписами законодавства України, видавши субєкту підприємницької діяльності свідоцтво про державну реєстрацію, довідку про взяття на податковий облік і свідоцтво платника податку на додану вартість, держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства, тобто взяла на себе певну відповідальність за факт надання підприємству статусу субєкта господарювання.

По-друге, контрагентом позивача є саме ТОВ „ ТПК Строй-Альянс», з ПП „ГІФ „ВТБ» та ПП „ПФ „Південно Українська торгівельна компанія» позивач договірних відносин не мав.

Податковий орган також не спростував той факт, що податкові накладні відповідають вимогам п.п.7.2.1., п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та “Порядку заповнення податкової накладної”, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997р. за №233/2037.

Посилаючись на вимоги статті 203 ЦК України, відповідач не зазначає, в чому ж саме зміст правочину суперечить діючому цивільному законодавству.

Таким чином, судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін, жодних підстав для визнання договору № 88 від 03.01.2006р. нікчемним немає.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом.

В акті перевірки, що став підставою винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень, не визначено та не обґрунтовано, яким законом встановлено нікчемність укладених позивачем договорів та не зазначено жодного рішення суду, яким дані договори визнані недійсними. З пояснень сторін по справі слідує, що рішення суду про визнання недійсним договорів підряду не приймалися.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що укладений позивачем з ТОВ «БМУ №5» договір № 88 від 03.01.2006р. відповідає всім вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, а отже є дійсним та таким, що спрямований на реальне настання правових наслідків та не порушує публічний порядок, не суперечать жодним нормам законодавства. Після виконання зазначених договорів сторонами підписано акти КБ-3, оплачено та передано результати робіт.

Таким чином, відповідачем при винесенні спірних податкових повідомлень рішень не враховано норму ч.1 ст. 204 ЦК України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, посилання органу податкової служби на ст. 215 Цивільного кодексу України та визначення нікчемним правочину нічим не підтверджено та є довільним трактуванням законодавчих норм.

З акту перевірки вбачається, що в періоді, який перевірявся, ТОВ «Харківміськбуд» отримано грошові кошти від фізичних осіб у вигляді передплати за житло в будинку по вул. Героїв Праці, 32. При цьому відповідач помилково дійшов висновку, що за попередніми договорами купівлі-продажу позивач реалізував житло фізичним особам, і не нарахував податок на додану вартість з вказаних операцій. Помилковою є також заявлена відповідачем під час слухання справи позиція стосовно того, що передача фізичними особами позивачу коштів за попередніми договорами купівлі-продажу за своєю правовою сутністю є оплатою робіт та послуг.

Відповідно до ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Позивачем до матеріалів справи надано попередні договори, укладені ним з фізичними особами. Відповідно до п. 1.1. попереднього договору, його предметом є зобовязання сторін в майбутньому, в обумовлений цим договором строк, належним чином укласти, підписати та зареєструвати договір купівлі-продажу нерухомого майна. Пункт 4.1. попереднього договору передбачає обовязкове отримання продавцем (позивачем) свідоцтва про право на власність на квартиру, що передуватиме укладенню основного договору купівлі-продажу квартири.

З матеріалів справи вбачається, що за попередніми договорами позивач не здійснював продаж житла фізичним особам. Житло на час проведення перевірки відповідачем не побудоване, обєкт оподаткування ПДВ відсутній. Позивач за попередніми договорами взяв на себе обовязок продати (та передати) житло фізичним особам в майбутньому, після виконання підрядниками робіт з будівництва і прийняття-передачі їх за актами, а також після оформлення позивачем на себе права власності на таке житло.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до умов попередніх договорів, його сторони, з метою найбільш повного забезпечення та гарантування інтересів сторін за основним договором, домовляються про суму авансу.

Відповідно до ч. 3 ст. 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Чинне законодавство України не надає сторонам попереднього договору права спонукати або іншим чином вимагати один від одного укладення основного договору. Згідно з п. 9.4. попередніх договорів, у випадку, якщо розірвання цього договору здійснюється за пропозицією або з вини покупця, продавець зобовязаний повернути покупцю протягом 30 календарних днів після підписання відповідної угоди фактично отримані за цим Договором грошові кошти.

Згідно з п. 3.1. Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі за текстом Закон про ПДВ), об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з поставки товарів та послуг, ввезення та вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума авансу, отримана позивачем за попереднім договором, не є оплатою будь-яких товарів (послуг), а операції з отримання авансу за попереднім договором не є обєктом оподаткування ПДВ. Відповідач невірно визначив обєкт оподаткування та неправомірно нарахував суму ПДВ.

З матеріалів справи слідує, що при визначенні обєкту оподаткування ПДВ та нарахуванні суми ПДВ підлягали застосуванню норми п.п. 5.1.20. п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з якими звільняються від оподаткування операції з поставки житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першої поставки.

Відповідно до п.п. 5.1.20. п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», під першою поставкою житла (об'єкта житлового фонду) розуміється поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника.

Судом встановлено, що роботи з будівництва обєктів нерухомості виконуються не особисто позивачем, а організацією-підрядником (ТОВ «БМУ-5») на підставі договору № 88 від 03.01.2006р. Після підписання актів приймання-передачі робіт по будівництву з ТОВ «БМУ-5», позивач зобовязаний оплатити роботи та послуги підрядника, разом з цим сплатити відповідні суми ПДВ, та отримає зазначене житло від підрядника у власність шляхом державної реєстрації житла на власне імя. Таке отримання житла у власність від підрядника є першою поставкою житла у розумінні пп.5.1.20 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таку позицію займає Державна податкова адміністрація України, що відображено у листі від 07.07.2006р., 12887/7/16-1517-26, відповідно до якого, зокрема, підприємство-замовник після будівництва житла за свій рахунок оформлює документина правовласності на це житло на себе, така операція оформлення житла і є першою поставкою цього житла, оскільки підприємством-забудовником фактично отримано послуги із спорудження такого житла. У зв'язку з цим подальші операції з продажу такого житла вже не будуть вважатися операцією з першої поставки житлата підлягатимутьзвільненню від оподаткування згідно з пп.5.1.20 ст.5 Закону про ПДВ.».

Подальші операції з продажу житла шляхом укладення основних договорів купівлі-продажу житла з фізичними особами, на підставі попередніх договорів купівлі-продажу, здійснюється після реєстрації позивачем права власності на це житло на власне імя та є другою поставкою житла, яка звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пп.5.1.20 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд дійшов висновку, що укладення позивачем попередніх договорів купівлі-продажу квартир з фізичними особами та отримання гарантійних платежів за ними, не є першою поставкою житла та звільняється від оподаткування податком на додану вартість.

Відповідач невірно та всупереч чинному законодавству дійшов висновку про порушення позивачем норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», встановивши порушення у вигляді неутримання сум податку за результатами укладеного з фізичною особою ОСОБА_3 договору купівлі-продажу корпоративних прав.

Згідно з п. 1.3. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» - від здійснення операцій, з цінними паперами та корпоративними правами отримуються доходи у вигляді інвестиційного прибутку. Оподаткування інвестиційного прибутку здійснюється згідно з п. 9.6. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідно до якого, облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Згідно з п. 9.6.1. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», облік фінансових результатів за операціями з корпоративними правами здійснюється фізичною особою самостійно, а ТОВ «Харківміськбуд» не зобовязано вести такий облік.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не здійснювала продаж корпоративних прав та не отримувала інвестиційний прибуток від продажу корпоративних прав. Придбання корпоративних прав за суму у 2000 грн. вчинено сторонами за взаємною домовленістю та не призвів до отримання ОСОБА_3 прибутку.

Відповідач при винесенні рішення про донарахування сум податку з доходів фізичних осіб не прийняв до уваги норму підпункту 9.6.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідно до якої інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу.

Обєкт оподаткування по податку з доходів фізичних осіб по операціях з придбання корпоративних прав ОСОБА_3 на сьогоднішній день відсутній.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем щодо прийнятих рішень до суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0000342302/0, № 0000332302/0 та № 0000781702/0 від 17.03.2009р є протиправними та підлягають визнанню нечинними в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківміськбуд» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ уМосковському районі м. Харкова від 17.03.2009р. № 0000342302/0 про визначення податкових зобовязань по податку на додану вартість.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 17.03.2009р. № 0000332302/0 про визначення податкових зобовязань по податку на прибуток підприємств.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 17.03.2009р. № 0000781702/0 про визначення податкових зобовязань по податку з доходів фізичних осіб.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

У повному обсязі постанова виготовлена 06.07.2009р.

Суддя П'янова Я.В.